Толя Недоля. Вірші про красу і кохання зі збірки Лабіринти підсвідомості. Ч.3
ДИВЛЮСЯ
Я дивлюся місяцями за твоєю красою,
Що стає яскравішою і неземною!
Намагаюсь збагнути чаруючий погляд –
Відганяю від серця хвилюючий спогад.
Та не можу забути вродливі обриси –
Переслідують, мучать ці вражаючі риси!
Я думками вночі до тебе лечу,
Бо напитися маю тебе досхочу!
Споглядаю безсоромно жіночу вроду,
Я пильную руками про твою насолоду,
Розганяю губами складки і зморшки,
Зачіпаю волоссям вії ворожки.
Я розрівнюю пальцями опуклі груди,
Насолоджуюсь формами тіла усюди!
Я чую розмови твої уві сні,
Наче співаєш таємничі пісні!
Відчуваю миттєво кожен твій стогін,
Прислухаюсь до дихання ритму,
Відганяю рішуче розбудливий гомін,
І читаю вірші, як коханню молитву!
18.06.2023
НЕВДАЧА
Сьогодні зранку сумний день –
Погода ніби плаче.
Не хочеться співати пісень –
Насунулась невдача.
Вночі зненацька гуркотів
Грім,
Блискавка світила,
І голос наче шепотів:
- Із іншим твоя мила!
Відчувши настрій мій сумний,
Погода реагує.
Згадав я погляд неземний –
Мене це не рятує.
Дощ за вікном все ллє і ллє –
Нагадує самотність.
А кров від серця все не йде –
Наповнює порожність.
Молю:
- Коли це все пройде,
Бо стриматись несила?
Цілуєш губи не мої –
Навіщо, моя мила?
18.06.2023
НЕ МУЧ
Не нищ мене,
Бо я живий!
У мене серце калатає
Від причарованих очей –
Що таку ніжну силу мають.
Не муч мене,
Бо я слабкий!
Навколо ніби все зникає.
Я бачу лише обрис твій
І чую голос. Він гукає.
Не бий мене
Своїм мовчанням,
Бо від страждань усе німіє!
Не хочу я розчарування,
Яке у море смутку змиє.
Повір мені –
Це все, що маю!
Лише цю віру у кохання,
Лише схвильованості біль,
Лише на серце зазіхання.
Забудь мене!
Ти вже забула,
Коли свій погляд забирала.
Душа у сльозах потонула,
Бо про любов ти не казала.
19.06.2023
СИЛА
Пробач мені, що я «запав»,
Що не давав спокійно жити,
Що літні ночі я не спав,
Бо так хотілося любити!
Любити справжню, яка є,
Яка мене зачарувала,
Яка по мені сльози ллє,
Бо розуміє, що кохала!
Яка шукає погляд мій,
Не має сил прогнати спогад,
Яка чекає рухи вій,
Щоб підійти і впасти в ноги.
Щоб крикнути мені:
-Пробач!
Робила що – сама не знала!
А потім – ледве чутний плач,
Коли згадала, як прогнала.
- Будь ласка, встань! Цього не вартий,
Бо дуже серце заніміло!
Роль злодія не буду грати,
Бо у коханні моя сила!
19.06.2023
ЖЕРЕБ
Ти нібито поруч, але недосяжна.
Вродлива, бажана, але не моя.
Заполонили мене думки неосяжні –
Як їх подолати, безкрайні моря?
Дивлюсь в гарні очі – ти відвертаєш,
Хочу сказати – ти вперто мовчиш.
Поводитись як, ти, напевно, не знаєш,
Не хочеш образити, усміхаєшся лиш.
Ти стільки разів мене видаляла,
Та щось спонукає назад відновити.
На сміливі слова думки затуляла –
Ненависть свою намагалась любити.
Усі подарунки мої відкидала,
Квіти не брала, хоч заздрили всі.
Проти моїх залицянь, як скеля, стояла,
А потім ридала вночі уві сні.
Коли я не бачив тебе, ти бісилась.
З надією вірила, що скоро прийду.
Якщо я був поряд, на себе ти злилась:
-У мене стосунки! Що ж я роблю?
Ти досі в ваганнях, як діяти, не знаєш.
Живеш екстремально: робота і дім.
