Толя Недоля. Фантастична новела Трикутник зі збірки Лабіринти підсвідомості

I 

БЕТЕЛЬГЕЙЗЕ

1. Зоря

В сузір’ї Оріона, біля однієї з найяскравіших зірок зоряного неба – Бетельгейзе, знаходилось 15 планет. Цей червоний гігант був настільки великим і яскравим, що лише останні дві планети могли були заселені: Опен і Стрікт.

Стрікт дійсно був заселений. На ньому жила раса Суворих.

Суворі жили найдалі від зірки, планета їхня була невеликою і одержувала найменше світла від червоного гіганта. Це позначилось на кліматі і характері мешканців: вони були недовірливі, скупі на емоції, холодні в стосунках і дуже любили порядок. Позаяк енергії вони отримували недостатньо – економили її шляхом повного упорядкування всього.

Це було їхнє основне правило. Керувала планетою Рада Суворих на чолі з представником сімейства Руфус.

В родині відомого вченого Суворих на ім’я Зорян, який теж входив до впливового сімейства, жила маленька дівчинка Зоря. Її вважали дивною. Вона не була схожа на представників раси: любила співати, танцювати, гратися, дивитись на Бетельгейзе. Дівчинка була дуже гарна! Мала великі, світло-синього кольору очі, а погляд – проникливий, ніби рентген. Широкі густі брови сріблястого відтінку тільки підкреслювали видовжений розріз очей. Зоря була витончена, як ніжка троянда, а її шкіра мала рожево-золотистий відтінок. Все це разом створювало незабутнє враження – від краси дівчинки паморочилось в голові.

Але дивна поведінка Зорі відштовхувала від неї інших дітей і дорослих. Вони вважали її нестриманою, емоційною і зарозумілою. Тому дівчинка здебільше навчалася вдома, друзів не мала, спілкувалась з батьком, зорями і зіркою Бетельгейзе.

Вона навіть склала щоденний календар яскравості зірки. Спонукало її до цього те, що у неї були зміни в настрої, і Зоря хотіла розібратись чому. Якщо описати ці зміни, то вони коливались аж до повної відсутності суворості. Дівчинка шляхом спостереження визначила, що настрій змінюється в залежності від яскравості зірки і положення планет.

Зоря росла, дивилась на пурпурові заходи зірки і мріяла про незвичайні пригоди, незабутню зустріч і, звичайно, про кохання. Вона дивилась на велику планету Опен, і щось їй підказувало, що це кохання і якісь таємниці зберігаються саме там. Хоча всі були впевнені, що вона безлюдна. Майже всі.

2. Мрій

Зоря не помилилась, бо планета Опен також була заселена. Мешканцями планети була раса Відкритих.

На відміну від Суворих, на планеті Опен жили справді дуже відкриті істоти: вони отримували вдосталь сонячного світла, клімат був теплий, тому мешканці насолоджувались життям і не дуже переймалися якимись упорядкуваннями.

Формально у них працювала Рада Відкритих на чолі з представником сім’ї Руфо. Головою Ради на необмежений строк було призначено відомого інженер-конструктора Пікта. Та насправді, Рада майже ніколи не працювала, бо всі насолоджувались життям. Ресурсів було вдосталь і на всіх вистачало.

В сім’ї Пікти ріс хлопчик Мрій. Хлопчик був ніби таким, як всі Відкриті. Але він дуже полюбляв впорядкованість, і, хоча іноді зависав у мріях, був розумним і обізнаним. А ще дуже любив щось конструювати.

Серед приладів, ним сконструйованих, вже були: оптичний модулятор, який розкладав світло від Бетельгейзе в спектр і міг використовуватись для далекого зв’язку; автоматичний мовний перекладач і навіть початкова розробка особливого двигуна, принцип роботи якого він сам не розумів, бо відкрив випадково.

Іноді Мрій подовгу дивився на сусідню планету і мріяв. Йому ввижалося, що там живе надзвичайно гарна дівчина, яка дивиться на нього через простір і не дає йому заснути.

