Толя Недоля. Казка Троянда і вітер зі збірки Луцький настрій

1. Квітка

В одному лісі росла квітка. Вона була маленька й беззахисна. Її могли розтоптати копитами кабани, тому вона тулилася до могутнього дуба. Квітку могли з’їсти косулі, тому вона ховалась під листям папороті. Її могли розірвати та погризти вовки, тому квітка була завжди біля густих чагарників. Її могло знести вітром, тому вона обгортала стовбур. Квітка весь час ховалася та відчувала себе самотньою й покинутою. Вона цікавилась світом і світ цікавився нею. Вона реагувала на сонячне світло і сонце їй усміхалося. Квітка реагувала на холод і хмари присипали її снігом, щоб не замерзла. Поступово вона зрозуміла, що світ не такий вже й ворожий, що існують інші квіти, інші звірі, які обнюхували її і насолоджувались її яскравою красою.

Квітка росла, ставала яскравою й гарною, але, пам’ятаючи страхи дитинства, вона почала обростати колючками. Спочатку це були колючки для захисту, а потім їх ставало все більше й більше. Знайомий мудрий заєць сказав квітці: “Не перебільшуй – світ дійсно небезпечний, але й гарний, тому не перебільшуй кількість загроз, бо у тебе є вибір. Ти можеш вирости неймовірно гарною трояндою, але, якщо будеш боятися і ненавидіти світ, то станеш будяком”. Послухала квітка пораду мудрого зайця й виросла неймовірно гарною трояндою, на яку приходили подивитися не тільки добрі звірі, але й вовки, кабани, косулі.

Бо краса це велика сила!

2. Вітер

Найбільше квітка боялася вітру. Ця троянда мала колючки, які могли поранити вовків, косуль та кабанів, і ті остерігалися до неї близько підходити. Але вітер був всепроникний – він нічого не боявся. Він міг бути сильним; холодним або теплим; вологим або сухим. Холодний міг її заморозити, теплий разом із холодним могли створити смерч, який би вирвав її, і квітка загинула б. Вологий міг надто сильно залити її дощем і троянда би захворіла, її пелюстки перестали би грітися і вона би мерзла, або почала би пропадати. Сухий вітер витягував би з неї всю вологу і квітка швидко почала би в’янути. А без своєї краси, яку дуже цінувала, троянда б загинула від емоційного зриву. Від вітрів її ніщо не рятувало: ні папороть, ні стовбур дерева, ні кущі. Тому, коли змінювалася погода, квітка весь час тремтіла й намагалась схилитись до землі. Її довга та витончена ніжка весь час від цього страждала й потребувала лікування.

Одного разу на гарну троянду звернула увагу мудра сова. Вона прорекла їй, що в неї закохається той, кого вона більш за все боїться і це буде настільки неймовірно, що вона не повірить. Минув час, квітка розцвіла. Одного разу небо сильно потемніло, почалась гроза, блискавки. Вітер здійнявся настільки сильний, що здавалось от-от вирве троянду з корінням або поламає, і вона загине. Квітка вже попрощалась зі своїм життям або подумала, що воно буде коротким у чиєїсь вазі, але раптом вітер притих і почав ніжно обдувати її теплом. Виявилося, що теплий вітер побачив красу квітки й зупинився. Він не наважувався сильно дмухати на неї, а ніжно обдував кожну з її пелюсток і листочків. Як і передбачала мудра сова, він закохався у квітку. Він прилітав у кожну вільну хвилину лише для того, щоб подивитися на неї, відчути її аромат, почути шелест її листя. Троянда не вірила в його кохання, бо в це просто не можливо було повірити. І весь час намагалась його прогнати, або вколоти шипами. Але ж це був вітер – на нього не діяли її погрози, хоча він дуже страждав від нерозділеного кохання. Коли він намагався їй надмухувати пісню, троянда відверталась. Коли він хотів відчути її запах, квітка злилась. Коли хотів почути шелест листя, вона згортала його. Вітер страждав, іноді від відчаю дмухав сильніше. Але зупинявся, бо розумів, що може нашкодити квітці. Він знав: якщо він чи хтось її вирве або відріже, то троянда загине. Тому він не наважувався, дуже злився і страждав, коли це намагався робити будь-хто інший. Квітка цього не розуміла й проганяла його. Але він розумів, що без нього троянда загине, бо настане осінь і дощі можуть надто сильно залити її, а він осушував. Холод зими міг заморозити її, а він засипав її снігом, щоб квітка зігрівалась. Влітку він відганяв сухий вітер, щоб троянда не зів’яла. Він весь час намагався її рятувати, а вона пручалася. Бо кохання було настільки неймовірним і незвичним, що квітка в нього просто не вірила й не розглядала. Троянда продовжувала не розуміти його важливість. А він, не зважаючи на її випади, продовжував її обігрівати.

