Уривок книги «Smartчари» Анни Ковальової

Фрагмент із нового гумористичного фентезі «Smartчари» Анни Ковальової

Портал Експеримент ділиться з вами цікавими книжковими новинками, які виходять в українських видавництвах.

У видавництві «21» вийшла книга - фентезі «Smartчари» Анни Ковальової.

Публікуємо уривок для ознайомлення.

У світі, де поруч із людьми живуть магічні істоти, чари – необхідна частина буття. Талановиті чарописці створюють для простих смертних людей закляття на будь-який смак, немов у нашому світі програмісти – код. І ніде немає престижнішої професії. Аж раптом чари припиняють працювати. Клаус Шульц, регіональний директор «Чаромізків», намагається з’ясувати й усунути причину збою, а разом із тим і своїх конкурентів.

Авторка розповіла, що надихнулась книжкою «Чарівник Земноморʼя» Урсули Ле Гуїн, після прочитання якої почала цікавитись магічними системами, розбирати усі відомі їй твори у жанрі фентезі за тим, як в них «працюють» чари: «Мені було цікаво дослідити механіку магії і я постійно виношувала принципи магічних систем в голові – аж доки не вигадала свою. «SmartЧари» – це сатира на українську ІТ-індустрію. Її герої, чарописці – це люди, які створюють чари і потрапляють у комічні, близькі та впізнавані для тих, хто хоч раз працював у великій корпорації, ситуації».

Придбати книжку можна за посиланням на сайті «Видавництва 21»

***

О третій годині в залі «Кимерія» троє чарописців сиділи один біля одного, а перед ними стояла банка з підозрілим вмістом рожевого кольору. Антон гортав книгу заклять і щось бурмотів собі під носа, Ігор відкинувся на спинку стільця, а Богдан вистукував ногою мелодію під столом. 

Невдовзі двері залу відчинилися, і туди зайшов Юрко Дяченко. Він повільно сів на іншому боці стола, дістав папери й заходився щось дряпати на них пером. Що саме він писав і чому так довго — не розумів ніхто із чарописців. Коли ж вони надто втомилися чекати й напруга в кімнаті дійшла максимуму, Богдан прокашлявся. Юрко на мить підвів погляд і знову опустив його. 

— Я чекаю, — спокійно сказав він.

— Перепрошую, на що саме? — спитав Антон.

— На вашу презентацію. Час мій дуже дорогий. Краще не гайте його і починайте.

— Але хіба ми ще не мусимо зачекати на пана Бобрулю? 

У відповідь Юрко відклав перо та засміявся:

— Гарний жарт. Одначе нам не до гуморесок! Починайте! Я вас уважно слухаю.

Першим підвівся Богдан. Досвід підказував йому, що сидячи презентувати чари не годилося.

— Ми розробили закляття, яке покриває невелику частину того, що від нас вимагалося. От, — Богдан показав рукою на банку. — Це зілля, яке ми зварили за цей короткий час. А ось у цій книжці — зв’язане з ним закляття. 

— Розкажіть, що входить до зілля, — сказав Юрко, підсуваючись уперед і вдивляючись у рожеву суміш. — Колір гарний, бачу. 

Богдан сів. Замість нього підвівся Антон. 

— Це зілля на основі проточної води, створене з пилку рододендронів, кісток мамонтів, молока лілій та ритуально освячених і настояних конвалій. 

— Як довго настоювали? 

— Віс... — почав Антон, але, відчувши під столом промовисту ногу Ігоря, замовк. — Два дні. 

— Щось заскладно як для двох днів. Ну, нехай. Що з текстом? 

— Ми створили закляття, ґрунтуючись на «Каноні лікарської науки» та «Книзі зцілення». 

Юрко записав щось, а тоді мовив:
— Цікаво. Так, а нагадайте, що воно робить?
Антон сів, благально глянувши на Богдана. Той своєю чергою підвівся і, прочистивши горло, заявив:

— Воно тримає зуби докупи.

— Зуби? Як це? — Юрко підскочив на місці. — До чого тут зуби?

— Це дуже важливі для швидкого мандрування чари, — продовжував Богдан із серйозним обличчям. — Я сказав би — основні. Не можна зникати і з’являтися у будь-якій точці світу просто так. Треба впевнитися, що особа, яка приземляється, а ми, як вам відомо, відповідаємо саме за цю частину чарів, що ця особа... ціла. Що вона не втратила під час переміщення нічого і все скінчилося для неї благополучно. Тому ми вирішили почати з безпеки клієнтів. Ми вирахували ризики та з’ясували, під час переміщення найбільший ризик — утратити зуби. 