Це було кохання до дівчини, про яку він ніби знав, але насправді, нічого не знав – він просто вірив у її існування.

3. Зв’язок

Перебуваючи в роздумах і фантазіях, Мрій помітив, що його настрій та поведінка з якоюсь періодичністю сильно змінюються. Він поділив настрій на фази: Фаза Відвертості, Фаза Смутку, Фаза Суворості тощо. Мрій навіть розробив певний код, за допомогою якого можна було спілкуватися з представником будь якої раси, якщо він, чи вона, чи ще хтось мали подібні зміни настрою. Але хлопець не знав, як пояснити причину настроїв, тому що ніяк не міг позбутися думки про неймовірну і прекрасну дівчину. Це заважало іноді зосередитись на дослідженнях.

Мрій більше переймався планетою Стрікт, ніж зіркою Бетельгейзе, і він почав шукати того, хто все пояснить. Але у себе на планеті парубок не зміг знайти бажану відповідь. Здійснення омріяних сподівань було десь зовні.

Мрій вирішив застосувати свій оптичний модулятор, що формував з випромінювання зірки потужний промінь. Він заклав в модуляцію всі свої фази настрою і написав повідомлення:

- Привіт! Мене звати Мрій.

Цей сконцентрований промінь хлопець надіслав до сусідньої планети. Пройшов місяць, два, п’ять. Він зневірився. І раптом через рік одержав зворотний сигнал.

Якось Зоря під час спостережень виявила дивний сигнал із сусідньої планети. Цей сигнал повторював фази яскравості зірки. Спочатку вона думала, що це відблиск від дзеркальної поверхні. Але згодом зрозуміла, що це модульований оптичний сигнал, бо, вивчаючи фази Бетельгейзе, використовувала оптичний модулятор батька. Дівчина надіслала відповідь:

- Привіт! Мене звати Зоря.

Зв’язок було встановлено. Так вони потоваришували.

4. Міжпланетне кохання

Мрій захопився спілкуванням з Зорею. Вона теж зацікавилась Мрієм. Хоча спілкування було дуже обмеженим, цього було достатньо, щоб Мрій закохався. Він ніколи не спілкувався з такою розумною дівчиною. А її опис власної зовнішності малював перед очима просто красуню. Він уявляв, що стоїть поряд і милується її вишуканою красою. Уявляв, як разом лежать на галявині і дивляться на зорі, такі ж яскраві, як і Зоря. Як дівчина шепоче йому приємні слова, а він закриває очі від задоволення, від справжнього щастя, від кохання. І ця мить мала існувати вічно!

Протягом довгих годин спілкування Зоря повідомила про результати своїх досліджень, і вони домовились відключати зв’язок під час несприятливих фаз настрою: Фази Роздратування, Фази Сарказму, Фази Розгубленості тощо.

Оскільки таких фаз було декілька, вони подовгу були поза контактом. Це пригнічувало Мрія. Це також пригнічувало вже юну Зорю. Вона відчувала симпатію до невідомого хлопця з іншої планети. Можливо, вона закохалась, але мала сумніви, тому що спілкування вимагало постійного очікування і поступово втрачало яскравість. На це накладалася необхідність тримати в таємниці свою дружбу, і, взагалі, що на сусідніх планетах існує життя.

Мрій намагався втримати, зацікавити Зорю – йому весь час хотілося бачити і чути її. Як це зробити? Необхідно було виготовити оптичний дешифратор, щоб одразу читати тексти.

Потрібно було мати опто-відео перетворювач, а також опто-звуковий перетворювач. Цих приладів він не мав і зробити їх було дуже складно. Молоді закохані дуже засмутилися. Мрій набрався сміливості і попросив допомоги у батька. Як він здивувався, коли дізнався, що батьку відомо про існування цивілізації на сусідній планеті! Батько сказав, що в дитинстві бачив подібні прилади. Вони зберігаються в архіві. Мрій зрадів і почав їх шукати. Якраз настала Фаза Дослідника. Копирсаючись в архіві, хлопець знайшов прилади з дивними позначками «Р/Р». Але Мрій так захопився ідеєю побачити Зорю, що не звернув на них уваги.

