Біографія Марселя Еме
Марсель Еме – французький прозаїк і драматург, автор комедій, романів, казок і новел – народився 29 березня 1902 року в Жуаньї (Франція).
Був молодшим із шести дітей. Марсель майже не пам’ятав свою матір, яка померла через два роки після його народження, і свого батька-ковальника, котрий вирішив довірити виховання дітей своїм родичам. Старший син потрапляє до школи-інтернату, а молодшого батько довіряє бабусі та дідусеві по материнській лінії. Так Еме опинився в Долі у Франш-Конті, регіоні, звідки родом були обоє його батьків.
Марсель був поміщений до пансіону Коледж Долі, де пройшов конкурс на стипендію в 1912, але незабаром пошкодував про це, бо з кожною поганою оцінкою йому дорікали за розтрату державних грошей. Досить посередній учень, він любить більше читати, ніж навчатися. Закінчивши коледж, Марсель став учнем математичного відділення ліцею в Безансоні.
Тяжка хвороба поклала край його навчанню. Після одужання йому все ж таки довелося нести військову службу, його відправили до окупованої Німеччини (1922-1923). Після демобілізації Марсель поїхав до Парижа. Він спробував щастя в ролі банківського службовця, страхового брокера і журналіста (поганого, на його уточнення). У 1925 Еме знову захворів.
Творчість Марселя Еме
Свій перший роман починає писати в 1925. Це буде «Брюльбуа», який опублікується в Cahiers de France в 1926.
Найбільший французький незалежний видавничий будинок та одне з найбільших видавництв «Галлімар» публікує другий роман Еме, і з тих пір він писатиме майже по одній книзі на рік.
Роман «Спірне поле» у 1929 був удостоєний високої літературної нагороди – премії Теофраста Ренодо, а вже наступного року «Безім’яна вулиця» отримала премію популістського роману.
Справжній успіх прийшов із публікацією роману «Зелена кобила» («La Jument Verte», 1933), який мав справжній фінансовий успіх. З цього моменту Еме також почав приймати замовлення у світі кіно.
Марсель Еме залишався дуже прив’язаним до Франш-Конті. Дія романів «Зелена кобила» (1938), «Густалін» («Gustalin», 1938) і «Вуївра» («La Vouivre», 1941) також відбувається в Юра.
Проте, Марсель Еме стає справжнім парижанином: дія таких романів, як «Безім’яна вулиця» («La Rue sans nom», 1930), «Бик підпілля» (1939) і «Подорож» («Travelingue», 1941), відбувається відповідно у світі нижчих класів, дрібної буржуазії, інтелектуалів та снобів.
З 1933 Марсель Еме також писав для кіно, театру і продовжуватиме цю напружену роботу під час окупації, не соромлячись повідомляти газетам про «колабораціонізм». Але оскільки знайти в його творах якусь політичну відданість було важко, ім’я письменника не з’явиться в жодному чорному списку Визволення.
Рідкісний француз не знайомий з Дельфіною, Марінеттою і котом, що викликає дощ – героями «Казки кота Мурлики» («Les Contes du chat perché», 1934-1946) – оповіданнями для дітей. Цими творами Еме ще раз довів, що є обдарованим оповідачем.
У 1943 окремими фейлетонами в паризькій колабораціоністській газеті Альфонса де Шатобріана La Gerbe виходить роман «Вуївра», який згодом був перевиданий неодноразово окремою книгою.
У характерній для Марселя Еме манері роман поєднує фантастику та реалізм. Дія відбувається у міжвоєнний період на околицях Доля, де з’являється Вуївра – міфічна істота з народних переказів Франш-Конте. У Марселя Еме ця безсмертна істота представлена в образі красивої дівчини, яка має владу над зміями і носить діадему з великим рубіном.
Роман відзначений іронічним ставленням до християнства і симпатією до язичництва, що імпонувало поглядам французьких прихильників нацизму. Французька політика, представлена у романі сільським мером Вуатюр’є, також показана саркастично. У 1989 роман був екранізований Жоржем Вільсоном, який зняв однойменний фільм, а в 2011 був випущений мінісеріал «Логово Вуїври».
Роман «Подорож» є першою частиною саги, що включає довоєнний період, Другу світову війну та післявоєнний період. Дія роману присвячена Народному фронту. Роман «Час школярів» («Le Chemin des écoliers», 1946) нагадує про часи німецької окупації, а роман «Уран» («Uranus», 1948) описує життя поселення часів репресій.
Своєю п’єсою «Глава інших» (La Tête des autres, 1952) Марсель Еме виступив проти смертної кари, що викликало бурхливу реакцію в суспільстві. Інші п’єси, як-от «Люсьєна і м’ясник» (1948) і «Клерамбар» (1950), були успішними яскравими комедіями.
Еме також написав безліч сценаріїв, як-от «Злочин і відплата» (1935) за твором П’єра Шеналя та «Мандрівник Туссена» (1943) за Луї Дакеном.
У повоєнний період він майже виключно присвятив себе театру. Остання робота Еме «Вельзебірська конвенція» (La Convention Belzébir) була створена за кілька місяців до його смерті, в 1967.
За творами Еме знято багато фільмів. Серед найбільш відомих екранізацій наступні: «Подорож Парижем» (1956) (Клод Отан-Лара з Бурвілем, Жаном Габеном і Луї де Фюнесом у головних ролях), «Мюрайль» (1977) (П’єр Чернія з Мішелем Серро в головних ролях) і «Уран» (1990) (Клод Беррі з Жераром Депардьє, Мішелем Галабру, Жан-П’єром Маріель, Мішелем Бланом та Філіпом Нуаре в головних ролях).
Еме відомий і як перекладач: він перекладав твори відомих американських письменників, як-от Артур Міллер та Теннессі Вільямс.
Світобудова Еме має два полюси: сільську місцевість (дитинство, яке провів у рідних краях) та місто (він був міським жителем і держслужбовцем за потребою). Йому завжди вдавалося поєднувати реальність із фантастикою. У його всесвіті світ реальності (світ читача) безмовно перетворюється на світ уявний (світ письменника). Для нього справжній анекдот — лише трамплін до дивного, мрії, фантастичного, де комічне може стати бурлеском, потворне — карикатурним, а прекрасне — високим.
Він був чудовим стилістом, котрий дуже точно підбирав слова. Він надав кожному персонажу власний стиль і словниковий запас. Більшість дослідників літературної спадщини Марселя Еме зазначають, що фольклорно-гумористична сторона його творчості близька до канонів середньовічних фарсів та фабліо – через Рабле та новели Відродження лінія жанрових аналогій йде до Вольтера, Бальзака й Анатоля Франса. Витонченість жартів та нещадний сарказм у виконанні Марселя Еме формують найбільш самобутню сторону його творчості.
Загалом за своє життя французький письменник створив 17 романів, написав понад десять п’єс і випустив 6 збірок новел. Еме брав активну участь у написанні кіносценаріїв.
Марсель Еме помер 14 жовтня 1967 року в Парижі. Похований на паризькому цвинтарі Сен-Венсан, Монмартр.
Твори
Критика
- «Людська комедія» Марселя Еме: літературно-концептуальна картина світу письменника
- Особливості хронотопу в новелістиці Марселя Еме
Поділитися