— От самі подумайте, — підхопив раптом Антон. — Ви сидите тут, а хочете переміститися у ліс. Ви накладаєте закляття, але приземляєтеся прямо біля дерева, гілка якого врізається вам у рота. І все! Ви втрачаєте всі зуби! На все своє життя! 

— Так, таке часто траплятиметься, коли надшвидке мандрування буде доступним для загалу. Або уявіть, що ви перемістились у місце, куди перемістилась інша особа. Виходить, ви стикнетеся лобами. 

— А де лоб, там і рот! 

— Як відомо — так, — закивав Богдан. — Тому ми вирішили підійти до справи, зважаючи на масштаби сервісу в майбутньому. 

Юрко щось записав. Він писав і писав, а троє чарописців, затримавши подих, спостерігали за рухами його пера. Юрко повністю списав один аркуш і, урочисто відклавши його, перейшов до другого. Коли ж той був заповнений наполовину, він нарешті відклав і його та крізь прищурені повіки пильно глянув на трьох чарописців. 

— Ну, скажу я вам, це ризикова справа, — почав він. — Самовільно відходити від плану клієнта. Розумієте, я не знаю, як на це відреагує інша сторона. Ви обговорювали це з їхньою командою? 

— Власне, — сказав Ігор, сам не вірячи своїм словам, — власне, вони і просили нас найперше подумати про безпеку. Саме тому ми вирішили сфокусуватися на ній. 

Юрко заповнив ще один аркуш. Він перечитав усю свою писанину й тільки тоді знову повернувся до чарописців: 

— Добре. Найбільше мене цікавить, чи працює воно. Ви, можливо, чули, що сьогодні більшість команд з невідомих причин мають перебої у чарах. Ходить така чутка, ніби трапився загальний збій у всій системі «Чаромізків». Тому я чекаю на вашу демонстрацію. Зал «Кимерія», як ви знаєте, захищений для презентацій такого типу. Тому вперед, можете чаклувати. 

Ігор нахилився до Богдана. 

— Ти це чув? Збій по всій системі! Не будь ідіотом, скажи, що в нас нічого не працює! 

— Сам скажи після того, як ти тут розпинався про безпеку! — гаркнув Богдан. 

Головний чарописець підвівся і поважно підійшов до Юрка. Той втиснувся у крісло й вирячив очі, проте більше ніяк не встиг відреагувати на те, що відбулося далі. Бо щойно він намагався вимовити хоча б щось, як Богдан прочитав закляття. Суміш у банці злегка запінилася. 

— Все, — заявив Богдан. — Я наклав на вас чари.
Юрко закліпав.
— Уже? — запитав він. — Але ж я нічого не відчув. Як нам дізнатися, що вони працюють?
— Дуже просто! Тепер я маю вдарити вас у щелепу, щоб перевірити. Не хвилюйтеся, я колись займався бойовими танцями, я зможу вибити зуба для перевірки. 

Юрко здригнувся. 

— Ні, Богдане. Думаю, це зайве. Я вірю вам на слово. Здається, у мене справді зуби поміцнішали. 

На підтвердження цього він злегка постукав пальцем собі по зубах. 

— Справді діє! Молодці! Хороша робота! 

По тому Юрко списав іще два аркуші, перечитав усе, склав свої речі й підвівся. 

— Вітаю, хлопці! — він потис кожному з чарописців руки. — Не забувайте, що після вихідних у вас відбудеться подібна презентація для «Ось Тутечки». За цей час придумайте, як краще продемонструвати невибиті зуби, добре? 

— Так у чому проблема, я можу... — хотів запропонувати Богдан, але Юрко обірвав його: 

— Дякую, мене вже переконувати не потрібно. Та й у мене купа справ. На все добре. Гарна робота! 

Довідка про авторку:

Анна Ковальова – українська письменниця у жанрі фентезі, контент-райтерка. Пише твори для дітей та дорослих.

Народилася в м. Бориспіль,  але вже багато років живе Києві. Вивчала історію філософії в Києво-Могилянській академії, працювала ґейм-дизайнеркою. З 2017 року Анна працює контент-райтеркою, пише технічні статті для провідних українських IT-компаній.

Її оповідання «Два Дракони : Три Мечі» було відібране до 25 випуску веб-журналу «Світ Фентезі», низка інших гумористичних творів – опубліковані в «Читальні» порталу. 

У 2018 році оповідання «Окктун» посіло третє місце на конкурсі фентезі-оповідань «Брама».

У 2022 вийшла перша книжка авторки – дитяча повість «Лілея і зоряний театр» (видавництво «Парасоля»). У березні 2024 року «Видавництво 21» оголосило передпродаж нової книжки «Smartчари».