Потрібні прилади лежали в давньому архіві, який притрусило пилом.

В цей час Зоря теж переживала подібну фазу. Дівчина почала розпитувати батька. Зорян до останнього тримав удар, але він дуже любив доньку і все ж таки здався – порадив піти на старовинне звалище техніки, яке було за містом, і пошукати.

Витратили свій час Зоря і Мрій не марно: прилади були знайдені. Мрій пояснив, як їх підключити, і молоді люди мали нарешті побачити одне одного. Цей момент істини або підтвердить очікування, або завершить романтичне міжпланетне кохання.

5. Схожість

Коли відео зв’язок було встановлено, Зоря і Мрій розплющили свої закриті від хвилювання очі, і... О диво! Обоє були в захваті. Перед Мрієм з’явилася гарна молода дівчина, з великими світло-синіми очима, які наче сяяли з середини. Вона мала витончену фігуру, рожево-золоту шкіру і волосся, яке закручувалось у локони сріблясто-білого кольору і створювало навколо голови і тонкої шиї сяйво. Мрій настільки був захоплений красою Зорі, що жодної секунди не мав сумніву – це вона, його мрія!

Зоря побачила гарного юнака з темним волоссям і карими очима, який мав впевнений, розумний, але добрий погляд, м’язисту струнку статуру, смагляву шкіру. «Який він гарний!» – подумала Зоря, і її симпатія миттєво перетворилась у кохання. Після того, як обидва оговтались і поспілкувались майже на живу через дешифратор, обоє подумали, що вони більш ніж достатньо схожі, щоб це було випадковістю. І обом одночасно прийшло на думку, що треба вимкнути дешифратори і увімкнути опто-звуковий аналізатор. Вони зробили це і почули свої голоси. Голос Мрія був низький, впевнений, з відтінком гарчання. Голос Зорі був ніжний і мелодійний: вона ніби співала. Але не це було головне – не зважаючи на відмінності деяких звуків і слів, закохані розуміли одне одного, неначе розмовляли різними діалектами однієї мови. Це вразило їх настільки, що обидва зрозуміли, що тут щось не так. Мабуть, існує якась таємниця! Не можуть дві різні раси мати однакову мову, зовнішність і набір приладів, якщо живуть на різних планетах і не підозрюють про існування іншої. Цю таємницю потрібно розкрити!

Окрім цього, в голову Мрія закралося питання: як сконструювати космічний човен, щоб полетіти на Стрікт? Ця думка настільки захопила Мрія, що він не міг спати. «Ми зустрінемось, обов’язково зустрінемось!» – подумав він і почав шукати, як це зробити. Він поспішав, бо почалась Фаза Винахідника.

6. Пристрій

Мрій намагався винайти пристрій, за допомогою якого можна здійснювати подорож між планетами. Він зупинився на двох варіантах: космічний парус і міжпланетний ліфт. Але обидва вимагали дуже великих зусиль багатьох мешканців. Хлопець зробив розрахунки, створив моделі, використовуючи сік мелози – рослини, яка виділяла його у великій кількості. Цей сік швидко полімеризувався, і з нього створювали будь-які конструкції. Матеріал ставав міцним і в залежності від температури полімеризації міг бути або гнучким, або твердим. Але втілення задуму вимагало велетенських масштабів.

Зайшовши в глухий кут за браком ресурсів, він звернувся за допомогою до батька.

Пікта був дуже розумним, але розсіяним. Міг навіть забути ім’я свого сина. Але мав великі знання і геніальний конструкторський хист. Він вислухав сина і запитав:

- Навіщо це тобі?

– Батьку, я закохався в красуню з планети Стрікт, і ми вже давно спілкуємося. Я хочу бути з нею поряд. Це вкрай важливо для мене! – сказав він.

- Синку, Суворі вороже ставляться до нас. Забудь про неї! – порадив Пікта.

- Не можу! Це сильніше за мене! Допоможи! – благав Мрій.