Не віриш собі, хоч мене ти кохаєш!
Та вперто вважаєш, що жереб твій – він.
23.06.2023
СОНЛИВИЙ
Забути все – як прокидатись
Із цього сну. Не маю сил.
Не хоче сон цей зупинятись –
Борюсь, позбавлений вітрил.
Забути – це лише бажання
Позбутись власного буття.
Як стримати ці зазіхання?
Як зупинити каяття?
Як почуття перевернути,
Щоб там, де низ, з’явився верх?
Цей потік суму не забути,
Він накладається поверх!
Я відчуваю, що безсилий
Змінити час для вороття.
Та набралися снаги крила,
Щоб виринуть із небуття.
Як бути далі – не второпав,
Не можу без твоїх очей!
Лечу без поворотів, стопів,
Щоб не проґавити ночей.
24.06.2023
НЕНАВИДЖУ
Я ненавиджу тебе
За твої гарні очі,
За медові вуста,
Що не сплю усі ночі!
Я ненавиджу твій
Тонкий, ніжний голос!
Він – потік моїх мрій,
Серце вразив на сполох!
Я ненавиджу день,
Коли ми зустрілись! –
Відірвав із будень,
Щось в душі загорілось!
Я ненавиджу те,
Як мене забувала!
Ніби я не існую,
Ніби щастя замало!
Я ненавиджу все,
Чого я не маю!
А ще більш – себе,
Бо я досі кохаю!
25.06.2023
БЕЗСИЛИЙ
Ти можеш підкоряти гори,
Ти можеш мурувати стінки,
Але залишишся слабким
Перед красою жінки!
Навчишся їздити верхи,
Засвоїш літаком літати!
Та як вродлива жінка гляне –
Не в стані навіть крил підняти!
Умієш брати інтеграли
І легко лекції читати?
Та як красуня підійде –
Двох слів не можеш пов’язати!
Здається, гарні гроші маєш,
Машину, дім собі придбав.
Про власне щастя мало знаєш,
Якщо ніколи не кохав!
Зустрів красуню, як царицю,
Удень, вночі її цілуєш.
Але якщо тебе не любить,
Дарма лише свій час марнуєш!
– Один запам’ятай урок, –
Сказала дівчина вродлива.
– Дарма не надривай пупок.
Без жінки, хлопче, ти безсилий!
25.06.2023
МИГДАЛЬ
На сонці, під дощем, під зоряним небом,
Думками лечу, прориваюсь до тебе.
А вітер приносить аромат твого тіла:
Відтінки троянд, орхідеї, полині.
Цей запах є суміш краси і кохання,
Хвилює, чарує як хрест невблаганний.
Домішані: голос, що як вода струменить;
Мигдалеві очі, що вбирають блакить,
Мармурова шкіра з тонкими прожилками,
Ніжне обличчя з ластовинням-дробинками,
Брови і вії, що радують очі,
Груди розкішні – володарі ночі.
Та як не радієш – ти невблаганна,
Красою глибокі нанесені рани:
Нічим неможливо від них захиститись,
Лише поцілунок не дасть їм сочитись.
Поглянь же на мене, врятуй, сил не маю!
Надай допомогу! Поцілуй! Закликаю!
Невже не жалієш, бо я пропадаю –
Не можу забути очі форми мигдалю!
25.06.2023
ЗУСТРІЧ
Вона змінила все –
До цього інше було!
Змістилося життя
Туди, куди торкнуло.
Яке так надихає
До рівня одкровення,
Стихія не стихає –
Захоплює натхненням!
Переживань потік
Ще досі не стихає:
Про відчуття, про вік,
Про серце він не дбає.
Захоплюють, як вихор,
Гарячі хвилювання!
І віриться, що сон
Відчується в коханні!
Ти можеш відступити,
Якщо любить несила!
Хоч мрієш, щоб її
Стихія захопила!
26.06.2023
НЕ ДАЄШ МЕНІ СПОКІЙ
Ти знову будиш серед ночі,
Щоб заспівати мені пісню.
І знову сняться твої очі –
Навіюють кохання пізнє.
Ти не бажаєш мені спокій –
Нехай схвильованість замучить.
Назустріч не ступаєш кроків,
Аж поки холод не розлучить.
