Марго Пугаченко. Казка: Як одне горе допомогло пережити інше

Голосний плач із хлипанням і трубним завиванням розбудив Аніку — самотню маленьку дівчинку, що жила в печері біля моря.

Її батько,  хоробрий воїн, — загинув, мати — зникла. Через це її трав'яна подушка завжди була мокрою від сліз, і одне сонечко радувало її, з’являючись над морем. Але в ту мить воно ще спало...

Лемент прокотився над нею. Блакитноока дівчинка в подертій сукенці вискочила зі сховку і побачила двох слоненят з обрізаними вухами, які бігли до провалля!

– Стійте, — намагалася безуспішно спинити їх Аніка.

Дівчинка помітила далеко в небі вервечку літаючих слонів, яка віддалялася. Вони вже за розміром були як нігтики на її пальцях. І тут сталося неймовірне: слоники, добігши до краю скелі, стали перетворюватися на соляні фігури. Коли вони цілковито скам'яніли, Аніка, наче зачарована, стала наближатися, аж раптом, ставши в калюжку їхніх сліз, стала солянитися сама.

 За деякий час  надбігли люди племені і все побачили своїми очима. Хоча дівчинку, яка застигла позаду таких же слонів, вони помітили не одразу. В очах людей стояв жах: «Що ця гарнюня тут робить? Чому вона не вдома?»

 Поміж натовпу був і шаман зі служницями. Але чомусь розсердився, і голосно лаючись, пішов назад. Слідом за ним побігли і його прекрасні служниці. Всі, окрім однієї. Це була матір дівчинки.

…Колись ця жінка, найкрасивіша дівчина племені, покохала хороброго і вродливого юнака і вийшла за деякий час за нього. Незабаром у них знайшлася гарненька дівчинка. Назвали її Анікою. Життя лилося рікою аж доти, поки шаман не відправив загін мисливців на летаючих слонів. Напад виявився невдалим. Серед загиблих воїнів був і тато Аніки. Любляча дружина, здавалося, збожеволіла від розпуки. Плем’я вирішило лікувати її, і відправили до шамана, а про Аніку усі зовсім забули.

І ось дівчинка-статуя з’явилася закостенілою поруч зі слонами. Усі навколо з осудом дивилися на її маму. Та ж, впавши на коліна, обіймала та пестила донечку-статую. Та ні теплі обійми, ні лагідні слова не могли оживити дівчинку — статуя так і залишилася нерухомою. Мати наче прокинулася зі сну-жахіття: і коханого немає, і Аніку не вберегла . Бідна жінка думала: «Як так сталося, що я залишила доньку зовсім одну, чому? Чому забула про неї? Чому не була поруч?»

Вона гладила та пестила соляну статую доньки, і так багато плакала, що та почала від сліз танути і розпливатися. На світанку через ніч статуї доньки вже не було — тільки мама сиділа в калюжі біля підніжжя фігур слоненят — Аніка зникла, а на її місці височів величезний кактус із жовтою квіткою. Жінка і отямитися не встигла, як сталося неймовірне — пелюстки розкрилися і з квітки вилетів метелик! Від його крил розходилося дивовижне сяйво і все навколо наповнилося пречудовими пахощами! Аромат був такий солодкий, що голова йшла обертом! Заплакана жінка втратила свідомість від цієї краси і солодкого запаху! Отямилася вже над вечір, метелика і квітки на кактусі не було.

«Чи справді бачила вона жовту квітку з дивним метеликом? Чи не наснилося їй це?» — стала озиратися довкола. Здалеку шаман прикликав її жестами. І хоча до нього було страшно наближатися, вона пішла — не було більше куди йти, принаймні їй так здавалося .

Жінка повернулася в його курінь і розповіла, що з нею трапилось біля скель. Яке ж було її здивування, що розповідь про чарівного метелика налякала та розлютила шамана. Він кричав і чомусь злився саме на неї. Бідній жінці довелося втікати — ноги привели додому. Після смерті чоловіка вона не була тут жодного разу.

Жінка торкалася ліжка доньки, аж тут відчула під пальцями подряпини — їх не могла залишити дитина. Жінка не розуміла, чому так погано пам'ятає останні два місяці. Відколи загинув чоловік минуло не так багато часу, але в пам'яті було провалля.

Лягла... І спогади полилися потоком. Наче з цеберця. Вона побачила себе ніби з боку: ось шаман щось їй говорить і безперестану  напоює настоянками з різними запахами. О, це і був саме той момент, після якого, мати більше не зважала на свою крихітку! Ось вона відвернулася від дитини і пішла за шаманом. Потім побачила Аніку, яка прішла забрати до дому, але малечі це зробити не вдалося.

Жінка бачила спогади, але не пам'ятала їх. Проплакавши майже всю ніч, вона під ранок знесилена заснула. Прокинулася мама Аніки від дивного шуму. Вийшла з куреню, а там — чарівний метелик. І в нього — з'явилося обличчя: таке рідне, таке кохане! То було обличчя її чоловіка. Воно промовляло до неї, але вона нічого не розуміла. Тоді метелик став запрошувати її помахами крил до моря. Жінка побігла за ним. У воді вона повторювала за ним всі його дії: пірнала ще і ще, переверталася через голову. Вийшовши з моря, зрозуміла, що говорить метелик голосом її чоловіка.

З’ясувалось що, є можливість звільнити Аніку! Для цього потрібно виконати  дві умови. Перша — мати повинна мовчати і нікому ніколи не розповідати про те, що трапилося. Друга — виготовити чарівний еліксир з трав і сліз, і не пізніше сорок першого дня, відколи Аніка закостеніла, вилити на кактус, інакше він засохне й Аніку вже не врятувати. Жінка взялася негайно все виконувати, адже два дні вже пролетіли.

Вона назбирала потрібних трав  і поклала їх в у чашу. Від тепер їй залишалося лише наповнити чашу слізьми по вінця. Для цього довелося плакати решту часу, і все ж вона спромоглася. На ранок сорок першого дня вона вилила цей чарівний еліксир на кактус. Диво сталося! Кактус перетворився на Аніку! Дівчинка ожила, підбігла і обійняла маму! І весь світ навколо засяяв для них обох! Усе горе покинуло їхні серця! Усі образи і сльози забулися — в спогадах зберігся один самітний жаль за батьком!

Тож Аніка з мамою — знову разом! І вони будуть підтримувати і любити одна одну, аж поки не спиниться дихання. Назавжди!