Батько зітхнув і відвів його в таємну будівлю, яка була прихована у горі недалеко від їхнього будинку. Всередині будівлі стояла величезна камера з дверима, на якій Мрій побачив вже знайомі літери «Р/Р».

- Що це? – запитав хлопець.

- Телепорт на сусідню планету – повідомив Пікта здивованому Мрію.

7. Телепорт

Пристрій був схожий на великий сейф, до якого були під’єднані дивні прилади і кабелі, що ховались у горі. Він мав таймер, а також лічильник.

Таймер задавав час перебування на сусідній планеті, якщо там існує такий же пристрій, перед зворотною телепортацією. Лічильник вказував скільки залишилось часу до точки неповернення. Приладу потрібно було багато енергії, тому він мав окремий накопичувач, час зарядження якого відповідав періоду між змінами фаз Бетельгейзе. Мали бути ще сенсори відстані. Їх Мрій не помітив. Хлопець був здивований, бо не чув про якісь дослідження в цій області знань і не вивчав їх. Це ще більше впевнило його, що існує якась таємниця. Мрій зв’язався з Зорею і розповів їй про ці неймовірні відкриття. Зоря спочатку не повірила. Але згадка про клеймо «Р/Р», яке вона колись бачила на власні очі, примусила віднестись до розповіді більш серйозно.

Під час сеансу зв’язку Мрій запропонував Зорі пошукати такий же пристрій на своїй планеті. Вона знову змушена була звернутися до батька, передбачаючи довгі вмовляння і відмови. Але Зорян погодився одразу, тільки детально розпитав, що до чого. Зорі здалося, що батько був сильно схвильований. Він відвів її у сусідню будівлю, яка була за високою огорожею, і показав прилад, що стояв в величезній залі, оточений півколом якимось приладдям. На дверях були літери «Р/Р». Здивуванню Зорі не було меж – вона було просто шокована побаченим.

- Що це? Як це? Звідки це? – тільки й змогла вимовити дівчина.

- Це телепорт на планету Опен – відповів батько і включив зарядку.

Коли настала Фаза Хвилювання, телепорт на планеті Опен зарядився, і Мрій, пам’ятаючи про холод на планеті Стрікт, одягнув теплі речі, які ледь знайшов на своїй теплій планеті, і зайшов до камери. Батько попередив Мрія, що телепорт – небезпечний прилад і після телепортації він буде погано себе почувати внаслідок квантового стрибка в просторі-часі. Він також попередив, що Мрій має знаходитись в камері в момент завершення пробігу таймеру, інакше настане час неповернення, який матиме наслідки для здоров’я, і потрібно буде чекати Фазу Стійкості, щоб повернутися назад.

- Передавай мої вітання Зоряну!» – долинуло до Мрія десь далеко в кінці тунелю, і він не повірив, що таке почув.

Далі темрява, світло – і він прокинувся.

- Привіт, Мрій! Мене звати Зорян. Я батько Зорі. Я проведу тебе до неї. Але ти маєш пообіцяти, що організуєш зустріч на твоїй планеті з нашою делегацією. Нам терміново потрібно поговорити з твоїм батьком! – це були перші слова на незнайомій планеті, які він почув, ще перебуваючи в нестабільному стані.

8. Планета Стрікт

Ще розгубленого і стомленого після телепортації Мрія, Зорян взяв під руки і вивів надвір. Пекучий мороз вдарив хлопцю в обличчя так, що він одразу оговтався. Навколо, крім дивних кристалоїдних будинків, росли різного кольору і відтінків кристали – високі, як хмарочоси. Вони виблискували червоно-фіолетовим відтінком від Бетельгейзе, яка здавалась віддаленою вогняною кулею. Скрізь було натикано зоряні панелі, різні пристрої і будівлі, які були спрямовані до зірки з метою впіймати кожен промінь і перетворити на енергію. Всі двері і вікна закривались плівкою, що утримувала тепло. Там, де це було можливо, будинки з’єднували довгі прозорі труби-коридори. І все це яскраво світилося на сонці.