Твоя краса, ніби натхнення,
Лиш прапорить переді мною.
Ти затуляєш мені очі,
Світ
Невблаганною красою!
Мене як друга розглядаєш,
Хоча природу не надуриш.
До інших мавок не пускаєш,
Бо тоді ревнощі відчуєш.
Ці емоційні хвилювання
Турбують місяці і роки!
Не довіряєш ти коханню
І не даруєш мені спокій.
28.06.2023
ХОВАНКИ
Сьогодні ти ховалась –
Ми ніби не знайомі.
Можливо, нервувала?
Напевно, несвідомо.
Хотіла приховати
Вродливе тіло, очі.
Щоб потім не жаліти
Про вибрики дівочі.
Ховалась, та не зовсім –
Контролювала простір:
На відстані не довшій,
Ніж між очима постріл.
Ця дивна поведінка
Могла б демонструвати,
Що я не маю шансів
По-справжньому кохати!
Та звідки ти це знаєш,
Якщо не розглядала?
Коли в ці ігри граєш,
Від себе що ховала?
Мене такі хованки
Навряд чи відлякають.
Продовжуєш ці ігри,
Бо щось про себе знаєш!
26.06.2023
ВДАЧА
Мені, напевно, соромно –
За двох переживаю:
Одного обіймаю,
За іншим споглядаю.
Один із них приростає
До тіла і до серця,
Та впевненість не маю,
Що це коханням зветься.
А інший – він страждає.
Його я хочу мучити,
Та ніби сил не маю
Назавжди нас розлучити.
У нього добре серце.
Звичайно, мене любить.
Характер дуже впертий,
За мене душу згубить.
Обох напевно хочу
Я ніжно цілувати.
Та досі не второпаю
Кого із них обрати?
Оце мені задача –
Характер не сприймає.
Така двоїста вдача,
Що я обох кохаю!
28.06.2023
ДЕ ТИ ПРОПАВ
Десь ти пропав,
Набридливий лицар.
Днями й ночами
Мене турбував!
Перестав дарувати
Неулюблені квіти,
Дуже багато.
Де ти пропав?
Ти захопився
Моєю красою,
Поранене серце
Весь час малював.
А зараз мовчиш
І нічого не пишеш.
Набридла мовчанка.
Де ти пропав?
Ти ніби заноза,
Що в душу проникла.
Тебе проганяла,
А ти не тікав.
Співав про красу,
Що зачарувала,
На мене молився.
Де ти пропав?
Тепер я сумую!
Без тебе – самотня.
Навколо блукають
Люди чужі.
Мене не хвилюють
Відпочинки суботні.
Знову без тебе
Минають ці дні.
Ти так завзято
Мене добивався.
Не дозволяла,
Щоб мене цілував.
Не вистачає
Твого нахабства.
Вже тиждень чекаю.
Де ти пропав?
29.06.2023
БАЙДУЖА
Щось мене зачепило,
Ніби внутрішнє сяйво.
Наче щось запалило
В серці полум’я зайве!
Зайве, бо перегрілось,
Стало сильно боліти.
Шкіра почервоніла,
Та цього не помітив.
Намагаюсь терпіти
І на біль не зважати.
Хочу все пояснити
І тобі розказати.
Та тобі нецікаво,
Бо на це не чекаєш.
Мої фрази яскраві
Ти ніяк не сприймаєш.
На дрібниці не хочеш
Ти свій час витрачати,
Зайві кроки робити
Чи інтригу тримати.
Ти вогонь свій задула,
Стала досить байдужа.
І про мене забула,
Бо знайшла собі мужа.
30.06.2023
НІБИ СВЯТА
Ти – ніби свята!
Я б на тебе молився!
Неповторна краса –
Час немов зупинився.
Ти так ніжно кохаєш,
І хвилюєш занадто,
Про усіх забуваєш,
Бо, мабуть, дала клятву.
Та все ж маєш цікавість
До світу навколо.
Вродлива яскравість
Схвилює будь-кого!
Від мене тікаєш,
Щоб не затягнуло.
Бо, мабуть, не знаєш,
Чи наслідки були б?
Та як зрозуміти,
Що ти перестала
Мене зневажати?
Невже серце спало?
30.06.2023
ВАЖКИЙ ДЕНЬ
Сьогодні дуже важкий день –
Його запам’ятаю.
