Сміх та й... годі
Денис Лукін
Люблю тих, хто може довго, заразливо сміятись. Для мене це індикатор. Доброї, хорошої людини. Ви вже пробачте, несміюни. Може, і ви колись навчитесь.
Деякі мої знайомі не здатні дозволити собі сміятись. У них ніби блок якийсь. Ця пломба закриває вихід не тільки сміхові, а і любові, емпатії, ніжності. Та не варто звинувачувати цих осіб — скоріше за все, це сталося не з їхньої волі.
Іноді, при знайомстві з новою людиною, хочеться запитати: «Як довго ти можеш сміятися? А ну, слухай анекдот. Приходить мужик до школи, сидить перед дверима класу. Виходить вчителька і каже:
—Ви чекаєте на дитину?
Той відповідає:
—Та ні, я завжди такий товстий».
Якщо чоловік або жінка не в змозі сміятися довше, ніж 5 секунд, нам не по дорозі. Я не знаю, чого очікувати від такої персони.
Хоча бувають ситуації, коли довгий сміх дратує. Дуже дратує.
Сидів нещодавно в кафе, збирався попрацювати(я ходжу до кав'ярень з ноутом, влаштовуюсь так, щоб ніхто не бачив екран, і граю в кульки). А за столиком в іншому куті залу хлопець щось так замоложує жінці, що та рже безперестанку. Фу, це виглядало як секс на публіці. Брудний, невмілий секс.
Хотілось підійти до неї і сказати:
—Досить! Досить вже лахати!
—Чому?
—Бо не можна довго сміятись!
—Чому?
—Це гнівить Господа нашого отця небесного і сина святого духа амінь. Він серйозний чувак. Ти читала Біблію? Хоч один жарт там знайшла?
—Ні, не знайшла. Але це дивно, правда: написати кул сторі про створення світу, і жодного разу не пожартувати?.. І як ця книга вийшла в бестсейлери? Напевно, у автора просто хороші зв'язки в літературному середовищі...
Instagram @deni_look_in