Проблематизація дискурсу війни у романі Дж. Хеллера «Пастка на дурнів»

М. М. Туряниця

У статті розглянуто питання співвіднесення роману Дж. Хеллера «Пастка на дурнів» із дискурсом Другої світової війни в американському суспільстві. Акцентовано увагу на явищі проблематизації, характерному для потсмодернізму як мистецького напряму. Здійснено аналіз елементів, за допомогою яких створюється трагіфарсова тональність і здійснюється проблематизація метанаративу війни у романі. У якості ключової відмінності між хеллерівським і метанаративним зображенням війни визначено використання різних систем цінностей.

Ключові слова: постмодернізм, дискурс, метанаратив, проблематизація, Дж. Хеллер, Друга світова війна.

Джозеф Хеллер (1923-1999) належить до провідних літераторів США покоління Другої світової війни. Дослідник його творчості А.Н. Салімов називає Хеллера в одному ряду з Джеймсом Джонсом, Ірвіном Шоу, Норманом Мейлером, Куртом Воннегутом. Він зазначає, що підвищений інтерес літературної критики до Хеллера виник ще на початку його творчої кар'єри у зв'язку з необхідністю ідентифікувати художній метод, використаний у першому романі автора «Пастка на дурнів» (1961). «Незвичайна комічна форма роману про війну, що тільки нещодавно завершилась, свідчила про новаторство автора в царині художньої форми», - стверджує А. Салімов [1, с. 3]. Саме формальна сторона роману, а точніше - відсутність у ній очевидної логіки, опинилась у фокусі його перших критиків. У передмові до видання роману 1994 року сам Хеллер згадує такий відгук у The New Yorker. «Пастка на дурнів» - насправді не книга. Складається враження, що її навіть не писали; натомість здається, ніби її прокричали на папір» [цит. за 3, с. 9] (тут і далі переклад наш - М.Т.). Якою б термінологією не послуговувались завзяті критики чи лояльні науковці, той факт, що форма роману була незвичайною чи то пак новаторською, не викликає сумніву.

Однак обмежувати новаторство роману формальним аспектом організації нарації в ньому є, на нашу думку, помилкою. системний підхід до аналізу художнього твору змушує замислитись і над змістом, що стоїть за кричуще «неканонічною» формою. Якщо врахувати загальну картину розвитку американської літератури у повоєнний період, то стає зрозуміло, що з великою вірогідністю нелінійний виклад подій кидає виклик традиційним моделям мислення та сприйняття світу. Можна висловити припущення, що об'єктом критичного зображення у романі про Другу світову стане сама війна, а точніше - її дискурс, що встиг канонізуватись до початку 1960-х років. Методи і засоби, якими Джозеф Хеллер досягає проблематизації дискурсу війни, є предметом даного дослідження.

Говорити про «проблематизацію» як іманентну ознаку досліджуваного твору нам дозволяє той факт, що роман «Пастка на дурнів» традиційно характеризується як постмодерністський. Однією із засад постмодернізму, за словами Г. Лоренцо і З. Руеди, є думка про те, що «неможливе існування єдиного дискурсу, що охоплював би і пояснював усю різноманітність буття: тільки множинність дискурсів може охопити багатогранність світу» [4, с. 237]. У літературній практиці такий підхід реалізується, в тому числі, у розмноженні «голосів, запитань і конфліктів, які розбивають те, що колись здавалося (хоча ніколи не було) монолітною єдністю великої традиції», - як пояснює суть постмодернізму Дж. МакГован [цит. за 6, с. 5]. Постмодернізм, отож, не ставить перед собою завдання знайти універсальне, всеохопне тлумачення описуваних явищ, оскільки вважає це неможливим (або принаймні надзвичайно проблематичним). Однак волею-неволею кожен художній твір стає, як зазначає П. Шпрайцер, «спробою відновити сенс, зупинити вічно рухому і нестабільну мережу знаків. Кожен текстуальний акт, таким чином, є актом сліпої віри, який визначає основу логіки світу, створеного в оповіді» [6, а 7]. Так формується визначальний для постмодернізму парадокс - продукування сенсу і логіки там, де вони не існують й існувати не можуть. Постмодернізм відмовляє всім дискурсам, у тому числі й власному, в авторитетності і праві давати однозначні оцінки, після чого все ж свідомо намагається виступати з авторитетними твердженнями й оцінками. Як наслідок, явища, розглянуті з точки зору постмодернізму, не знаходять вичерпного пояснення, а лише «проблематизуються». У них підкреслюється абсурдність і нелогічність, виділяються невідповідності, і при цьому зовсім не обов'язково пропонують-ся шляхи виходу з абсурдних ситуацій.

