Саркофаг Ярослава Мудрого та його історія

Софійський собор у Києві – велична пам’ятка давньоруської архітектури, що протягом століть слугувала не лише храмом, але й усипальницею для князів та вищого духівництва. Серед найвідоміших поховань – мармуровий саркофаг Ярослава Мудрого, видатного правителя Київської Русі, котрий помер у 1054 році. Він здавна стоїть у східному торці північної внутрішньої галереї (нині – Володимирський вівтар). Ця гробниця, оздоблена різьбленими давньохристиянськими символами, протягом століть береже у собі таємниці минулого.

Таємниці саркофага Ярослава Мудрого: подорож у часи Київської Русі

У 1054 році першим у соборі поховали князя Ярослава Мудрого. Під цим роком у “Повісті временних літ” записано: ” Преставився великий князь руський Ярослав… і  положили його в раці мармуровій, у церкві святої Софії”.

Саркофаг Ярослава Мудрого виготовлено з білого проконеського мармуру – цінного та дорогого матеріалу, що свідчить про високий статус князя. Складається саркофаг із прямокутної нижньої частини-скрині вагою 4 т та двосхилої кришки, вагою 2 т, виготовлених із двох цільних брил мармуру. Довжина саркофага становить 2,5 м, ширина — 1,2 м, висота — 1,23 м. Товщина стінок сягає 13 см. Виконаний за традиційними античними взірцями, саркофаг своєю формою нагадує античне житло з двоскатним дахом з трикутними фронтонами і чотирма виступами-акротеріями по кутах.

Стінки саркофага оздоблені витонченими різьбленнями: виноградними лозами, хрестами, пальмами, рибами, птахами, кипарисами та монограмами Христа.

Символіка різьблення

Кожен елемент різьблення на саркофазі має глибоке символічне значення. Центральний мотив – три хрести, що символізують Святу Трійцю. Виноградна лоза з гронами втілює образ Христа як джерела життя, а птахи, що пурхають у райському саду, – душі померлих. Вічнозелені кипариси символізують безсмертя і вічне життя. Риби, зображені тут, є також символом Христа Спасителя, оскільки грецькою слово «риба» (ΙΧΘΥΣ) є абревіатурою імені Христа: «Ісус Христос Божий Син Спаситель».

Щодо походження мармурового саркофага, то одні дослідники вважають, що він був виготовлений тут, на місці, в ХІ столітті за прямим замовленням Ярослава. Інші кажуть, що батько Ярослава - Володимир Великий - міг привезти саркофаг разом з іншими трофеями з Корсуня (Херсонеса), а потім, у 1054 році, в ньому поховали Ярослава Мудрого.

Дослідження останків

Саркофаг Ярослава Мудрого відкривали і досліджували у 1936, 1939, 1964 та 2009-2010 роках. Під час відкриття саркофага у 1936 році було виявлено безладно перемішані кістки чоловічого та жіночого скелетів, а також декілька дитячих кісточок. Як вважають дослідники, дитячі останки могли потрапити до саркофага випадково – під час або після пограбування, яке, ймовірно, сталося ще в давнину. Про порушення поховання свідчить і його пошкоджений стан. Вчені припустили, що 1240 року гробницю пограбували монголи, адже князів, королів та інших вельмож ховали у дорогому, позолоченому одязі, з цінними перснями та іншими ювелірними артефактами, які могли стати здобиччю для грабіжників.

У 1939 році останки, знайдені в саркофазі, були відправлені до Ленінградського науково-дослідного інституту етнографії та антропології. Там з розрізнених кісток склали чоловічий і жіночий скелети.

Дослідження показали, що чоловічий скелет належав людині віком близько 70 років, що мала за життя зріст 172–175 см, вроджену кульгавість і патологічні зміни в правому тазостегновому суглобі, що настали у зрілому віці. З літописів відомо, що Ярослав Мудрий кульгав з дитинства, а "Еймундова сага" описує поранення ноги, яке князь отримав у битві з печенігами. Ярослав помер у віці 75 років (за іншими даними – 65 років).

На підставі цих свідчень, а також антропологічного аналізу, вчені дійшли висновку, що в саркофазі дійсно поховано Ярослава Мудрого. У 1940 році обидва скелети повернули до Києва.

Доля останків Ярослава Мудрого

Існує сумна вірогідність, що останки Ярослава Мудрого були вивезені до США у 1943 році під час Другої світової війни. Під час втечі з окупованого Києва священники забрали з собою найдавнішу храмову святиню – ікону Миколи Мокрого та частину богослужебної бібліотеки. За однією з версій, рештки великого князя нині зберігаються у Церкві Святої Трійці у Нью-Йорку, де також знаходиться ікона Миколая Мокрого.

Станом на сьогодні в саркофазі Ярослава Мудрого знаходяться лише жіночі останки. За припущенням деяких дослідників, вони можуть належати дружині князя, Інгігерд-Ірині, котра померла у 1050 році.

Медико-антропологічна експертиза, проведена під керівництвом доктора історичних наук професора Сергія Сегеди та доктора медичних наук професора Бориса Михайличенка, встановила, що череп належав жінці віком 45-55 років. За комплексом краніологічних ознак її можна віднести до кола північних європеоїдів.

Після Ярослава у соборі поховали його сина Всеволода (1093), онуків Ростислава Всеволодовича (1093) і Володимира Всеволодовича Мономаха (1125), правнука В’ячеслава Володимировича (1154).

Саркофаг Ярослава Мудрого: спадщина Київської Русі, що потребує вивчення

Саркофаг Ярослава Мудрого – це не просто гробниця величного князя Київської Русі, а й багатогранний символ історії та культури нашого народу. Він вражає не лише витонченим різьбленням та багатством символів, але й несе у собі таємниці, які ще належить розкрити.

Незважаючи на те, що останки князя Ярослава Мудрого, ймовірно, вивезені за межі України, саркофаг залишається важливою історичною та культурною пам'яткою. Він привертає увагу дослідників і туристів з усього світу, слугуючи візуальним нагадуванням про велич Київської Русі.

Саркофаг Ярослава Мудрого потребує подальшого вивчення та реставрації. Це допоможе нам краще зрозуміти історію Київської Русі, життя та діяльність її правителів, а також розкрити таємниці, які оточують цю величну гробницю.

Повернення останків князя Ярослава Мудрого до України та їхнє упокоєння в саркофазі в Софії Київській стало б знаменною подією для нашого народу. Це б засвідчило наше єднання з історичним корінням та дало б можливість майбутнім поколінням українців віддати шану великому князю, який зробив значний внесок у розбудову Київської Русі.