Не хочу танців і пісень –
Себе давно картаю.
Хотів солодкого, та ні, –
Солодке не отримав!
Солоно-кисле – це моє,
Скривитись ледве стримавсь!
Ніяк красуня не бере
Такого до уваги.
На бородатих лиш клює –
Вважає, що до снаги.
Бо в моді – пишна борода,
Ознака чоловіка!
А ще – татушки на руках,
Які накинуть віку.
Ці атрибути – лише пил,
Який дівчат збиває.
Ознака справжня – як він тил
Від орків захищає.
Та глянуть в очі правді, ні,
Красуня не бажає,
Бо витрачає свої дні
Лишень, як світ вважає.
І по-сучасному живе,
Малює брови, губи.
В такому модному желе
Своє кохання губить,
Тому що в виборі самця
Свою свідомість дурить.
Ознака справжня – це коли
Тебе він дійсно любить.
01.07.2023
ЗІРКА
Ця зірка недосяжна!
Вона пече і поряд.
Красою неосяжна –
Гіпнотизує погляд.
Як я до неї хочу!
Не маю вдосталь сили,
Щоб з нею сперечатись –
Всі очі засвітила.
Від вроди я осліпнув,
Ні рук, ні ніг не бачу.
Над силу я тягнуся,
Хоча від болю плачу!
Не можу вберегтися
Від блиску барв яскравих.
Я маю шанс спектися
Від цих очей ласкавих.
Не будь жорстока, Зірко!
Тепло нехай не губить:
Зігріє, заспокоїть,
До серця хоч пригубить.
Сама ж зачарувала –
Я не просив, напевно!
Зуміла закохати –
То не губи даремно!
03.07.2023
ТИША
Спокій – це штиль,
Це без вітру,
Без хвилювання.
Це сіра палітра.
Це нудне чекання,
Забуте для змін,
Без коливання,
Без сумнівів.
Ніби поверхня,
Яка без рухів.
Це мовчання
Тишу слухає.
Це байдужість,
Емоційна недужість.
Це слабкість,
Яка без запалу,
Без натхнення –
Не має напруги,
Лише плавні дуги,
Без переламів,
Без сильних зламів,
Лише тиша.
Це без мети.
Просто жити –
Це існувати,
Якщо не кохати.
Та хіба це життя
Без вороття?
Лише існування
В глибокій тиші,
Що нецікава,
Бо не чіпає,
Лише обдуває –
Можна заснути
Або снігом задути.
Наскрізь промерзне
Біла байдужість,
Ніби все мертве.
Куди зникла мужність?
Де відвертість?
Що, загубила?
Потрібно шукати –
Інакше ніяк
Не зможеш кохати.
Не втратиш спокій,
Бо стан цей глибокий.
Вирватись можна,
Та ризикуєш,
Що втратиш тишу,
Проте життя не змарнуєш!
04.07.2023
КРИК
Крізь сон весь рік
Я чую крик.
Крик:
–Не забудь!
І поряд будь!
Цей крик звучить,
Як бою гонг.
Він ніби звук,
А може, тон?
Цей звук наскрізь
Все пронизає.
Він ненавидить
І надихає!
Це ніби відчай
Застережень.
І це можливість
Без обмежень!
Це пристрасть,
Яка спонукає..
Це ніжна леді,
Що бажає!
Це крик про щастя
І про долю.
Це – як причастя,
Звуки волі.
Це крик про тебе:
Зупинися!
На моє серце
Обернися!
Невже не бачиш,
Як страждаю?
Невже забула,
Що кохаю?
Цей крик –
Життєва засторога.
Це знак
«Попереду
кінець дороги!»
05.07.2023
МРІЇ
Захопилася мовчанням,
Мрійним поглядом на квіти.
Заколисана коханням –
Що для серця ще хотіти?
Дочекатись миті щастя,
Щоб надовго розтягнути!
А байдужість і нещастя
Знову маєш оминути.
Сниться незбагненна зустріч –
Випадково б не проґавити.
Може поспішила б навстріч,
Але серце тихо спало?
Як його не проминути,
Бо кохання так багато?
Як би в нім не потонути?
Хочеш головне сказати:
Як хвилюють теплі губи,
Як стискають сильні руки,
Про рішучий голос грубий...
