Олександра Калинчук. Вчитель, який змінив моє життя

У глибині може бути найбільше диво

Коли ми переїхали зі свого невеликого містечка до села, де жили дід та бабуся, мені здавалося, що світ неповоротно зруйновано.

Батьки розлучилися, ми з мамою та братиком мусили починати життя спочатку. Для мене, 11-річної дівчинки, було важко все це зрозуміти.

Перші тижні в селі не забуду ніколи… Я почувалася самотньою, відчувала втрату та невпевненість у майбутньому. І не шукала підтримки, нікому не довіряла. Проте, якось склалося саме собою, що  дід Іван став моїм другом і вчителем.

Якщо б ви його побачили, ви б також відчули від нього той спокій, мудрість і внутрішню силу, які приходять тільки з глибокого спілкування з природою та власними думками.

Дід не торгувався великими словами, не прагнув повчати. Він просто був поруч, вчив бачити красу в найпростіших речах – у розквітлих квітах на городі, у співі птахів уранці, в віддзеркаленні сонця у ставку.

Це було не лише про роботу на городі та природу. Дід Іван зумів переконати мене, що всі труднощі можна подолати.

Одна розмова запам’яталась найбільше. Дід палив сигарету, задумався… А потім подивився на мене своїми мудрими очима. "Знаєш, Сашо, – сказав він, – життя, ніби річка. Іноді вона відносить нас подалі від того, що нам звичне. Але це не завжди погано. Річка приносить нові можливості та враження. Пам'ятай, коли ми дивимося на воду, бачимо лише її поверхню. Але у глибинах річки може бути найбільше диво."

Від цих слів я, вперше за довгий час, відчула полегшення у новому для мене житті.

Зараз пройшов час, все вже по-іншому. І сьогодні я точно знаю, що зміни – це не завжди погано. Бо навчилася бачити в труднощах можливості. Дякую, діду, що навчив мене бути сильною…

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»