Кременчуцька фортеця: «Саламандра» у вогні історії

Кременчуцька фортеця, колись велична твердиня на березі Дніпра, що на кордоні зі степом, протягом століть була свідком бурхливих подій української історії.  Легендарний турецький мандрівник Евлія Челебі у своїх оповідях порівняв кременчуцьку фортецю із саламандрою, яка живе у вогні. Ці слова відображали не лише міць оборони, але й духовну силу мужніх козаків – оборонців Кременчука. Коли вороги вже думали, що місто впало, козаки знову й знову встали на її захист. Завдяки його свідченням та інших історичних джерел, ми можемо поринути у вир минулого і дослідити славний шлях цієї фортеці.

Історія фортеці: від заснування до занепаду

Кременчуцька фортеця – одна з найстаріших на Полтавщині. Перші згадки про неї  відносяться до 1571 року, коли, за наказом польського короля Сигізмунда ІІ,  генеральний обозний Г. Свирговський заснував в урочищі Кременчук біля  дніпровського броду земляну фортецю для охорони  від набігів кримських татар та  для  контролю над запорізьким козацтвом.

У 1594 році Еріх Лясота залишає запис про «старий земляний замок» у Кременчуці, проте жодного поселення при ньому не згадує.

В «Описі України» французького інженера Гійома Боплана відомості про Кременчук 1635 року обмежуються одним абзацем:

«Ще нижче, але на московському боці видно Кременчук [Kremierczow], де є зруйнована древня будівля і де я 1635 р. накреслив план замку. Це місце дуже гарне і зручне для проживання. Крім того, це — останнє місто [на Дніпрі], оскільки далі за ним тягнуться безлюдні степи».

У 1636 році Гійом Левассер де Боплан завершив свій план укріплення. Протягом двох років козаки, не зупиняючись, продовжували будувати фортецю, витримуючи напади ворогів з усіх сторін. Хоробрі воїни стали свідками гарматних обстрілів татар з усіх чотирьох боків, але навіть після того, як фортеця пала, вони не здавалися. Це було настільки вражаюче, що її назвали  «Саламандрою» за непохитність та здатність виживати у будь-яких умовах.

Від 1638 року ми знаходимо першу згадку про фортецю Кременчук у щоденнику Шимона Оскольдського, потім – у рукописах кримського хана Мухамеда Гірея, також Евлія Челебі за 1658 рік.

У 1641 році Кременчук захопив польський магнат Єремія Вишневецький. Роки Національно-визвольної війни під проводом гетьмана Хмельницького були тяжкими і для фортеці. Проте, починаючи з 1649 року після Зборівської угоди між Богданом Хмельницьким і польським королем Яном-Казимиром, Кременчук стає сотенним містом Чигиринського полку, що відображало нові оборонні та стратегічні зміни у його історії.

На жаль, у період 1787-1798 р.р. замок занепав і був занедбаний. Це припало на час, коли Катерина II відвідала місто під час своєї подорожі до захопленого Криму. Її візит перетворив славний козацький осередок на "російську губернію", що супроводжувалося змінами в культурному, адміністративному та економічному житті міста.  Неуважне ставлення до замку в ті роки відобразилося на його стані та історичному значенні, але не змінило гордої спадщини Кременчука як міста з багатою і цікавою історією.

Кременчуцька фортеця Саламандра: опис згідно Евлії Челебі

Евлія Челебі (1611 – 1682?) – відомий османський мандрівник, богослов та письменник. Народився в Стамбулі у шляхетній родині з високим становищем при дворі. Отримав гарну богословську та світську освіту. Багато мандрував, у тому числі й Східною Європою. Залишив 10-томну «Книгу подорожей». У його книгах чимало перебільшень, але вона є цінним джерелом для вивчення історії багатьох країн, у тому числі й України.

Після подорожей Україною з військом кримського хана Евлія Челебі залишив різноманітні описи, зокрема, про характер козаків, їх мову і звичаї, з-поміж них також подав опис багатьох фортець, серед яких був і Кременчук.

Фортеця Кременчук в «Книзі подорожей» Челебі згадується двічі. Перший раз під осінню пору 1657 року. Вдруге – кількома роками пізніше (точна дата у записках відсутня).

«Вона стоїть на землі польського короля і підвладна козаку Дорошенку. Це гарна невелика фортеця, збудована з тесаного каменю. Всього війська в ній три тисячі. У фортеці ми бачили тільки один монастир, але в нього не входили. 

Мовою московитів її називають Яшлавуз-керман. Це дерев’яна фортеця. Про те ж, що внутрішня частина фортеці – кам’яна, і про те, що вона підпорядкована гетьману-полковнику, а також про події, які відбулися в 1067 (1656–57) року, тобто в той рік, коли ми разом з ханом Мухаммед-Гіреєм ходили в області поляків і билися з табором сина Ракоці, докладно розказано під відповідним роком. Там же є й опис фортеці.

Цього разу, хоча фортеця і виявилася охопленою жорстоким вогнем, вона продовжувала жити і в вогні, як саламандра. Татарські воїни зазнали гарматного обстрілу і не змогли підійти впритул до неї. Однак всі чотири її боки піддавалися обстрілу протягом п’яти днів і п’яти ночей, і, поки вона горіла, татари встигли взяти безмежну і нескінченну кількість полонених і майна із скарбниць. У той же день ми поскакали звідти, захоплюючи по дорозі різну здобич».

Отже, Кременчук мав два рівні укріплень. Внутрішній кам’яний замок невеликих розмірів, але гарний, за оцінкою Челебі мав чотирикутну форму. Всередині розташовувалася церква. Зовнішня фортеця – дерев’яна. Напевне, мова йде про частокіл з вежами на земляному насипу.

Розмір та розташування фортеці

Розташована фортеця була на пагорбі лівого берега Дніпра, навколо якого ріка утворювала закрут. Про приблизний розмір укріплень можна судити із креслень більш пізньої фортеці, наприклад, 1748 року. Вона була побудована навколо старого укріплення овальної форми 40 сажнів у ширину і 80 – у довжину. Сажень у XVII – XVIII століттях відповідала 2,16 м, тобто стара фортеця займала площу близько 90 на 180 метрів. Цілком достатньо місця для залоги, за уявленнями Челебі, навіть із урахуванням селян з округи, які на час нападу ховалися за стінами замку.

Пам'ять про фортецю: сьогодення

На жаль, від Кременчуцької фортеці не збереглося жодних видимих історичних пам'яток. Її велична історія живе лише на сторінках історичних документів та у пам'яті нащадків.

Сьогодні, насправді, ми бачимо у Кременчуцькій фортеці символ мужності козацького духу та відданості своїй землі. Ця спадщина надихає нас вивчати історію, пам'ятати подвиги наших предків та дбати про збереження культурної спадщини для майбутніх поколінь.