Вони пройшли ще декілька кроків, і Мрій потрапив всередину будинку Зоряна. Він теж був майже прозорий, щоб збирати максимальну кількість світла. Всередині були пересувні перегородки, які дозволяли змінювати простір. Все було заставлено якимись пластинами та приладами. Меблі були лише ті, що потрібні для мінімально комфортного життя, але не більше. Все було лаконічно, як у лофті.

Раптом за однією з прозорих перетинок він побачив силует – його серце закалатало, голова пішла обертом, і він, зважаючи на виснажливу подорож, мало не втратив свідомість. Це була вона – Зоря, дівчина його мрій. Він кинувся їй назустріч і обійняв, як найріднішу людину у світі. Виглядало так, що двоє закоханих зустрілися після довгої розлуки. Зоря одразу впізнала Мрія, а в його обіймах вона просто розтанула. Вони довго говорили, не відриваючись одне від одного. Це було справжнє кохання.

Зорян застав їх в обіймах і трохи засмутився – адже він був з планети Суворих і не визнавав таких стосунків. Він хотів зробити зауваження, але передумав – йому було не до цього.

Побачивши Зоряна, Мрій згадав:

- Мій батько передавав вам вітання!».

На обличчі Зоряна з’явилася посмішка, яку Зоря не бачила кілька років. Вона була і шокована і в захваті одночасно.

- Тобі час повертатися! – сказав Зорян.

- Пам’ятай, ти обіцяв влаштувати зустріч! Це дуже важливо для обох планет! Потрібно забути образи! - такими були останні слова Зоряна перед телепортацією.

А ще – погляд Зорі, повний кохання, який Мрій не забуде ніколи!

9. Планета Опен

Мрій повернувся додому. Він був виснажений. Хлопець лише встиг передати послання Зоряна батьку і заснув.

- На жаль, цей час настав! – почув він крізь сон слова Пікта. Йому наснилась Зоря, яку він обіймав і цілував в губи, очі, шию…

Сон був солодкий і еротичний. Він прокинувся від відчуття, ніби хтось ніжно гладив його волосся.

- Добрий ранок, Мрій! – почув він скрізь сон.

- Добрий ранок, Зоря! – з ніжністю відповів Мрій і прокинувся. Біля нього сиділа неймовірна красуня Зоря і перебирала руками його волосся.

- Як ти тут опинилась? – спитав Мрій.

- Я телепортувалась разом з делегацією, – відповіла Зоря.

- Як я міг забути? – картав себе Мрій.

- Все добре! Твій батько все влаштував – заспокоїла Зоря. – Вони засідають у великій залі разом: Рада Суворих і Рада Відкритих. Головують твій і мій батьки. Поки вони засідають, давай пройдемося містом.

Планета Опен була світла і тепла. Навколо височіли величезні рослини з фотополімерними властивостями. Їхній сік витікав і одразу перетворювався на щось гнучке або тверде. Тому Відкриті використовували це для будівництва. Місто було якби сумішшю з’єднаних в одне ціле рослино-будівель різних форм і розмірів. Все це створювало неповторний колорит планети Опен.

Присівши в затінку однієї з таких рослин, Зоря і Мрій обговорили останні, мабуть, дуже важливі події, витоки яких були не геть ясними. Єдине, що вони напевно зрозуміли, – таємниця прихована в символі «Р/Р». Цю таємницю вони мали розкрити, інакше щось може трапитись без них. Вони відчували, що їхня участь в неочікуваних подіях дуже важлива, тому потрібно було діяти негайно!

10. Таємниця

Мрій згадав, що не повернув батькові ключі від архіву, де знайшов оптичні передавачі. «Давай пошукаємо відповіді на запитання там!» – запропонував він Зорі. Поки проходило засідання, вони заглибилися в архів, щоб розсекретити літери «Р/Р» і з’ясувати, навіщо телепортувалась делегація зі Стрікта. Серед великої купи архівних носіїв їм одразу впав в очі особливий сейф із позначкою «Р/Р». Але сейф був закритий. Мрій знайшов ключ з таким самим відбитком. Але ключ був один, а отворів – два, і вони були закриті обертальними механізмами, на яких по колу стояли літери. Він покрутив один із механізмів, але отвір не відкрився.