І про ласки не забути.
Та усе це в мріях лине,
Від життя вони далекі.
Бо кохання поряд гине –
Не почула його плескіт.
06.07.2023
ГОЛОД
Твоя краса –
Це злам,
Це зсув,
Це зміщення в житті!
Це ніж у серце!
Подих мрій і снів!
Я намагався врятуватись –
Не зумів!
Бо не загоюється
Рана.
Вибух відчуттів
Рве все навколо!
Надалі хочу милуватись
Твоєю вродою.
Та більше!
Я б хотів
Кохатись!
Та ти тримаєш холод
Лише для мене.
Ти сама
Тремтиш,
Боїшся полюбити,
Бо відчуваєш голод
Почуттів!
06.07.2023
ЧУЖИЙ
Я розгубилась. Що робити?
Я закохалась у чужого!
Не знаю як відгородити
Мій розум від наслання цього?
Мене доводить до тремтіння
Його присутність, грубі риси.
Не знаю, де знайти спасіння,
Як оминути ці обриси?
Підступність серце захопила,
Не маю сили приховати!
Боюся, що таємна сила
Усе захоче показати!
Боюсь спочатку, бо чимдалі –
Це почуття мене виносить!
Вже не утримують моралі
І ураган на рифи зносить.
Йому пручатися несила.
Чужий, напевно, стане рідним.
Мене кохання захопило –
Хоч в рай, хоч в пекло йти з ним згідна!
06.07.2023
МОЄ СЕРЦЕ
Моє серце десь там, у небі!
Може в хмари його заховала?
Воно б’ється назустріч до тебе,
Та не знаю, чи справді чекала?
Моє серце десь загубилось.
Я шукаю не там, де треба.
Бо під груди твої забилось –
Мабуть, має в теплі потребу?
Моє серце давно палає
Між очима твоїми й губами.
Воно мучиться і страждає,
Зачароване ніжними снами.
Моє серце, напевно, розбилось,
Я не можу його зібрати,
Твоїм холодом загострилось,
І зв’язок із ним я втратив.
Моє серце, мабуть, далеко,
Бо воно тобі не потрібне!
У байдужості, небезпеці...
Поверни, якщо щастя не гідне!
07.07.2023
НЕЗНАЙОМКА
Мене накрила нецікавість:
Сірі будинки, транспорт, люди…
Все втратило свою яскравість.
Не хочу рухатись нікуди.
Приховане у мряці сонце,
Яке не надто сильно гріє,
І ця холодна незнайомка,
Про яку серце марно мріє.
Її не бавлять мої квіти,
Увагу смутком відкидає,
Не знає, куди серце діти,
Бо вже нікого не кохає.
Ця незнайомка надто юна,
Та вправна, як доросла жінка,
У неї погляд дуже сумний,
Я б’юсь об нього, як об стінку.
Вона вночі лиш оживає,
Бо цілий день без сил працює.
Можливо, щось і відчуває,
Та без кохання час марнує!
07.07.2023
НЕ ВИСТАЧАЄ
Сьогодні тепло,
Не спекотно,
Потроху вітерець холодить,
Та на душі
Якось нудотно –
Не вистача твоєї вроди!
Вона торкнула
Моє серце,
Бентежить виразний неспокій.
Як скуштувати натщесерце
Твій поцілунок п’янкосокий?
Щоб знову вихор закрутився,
Здолав нудьгу багатолику.
Щоб Місяць в небі зашарівся,
Надпив любов із твого лику.
У тебе майоріли щоки,
Коли я глянув надто вперто,
Ти зашарілась ненароком,
І це здалось мені відвертим.
Я дотепер тебе хвилюю,
Але забути маєш намір.
Прекрасні риси замалюєш,
Хоча кохання має пам’ять.
08.07.2023
НЕ ПРАЦЮЄ
Він з’явився нізвідки
І одразу помітно!
Дарував мені квіти,
Вразив серце тендітне.
Я його відхилила,
До очей не пускала,
Та любов захопила
Там, де я не чекала.
Я постійно сварилась,
Навіть не розмовляла.
Він також не барився –
Грубість запам’ятала.
Та все це не рятує.
Як собі пояснити?
Холод тут не працює –
Хоче пристрасть горіти!