Оскільки постмодернізм постулює множинність дискурсів, то цілком природно очікувати, що він поведе боротьбу з панівним чи панівними дискурсами свого часу. П. Шпрайцер визначає таким дискурсом (його власною термінологією - «метанаративом») для «Пастки на дурнів» так званий «настрій війни» («mood of war»), що панував в американському суспільстві за часів Другої світової, а пізніше - і «холодної війни». Цей метанаратив, за його словами, був створений офіційними мас-медіа, аби «дозволити [американській] культурі осягнути власну історію з якомога меншим відчуттям провини і якомога більшим почуттям гордості» [6, с.4]. Така ідея перегукується з думками П. Фассела: «Настрій воєнних років пережив війну і почав здавати позиції лише тоді, коли Воннегут, Хеллер і Пінчон запропонували привабливу альтернативу» [8, с. 180]. Історик дає читачам змогу відчути, як створювався і підтримувався міф про героїчну війну, порівнюючи власні спогади про захоплення Сицилії 1943 року із відомостями про ці події, що містяться у серії книг про Другу світову видавництва Time-Life. За його словами, перед операцією американські наземні війська отримали повідомлення, що їм буде надано підтримку повітряного десанту. Однак, коли в небі з'явились літаки з десантниками наземні війська піддались паніці й відкрили вогонь по своїх співвітчизниках. В результаті, було збито 23 літаки, 229 солдатів загинуло. «У томі серії Time-Life під назвою «Італійська кампанія» (1978) взагалі не згадано про ці події», - зазначає Фассел [8, с. 21].

У такому контексті стає зрозумілою холодна реакція критики і значної частини читачів на появу роману. Н. Подгорец пояснює: «Цього слід було очікувати. У 1961-му було мало тих, хто негативно ставився до війни проти Гітлера та нацизму; сказати впевненіше, майже всі вважали, що це була справедлива й необхідна війна і що ми як нація мали всі причини, аби пишатися своєю участю в ній» [5, с. 225]. До цього дослідник додає, що тогочасна традиція в літературній критиці не дозволяла засуджувати роман за його «послання», що змушувало його опонентів концентруватись на тому, що здавалося їм слабкістю структури і розповіді. Так, ми знову бачимо взаємозв'язок змісту й форми: неможливість висловлювати зауваження до першого змушувала обмежитись критикою останньої. Таким чином, твердження про те, що роман «Пастка на дурнів» виставляє Другу світову війну у новому світлі й проблематизує її, вже не викликає сумніву.

Зрозуміти, якими методами у романі досягається цей ефект, допоможе коментар відомого американіста О. Звєрєва: «Розгорніть «Голі і мертві» Нормана Мейлера, «Віднині вовік» Джеймса Джонса, його ж «Тільки поклич», чи «Бійню номер п'ять» Курта Воннегута - твори, які відомі у всьому світі. Усі ці романи сповнені відчуття безвиході. Вони трагічні й за матеріалом і за характером зображення <...>. Для американців це тільки війна, а отже, кривавий хаос, якому не може бути виправдання. А нерідко - навіть не війна, а лише казарма, тобто розмелювання людини жорнами якоїсь пекельної машини, щоденне знущання, а у відповідь - безпорадна, здушена лють, за якою приховане почуття приреченості <...>. Роман Хеллера належить цій прозі, поділяючи її неповторний пафос і безпосередньо торкаючись конфліктів, які для неї найхарактерніші» [2, с. 9]. З цього можна було би зробити висновок, що основою резонансу між «настроєм війни» і згаданими творами є різниця тональності: якщо міф звертається до героїки, то зображення війни у повоєнній літературі є підкреслено трагічним. Це справді так, але «Пастка на дурнів» виділяється і серед своїх романів-сучасників наявністю потужного комічного струменя: її тональність О. Звєрєв визначав як трагіфарсову [2, с. 10].