Він страждає досі, але не може її покинути, бо квітка ж пропаде без нього, а він її кохає. А троянда продовжує не вірити йому, бо це надто незвично і неймовірно, надто неприйнятно для суспільства квітів, де з неї всі будуть глузувати. Так і співіснує ця пара, яка й не пара, але вітер кохає.

3. Залежність

Квітка дуже звикла до теплого вітру – настільки, що не помічала його. Його постійна присутність у її житі створила для неї клімат комфорту. Вона раділа життю, мала квіткових друзів. Один барвінок навіть зміг обплести її своїми паростками. Насолоджуючись, троянда зовсім забула про вітер: його присутність стала для неї нав’язливою; квітка ігнорувала його своєю мовчанкою, вважаючи, що вітер не витримає й зникне. Ця тактика спрацювала, бо вітер кохав її та у відчаї розумів, що троянда не хоче, або не може відповісти йому взаємністю, тому що вони занадто різні, бо вона не вірить йому. Квітка думала:

- Він же вітер! У нього вітер в голові!.

Спочатку вітер сердився і намагався достукатись до квітки, але це мало зворотній результат, бо троянда вважала його грубим, непослідовним, а його вимоги – безпідставними, адже він їй не потрібен.

Одного разу вітер не витримав такого ставлення й зник. Настали сумні дні для троянди: її пелюстки ніхто не обгортав теплим подихом, вони не розправлялися й злипалися; її знову почали обдмухувати суворі холодні, спекотні й сухі вітри, заливати дощі. Настала темрява, бо не було кому розганяти хмари. Оточення перестало звертати увагу на її красу, бо в темряві троянду не було видно, а її солодкий аромат змивало холодним дощем. Троянда втратила свої барви. Вона зрозуміла, що може існувати й жити без вітру, але чи хоче вона так жити, вона не знала. Вона розгубилась, бо не розуміла, що їй робити? У її бутоні крутились різні суперечливі думки й квітка заплуталась в них, як і в паростках барвінку, який користувався її красою, але не підтримував її.

Життя знову стало буденним, звичайним, тихим і сумним. Це пригнічувало троянду. Квітка дорікала собі думками, що не може без вітру, що він вже частина її, що вітер їй потрібен. Але квітка не була готова заради нього щось змінювати. Навіть не розглядала це, бо вважала, що вітер нікуди не подінеться, що він надійно захоплений її красою й не зможе без неї жити. Ця самовпевненість заважала їй подивись глибоко у свою душу, щоб зрозуміти, що, можливо, вона теж не хоче й не може вже без нього жити. Не може не фізично, а емоційно, бо світ став сірий і не цікавий без вітру, а квітка стала вже не такою яскравою. Але троянда не помилилася щодо вітру – він весь час страждав, тікав і повертався, бо не міг не помилуватися її красою. Іноді квітка ховалася й не дозволяла йому дивитися на неї настільки довго, що вітер втрачав свою силу, своє тепло та переставав дмухати. Вона це не розуміла й сварила його за те, що вітер її не обігріває своїм бризом, а він був не в змозі по-справжньому, бо не мав можливості троянду бачити, відчувати її пелюстки, дихати її ароматом, насолоджуватись її шелестінням, шаленіти від її пристрасті. Вітер змінився. Він уже жив цим, бо потрапив у пастку під назвою троянда. Чому пастку? Бо її назва «Роза вітрів».

листопад - грудень, 2022