МОТ. Денис Лукін

Денис Лукін

 

1. Сутність мистецтва

Добре, що ніхто не зміг/не захотів йти зі мною в МОТ — я забув, що жоден не дивиться виставки так, як я: читаючи кожний опис, передивляючись усі відео. Мені треба ходити до галерей тільки самому.
Дівчина читає опис до однієї з робіт, і кидає на 10-ій секунді. Їй або все зрозуміло, або стало не цікаво... «Дівчино, це ж не художня література. Тут має бути не захопливо, а корисно».
Люди, читайте описи робіт! Не думайте, що ви зрозумієте все самі. Не будьте такої зухвалої думки про себе, не лініться читати. Одна справа, коли куратор нав'язує своє бачення і трактування роботи, а інша — коли автор чи той же куратор викладає якісь деталі, без яких роботу неможливо сприймати цілісно.
Дві жінки поряд зі мною, розглядаючи роботу Прун Нуррі з кераміки, в якій використано технологію імітації дерева, не читаючи опис, кажуть: «Це ж треба, як він, напевно, задовбався вирізати це з дерева!»...
Охоронець сказав перед початком огляду: «Гарного відпочинку!». Який відпочинок, ви що?! Зараз почнеться шалена робота мозку і душі...
Основна ідея виставки — тимчасовість всього сущого, крихкість життя, нестабільність миру, плинність часу. Чудова тема для приміщення, яке тут не назавжди: після закінчення експозиції його розберуть і відправлять у інше місто.
Тема не нова, але зараз особливо актуальна. Взагалі, напевно, це одна з найактуальніших, популярних, болючих і важливих тем мистецтва. Плинність часу. Крихкість життя. Ніби чим частіше над цим будеш рефлексувати, тим повільніше буде йти час. Якщо голосно, виразно заявити про це, то трохи міцнішим стане людське існування. Таким чином мистецтво унаочнює свої витоки від первісних магічних дій і обрядів.
Ніхто не є власником свого життя. Жоден не має певності щодо його завтра, чи буде воно таким, як він запланував, чи буде воно взагалі. Кожен може померти у будь-який момент.
Здається, якби люди повною мірою усвідомили цей факт, їхнє існування стало би нестерпним.
І тут на допомогу приходить анестезія мистецтва...
Жити кожного дня, займатися кар'єрою, виховувати дітей, будувати житло, накопичувати кошти, започатковувати довгострокові проєкти, вкладатись у стосунки, знаючи, що в будь-який момент це все може перетворитися на попіл — яка абсурдна, але благородна гра! Що за святий самообман! Завдяки цьому людство і вижило, через це і ми з вами зараз тут живемо.
Невблаганність часу, закон хаосу, принцип випадковості — головні вороги людства, але ми будемо прославляти їх усіма наявними способами, мистецтвом в першу чергу: без них нічого б не було.

2. Головне враження

Головне враження від Модуля тимчасовості — люди. Величезна купа людей, яких я раніше не бачив на жодному культурному івенті в Дніпрі. Ніби вони почали цікавитися мистецтвом з 1. 06. — дня відкриття МОТ у Дніпрі. Або не ходили на жодні події, чекаючи приїзду Модуля. Типу:
—Привіт, ідеш в Мистецький провулок?
—Ні, я МОТ почекаю.
Хотілося підходити до кожного і питати: «А чого в DCCC не буваємо? Про "Арт-світ" чули? "Сьоме небо" зачекалось на вас!».
Або так: впритул підходити до людини, дивитися в очі і казати: «Ви дійсно любите сучасне мистецтво? Дуже сильно? Покажіть це! Покажіть це прямо тут!».
«Мистецтво — це те, що робить життя цікавішим за мистецтво» — заявляє, як каже нам кураторський текст виставки, французький поет і художник Робер Філью. Думаю, ключове слово «поет». Мені здається, він відштовхувався від ідеї «Мистецтво — це те, що робить життя цікавішим за життя, за просто життя», але потім вирішив додати якоїсь парадоксальності. І потрапив в «яблучко». Бо парадокс — один з основних принципів буття. Ми, дивлячись на закони життя, закони наявного світу, мали б бути знервованими, дезорієнтованими, загнаними в кут істотами. Якими ми, власне, і є... Але приходить мистецтво, і, разом з життям, робить наше існування краще, ніж життя, краще, ніж мистецтво ...
Мистецтво — можливість помститися богу і подякувати йому.
Декілька робіт було від вуличного художника, який презентує свої роботи там і тим, де і хто не ходять на виставки. Типу, якщо ви не йдете до музею, музей іде до вас. Мова про вуличне мистецтво, графіті і т.п. Мені так подобається ця ідея! А як її використати в літературі? Яким чином література має прийти до тих, хто не читає? Чи вона, на відміну від живопису, не вміє ходити?
Визнаю: мені б дуже хотілося свої верлібри засунути в очі кожному стрічному. Навіщо? Щоб люди дізналися істину... Що істини не існує... І що треба ходити до бібліотек і театрів, треш-барів і крінж-галерей(МОТ не крінж, якщо що; але сюди теж треба ходити), користуватися послугами «Укрзалізниці» і «Укрпошти», пити червоне сухе вино, і читати, читати, читати... І тоді на Землі ще раз настане рай. І ми знову спокусимося, і тоді вже нас виженуть остаточно, без права повернення...
Так що дякую вам, люди, які не ходять до цих клятих театрів і не читають книжок, і цього тексту не читають! Уклінно дякую.
Як змусити людей прийти на виставку? Поставити на площу, до якої вони звикли, на якій раніше нічого не було, величезне одоробло і повісити табличку: «Вхід до простору з протилежної сторони». Ну і написати про це в усіх медіа, в яких можливо.
Фоток робіт не буде — не буду спойлерити. Ви і так вже все бачили в сторіс друзів.
Проспойлерю словами.

3. Чорнобиль, батьківщина моя

З усіх робіт мене найбільше вразила «Чорнобиль» від Soundwalk Collective та компанії. Відео на 14 хвилин. Сподіваюсь, ви досидите. Це не рілс. Але ви впораєтесь.
Не буду нічого розповідати — самі подивитесь. Єдине, що скажу — відео, звук, текст, ідея з'єднуються у напрочуд гармонійний і потужний концепт.
Потім читаю опис, жахливі і сумні речі про Чорнобильську катастрофу, і відчуваю: я вдома. Ніби якесь тепло всередині розлилось.
Стокгольмський синдром? Чорнобильський синдром...
Чорнобиль! Любов — моя.
Пам'ятаєте таку дурну совєцьку фразу «Усі ми родом з дитинства»? Змінивши її трохи, можу сказати: всі родом з Чорнобиля. З Чорнобильської катастрофи... Ну, моє покоління точно. А нинішнє буде родом з війни... Як наші бабусі і прабабусі — родом з Голодомору.
Мама була вагітною мною, коли країною ширився радіоактивний пил. Так чи інакше, раніше чи пізніше, але це тоді торкнулося кожного, і майбутніх поколінь також: фізично чи ментально.
upd: поки редагувався цей текст, поки я не хотів його публікувати, бо вважав це непотрібним, почали говорити про «другий Чорнобиль» — підрив Дніпровської ГЕС російською армією і пов'язану з цим екологічну і гуманітарну катастрофу...


Instagram @deni_look_in

Читати також


Вибір редакції
up