Тональність, однак, - поняття загального характеру, тому доцільно буде визначити елементи, що її конструюють. Інтерес становитиме також порівняння цих елементів у «Пастці на дурнів» із їхніми типовими відповідниками у метанаративі «настрою війни».

Уже на перших сторінках роману перед читачем постає не героїчний воїн-патріот, а бідолашний і наляканий перспективою смерті капітан Йоссар'ян, готовий вічно ховатись від жахів війни у затишку шпиталю. Потрапляє він до нього не в результаті отриманого в бою поранення, а спекулюючи аномальним станом своєї печінки, яка насправді зовсім його не турбує. Уважний читач зверне увагу на те, як Йоссар'ян сам уміло користується героїчним метанаративом: «Постановивши пролежати тут аж до дня перемоги, Йоссар'ян повідомив усіх своїх знайомих та близьких, що він зараз у шпиталі, не пояснюючи, однак, з якої причини. Потім, у пориві натхнення, він написав, що йому доручають одне особливо небезпечне завдання. «Визвався, звичайно, добровольцем, бо ризик смертельний, але ж хтось мусить це зробити. Подробиці як повернуся живий». І відтоді нікому ані рядка» [2, с. 22]. Покинути шпиталь його змушує тільки живе

втілення того ж таки метанаративу - Техасець-патріот із сяючою усмішкою. За стінами шпиталю Йоссар'ян зустрічає численних персонажів, які контрастують зі своїми «метанаративними» відповідниками: тупоголові військові начальники, для яких єдиною метою є просування кар'єрною драбиною, а не перемога у війні; спритний бізнесмен Майло, для якого єдиним моральним обов'язком є уникання торгівлі з комуністами; відданий патріот Кристі, історія якого завершується безславною загибеллю, і ще цілий ряд персонажів, які охоплюють ледь не всі соціальні прошарки тогочасного американського суспільства.

Уже в другому розділі змальовується загальна ситуація, в якій опинився Йоссар'ян, і в ній можна вгледіти паралель зі становищем, у якому знаходились літератори-постмодерністи, коли намагались протистояти метанаративу: «Єдине, що він бачив там, була війна, але ніхто не помічав її, крім Йоссар'яна та Данбара. А коли Йоссар'ян пробував відкрити людям очі, всі сахалися від нього, як від небезпечного психа» [2, с. 34-35]. У цьому абзаці криється, можливо, фундаментальна розбіжність у поглядах на війну між традиційним і постмодерністським дискурсом: останній не вважає її нормальним явищем, а тому апріорі не може знайти аргументів для її виправдання. Однак, факт існування війни постмодернізм заперечити не може, тому читачеві разом із Йоссар'яном та іншими персонажами пропонується здійснити таку собі екскурсію пеклом і спробувати зрозуміти, що для них є пріоритетним, і якою, з огляду на це, має бути їхня поведінка. Метафора пекла набуває ще більш відчутної виразності у 39-му розділі з промовистою назвою «Вічне місто», де прогулянка Йоссар'яна окупованим Римом виступає відвертою алюзією до подорожі Данте у «Божественній комедії», як зазначає М. Досков [3, с. 29]. У гносеологічному пошуку, здійснюваному Йоссар'яном, а разом з ним і читачем, втілюється вищезгаданий постмодерністський парадокс.