Що робити – не знаю.
Все навіює роздум:
З серця геть відкидаю –
А він заповнює розум.
08.07.2023
НЕ КОНТРОЛЮЮ
Цей погляд – навіщо?
Ці губи – не треба!
Не хочу я зайве –
Немає потреби!
Мені уже вдосталь –
Для себе набрала.
Твоїх подарунків
Ніяк не чекала.
Не бачу підстави
Себе турбувати.
Іди, розвертайся –
Не хочу чекати!
Від тебе ховаюсь,
Бо надто ти швидкий!
З собою змагаюсь –
Мені ти не бридкий.
Мені ти красивий!
Сказала б, що гарний!
Хоч зовнішньо сивий,
Та очі захмарні!
З тобою сварюся,
Щоби не підходив.
Якнайдалі тримайся –
Не займай мою вроду.
Інакше себе я
Не контролюю!
Ну звідки ти взявся?
Чому я хвилююсь?
Ти досі від мене
Не відчепився!
Бо кажеш: красуню
Не роздивився.
Слова твої палкі
Та дуже хвилюють!
Бентежнії кадри
В уяві малюють.
Хотіла забути.
Чи вистачить сили?
Ти вже незабутній
І серцю ти милий.
У цьому вертепі
Я розгубилась.
Мовчати нестерпно,
Втрачаю вже сили!
Я досі мовчу
Й насолоду втрачаю.
Собі я кричу:
- Що робити? – Не знаю.
Прошу: не кидай!
Із цим я вже згідна.
І не пропадай,
Бо дуже потрібний!
08.07.2023
ВИ
Цей створений бар’єр
Не можу подолати.
Коли долаю,
Кажеш, що грублю.
Він не твердий,
Та має силу не пускати –
Я ніби всі зусилля
Об нього гублю.
Він не з води,
Не з цегли,
І не з сталі.
Він в голові і на вустах,
Бо позначає
Всі мої печалі.
Як подолати – я не знаю сам!
Це ніби рятувальне коло,
Що стримує
Останній бастіон твоїх надій.
Він трохи сиплеться –
Ти мовчки споглядаєш
Крізь серпантин
Своїх прекрасних вій.
Він ще тримає
Пристрасну умовність,
Що від реальності
Повинна би іти.
Цей бастіон
До тебе не пускає:
Не дозволяєш переходить
З ВИ на ТИ!
10.07.2023
ДІВЧИНА
Очі, як квіти,
Губи – пелюстки,
Листя – повіки,
У волоссі мотузки.
Ноги стрункі,
Як гнучкі дерева.
Тіло приховують
Коси від верби.
Як не втішатись
Такою красою?
Як не кохати
Дівчину з косою?
Як пригубити
Ці повні губи?
Може красуня
Мене приголубить?
Як би хотілося
Тішитись щастям!
Ніби поринуть
У море пристрасті.
Ой ти дівчино,
Зглянься на мене!
Прошу, повір
У любов незбагненну!
11.07.2023
МОВЧАННЯ
Хіба щось вирішить мовчання?
Воно лиш збереже самотність.
Тамує подих від чекання
І демонструє незворотність.
Чи забуваєш ти про щастя?
Напевно, ні, хіба спочатку!
А потім накриває разом:
Сум, відчай і нещастя!
Чи є наснага зупинити
Потік марних порожніх звуків?
Можливо, двері прочинити,
Назовні випустить розлуку?
Перебороти стан мовчазний,
Щоб знову загорілось щастя.
Відсторонити з серця тишу,
Бо з нею час вже попрощатись.
Все ж спробуй зупинить безмовність!
Роки й години швидко плинуть.
Тримайся звуків, бо без них
Тебе затягне і поглине!
12.07.2023
СТОСУНКИ
Минають дні,
На дворі спека,
А у стосунках
Знов зима!
Просунулись
Ми недалеко,
Та все ж
Не любимо обман.
Тримаєм відстань,
Щоб магніти
Не притягали
Мінус й плюс.
Взаємодію
Цю терпіти
Нам не дозволить
Смутку пульс.
Ми боїмося
Наближатись
І холодом
Збиваєм ритм.
Бо якщо
Справді розібратись,
То досі
Почуття горить!
12.07.2023
