15-02-2024 Мистецтво 2324

5 віршів Михайла Коцюбинського

Михайло Коцюбинський. Фото. Вірші Коцюбинського

Сьогодні у рубриці 5 віршів знайомимо вас із творчістю Михайла Коцюбинського. Хоча Михайла Коцюбинського знають передусім як майстра прози, він також залишив нам літературну спадщину у віршованій формі. Ці ранні твори, написані в 1880-1890-х роках, розкривають нову грань його таланту.

Марусі М. 

Як раннім морозом побитії квіти
Головоньку сумно додолу схиляють —
Неначе тугою та горем повиті
Завчасу і марне навік пропадають —

Так молодіж наша: зрости не успіє
Та по-молодецьки на світі пожити,
Дивись, а у нього волосся сивіє,
Поглянь, вже у нього і серце розбите.

З чого ж то на світі береться те лихо?
Що серце так гнітить, не дає нам жити?
Чого дні минають без діла, так тихо?
Чи ж то ми не вмієм мир Божий любити?

Гей, де там! Змогли б ми гарячим коханням,
Зуміли б ми серцем і світ весь нагріти,
Знайшли би ми місце і чесним бажанням.
Так годі ж! несила… Одно лиш тужити.

Кругом нас неправда, горе і бідота,
Аж серце стискає від гіркої муки,
А поміч подати — даремна турбота:
Розв’язаний розум — так зв’язані руки.

Така то сумная, дівчинонько гожа,
Людей на цім світі причина морочить
Хоч як би там пишно не розцвілась рожа —
Зів’яне і зсохне, як робак підточить.

До дружини

В тихім повітрячка чистого лескоті
Все мені поступ твій милий вчувається,
Білої хвильоньки в морському плескоті
Перс твоїх хвиля неначе здіймається.

В шелесті ніжнім гнучкої тополеньки
Мариться шепіт твій милий жвавісінький;
В цілому світі не знаю доленьки,
Крім тебе, друже коханий, однісінький!

Ти моє сонце, південне проміннячко,
Місяць сріблястий, зірко тихесенька;
Ти — моя радість і горе боліннячко,
Ранок мій ясний і нічка темнесенька.

Наша хатка

Назносим каміння, назносимо глини,
Збудуємо хатку з дверима у сіни,
Та зробимо в хатці яснеє віконце,
Щоб сяло над нами, мов золото, сонце.

А з житніх сніпочків пошита покрівля
Рівнесенько вкриє те наше будівля,
Та треба бузькові гніздечко зробити,
Щоб чудно курлюкав, годуючи діти.

Та зробимо в хатці низенькі пороги,
Щоб нас не минали дідусі убогі,
Щоб, в хату вступивши, на лаві сідали,
Про дива колишні нам думку співали.

За хаткою буде зелений садочок,
Навколо із квітів рясненький віночок,
Та жито посієм за садом на полі,
Щоб хліба вродило голодним доволі.

Шановній пані Н. Г.

Як променем щастя, спахнувши, засяють
Ті очі, мов зорі,
А хвилі відради серденько гойдають,
Мов човен на морі,

Як хочеться долі і другим жадати —
Тоді пам’ятайте про мене згадати.
Чи серце у грудях від горя заб’ється,
Як пташка у клітці, —

Й на віях перлиста сльозина збереться,
Мов на квітці, —
Як туги тра буде частину віддати,
Й тоді не забудьте про мене згадати.

Як віри забракне у власнії сили,
І з гіркої муки
Опущу додолу неначе в могилі
Безсилії руки,

Як нікому буде порадоньки дати,
Чи можу тоді я про Вас нагадати?

Вечір

Скотилося сонце з високого неба,
За день утомилось — спочить йому треба,

Й, прощаючись любо з небосхилом синім,
Всю землю залляло рожевим промінням.

І вітрові в полі гуляти несила:
Згорнув свої вільні, широкії крила.

Зелений садочок в прозорую воду
Заглядає стиха на пишную вроду,

А пташка на вітях калини співає —
Своїх пташеняток в гнізді присипляє.

Аж ось заскрипіли тесові ворота:
Йде матінка з поля — скінчилась робота.

І листя в ряденці несе лопухове —
Смачненьку вечерю голодній корові.

Замекали вівці… От курява встала…
Вже череду з поля сестричка пригнала,

І матінка стала корову доїти,
Щоб було поїть чим маленькії діти.

А в хаті бабуся й собі хазяйнує:
Сім'ї на вечерю кулешик готує.

Від полум'я з печі бабусині лиця
Здаються червоні, як та полуниця.

Стемніло й зробилось так тихо надворі…
На небі зоріють, мов іскорки, зорі…

Заквакали жаби в болоті гурбою…
Легесенька пара знялась над водою,

А в хату біленьку заглядають з плота
Братко-сон хороший й сестриця-дрімота,

Що дітям маленьким усе проти ночі
Мов медом солодким заліплюють очі.


Якщо ви шукаєте гарні, патріотичні вірші українською, які зачіпають душу, то вірші Михайла Коцюбинського - це те, що вам потрібно.


Читати також