На нашу думку, розглянуті особливості дають змогу стверджувати, що основою для проблематизації дискурсу Другої світової війни у романі «Пастка на дурнів» є неприйняття системи цінностей, якою послуговується метанаратив. Йоссар'ян протягом усього роману інтуїтивно дотримується думки про те, що найдорожчим є його власне життя: «Йоссар'ян поклав собі жити віч- но, а якщо вже й померти, то лише у боротьбі за життя» [2, с. 53]. Інтрига його сюжетної лінії зводиться до пізнання й усвідомлення цього принципу, а також прийняття відповідної лінії поведінки. Дискредитація метанаративу посилюється тим, що й інші персонажі дотримуються власних не-метанаративних систем цінностей, перетворюючи «настрій війни» на медіа-міф, який має дуже мало спільного з дійсністю війни. Варто зауважити, що в самому романі містяться епізоди, в яких зображено процес створення міфу про війну: це і одвічне бажання полковника Пескарта опинитись на шпальтах «Сатердей Івнінг Пост», і, зрештою, угода, запропонована підполковником Порком головному герою, за якою він муситиме «казати гарні речі» про військову адміністрацію. Так стає очевидним, що метанаратив є лише інструментом досягнення особистих цілей окремими групами людей. Поєднання цієї ідеї з натуралістично точним відтворенням жахів війни, кульмінацією якого є сцена загибелі Сніггена у 41-му розділі, залишає читача віч-на-віч із значно реалістичнішою і значно проблематичнішою картиною війни, ніж та, яку пропонував традиційний дискурс повоєнного часу.

Отож, дослідження розбіжностей між зображенням Другої світової війни у романі Джозефа Хеллера «Пастка на дурнів» та її типовим висвітленням у метанаративі «настрою війни» дозволило виділити використання різних систем цінностей як основу протиріччя цих двох точок зору. Постмодерністський роман Хеллера замість «монолітної єдності» патріотичного настрою пропонує зображення множинності особистих пріоритетів персонажів, переслідування кожним із них власної мети. У цій «війні всіх проти всіх» сам метанаратив перетворюється на інструмент маніпуляції, застосування якого призводить до катастрофічних наслідків. Таким чином, давній конфлікт дійсного й удаваного знаходить нове втілення у рамках постмодерністського осмислення Другої світової війни. Отримані висновки відкривають перспективу подальшого вивчення постмодерністської літератури та її шляхів проблематизації визначних культурних дискурсів, а також дають змогу глибше зрозуміти проблематику творів Дж. Хеллера, складний взаємозв'язок їхнього формального і змістового рівнів.

Література:

Салимов А.Н. Эволюция романного творчества Джозефа Хеллера : авто- реф. дис. на соискание уч. степени канд. филол. наук : спец. 10.01.03 «Литература народов стран зарубежья (литература США)» / А.Н. Салимов ; Казанский (Приволжский) федеральный университет. - Казань, 2010. - 24 с.
Хеллер Д. Пастка на дурнів: Сатир. роман [Текст] / Перекл. з англ. М. Мещеряка ; Передм. О. Звєрєва. - К.: Дніпро, 1988. - 629 с.: іл. - (Зарубіж. проза XX ст.).
Doskow M. The Night Joumey in Catch-22 / M. Doskow // Joseph Heller's Catch-22 / ed. by Harold Bloom. - New ed. p. cm. - New York: Infobase Publishsing, 2008. - p. 29 - 37. - (Modern criticial interpretations).
Heller J. Catch-22 [Text] / J. Heller. - L.: Vintage - 1994. - 570 p.
Lorenzo M. M. G., Rueda A. I. Z. Modern and Contemporary American Literature / M. M. G. Lorenzo, A. I. Z. Rueda. - Madrid: Universidad National de Education a Distancia, 2013. - 376 p.
Podhoretz N. Looking Back at Catch-22 / N. Podhoretz // Joseph Heller's Catch-22 / Ed. by Harold Bloom. - New ed. p. cm. - New York: Infobase Publishing, 2008. - p. 223 - 232. - (Modern criticial interpretations).
Spreitzer P. The Postwar Novel as Postmodern: Revisiting Catch-22 & Slaughterhouse Five: A Thesis in partial fulfillment of the requirements for the degree of Master of Arts / P. Spreitzer - Corvallis: Oregon State University, 2009. - 74 p.
Fussel P. Wartime: Understanding and Behavior in the Second World War / P. Fussel. - Oxford: Oxford University Press, 1990. - 352 p.

Л-ра: Літературознавчі студії. – 2015. – Вип. 1 (2). – С. 285-293.

Біографія

Твори

Критика