- Що робити? – спитав Мрій.

І тут Зорю осяяла думка.

- Як називається твій рід? – спитала вона.

- Руфо – відповів Мрій.

- А мій Руфус – промовила Зоря.

- Ось що означають ці літери! – майже разом вигукнули вони і почали крутити механізми.

Лівий набрали «Руфо», правий – «Руфус», але нічого не відбулося.

- Давай поміняємо місцями! – запропонував Мрій.

Механізми спрацювали, і отвори для ключів відкрились.

Як тільки Мрій вставив ключ в один із отворів, спрацювала тривога. Через якийсь час в архіві вже стояли всі члени Ради Суворих і Ради Відкритих.

- Що ви тут робите? – майже одночасно сказали Зорян і Пікта.

- Шукаємо відповіді на таємницю! – відповіли Мрій і Зоря перелякано.

Батько Зорі вставив в отвір відсутній ключ, і двері сейфу відкрилися. Всередині лежали якісь гладенькі пластини, один бік яких був з вирізами певного візерунку.

- Вони можуть залишитись? – запитав у членів обох рад Пікта.

- Все одно скоро всі дізнаються! – відповів Зорян.

Члени Ради Відкритих дістали з сейфу всі пластини. Члени Ради Суворих також принесли подібні пластини і почали їх з’єднувати між собою. Коли всі пластини були з’єднані, бік сейфу відкрили. Там виявився отвір з відділеннями. В цей отвір послідовно вставили всі пластини за якимось алгоритмом і закрили отвір. Сейф почав рухатись, відкриваючи якусь таємницю, про яку так мріяли дізнатися Зоря і Мрій.

11. Зореліт

Як тільки-но сейф відсунувся, відкрилась величезна зала, захована всередині гори. В залі стояла невідома конструкція таких гігантських розмірів, що всередині могли розміститися всі мешканці міста, якщо не більше.

- Що це за конструкція? – спитав батька вражений Мрій.

- Це зореліт. На ньому наші предки рятувалися від вогню Бетельгейзе. На жаль, нам знову доведеться це робити, тому потрібно буде удосконалювати конструкцію. Сподіваюсь, у нас вистачить часу! – відповів батько.

- Корабель один, – продовжив Пікта, – а рятувати треба усіх мешканців обох планет. Він розмістить лише частину. Зорельотів потрібно декілька, але у нас не вистачає палива на таку подорож.

- Тепер ваша планета перетвориться на величезний завод для удосконалення зорельоту і будівництва інших, – звернувся Зорян до Мрія. – Ви будете допомагати нам з Піктою в головному офісі, яким стане ваш будинок. Зоря теж залишиться тут. Весь час будуть прибувати все нові мешканці Стрікта. Буде важко! Але так існує шанс на порятунок. Бетельгейзе більшає і стає нестабільною. Вона або розшириться до розмірів орбіти планети Опен, або стиснеться і вибухне Надновою, і ми всі загинемо! Тому нам конче потрібна згуртованість.

- А вам, молодь, – додав Пікта, – потрібно швидко дорослішати, часу на роздуми немає. Якщо ви кохаєте одне одного, тоді використовуйте шанс, бо ніхто не знає, що буде завтра!Зорян кивнув, погоджуючись. Мрій і Зоря були настільки схвильовані почутим і побаченим, що спершу не могли вимовити жодного слова, лише міцно трималися за руки. Трохи оговтавшись впевнено сказали разом:

- Так. Ми кохаємо одне одного і хочемо побратися, якщо ви не заперечуєте?!

Члени Ради Суворих і Ради Відкритих погодились закріпити цей шлюб як запоруку союзу між мешканцями обох планет. На знак вітання їм була вручена реліквія – дві частини якогось приладу, які вони мали з’єднати самостійно. Що це за прилад, в чому секрет його використання, ніхто не знав. Було лише відомо, що він якось пов’язаний з історією обох народів. Схвильовані молодята пригорнулися одне до одного від щастя. Їх очікувало невідоме майбутнє, повне пригод і небезпеки.

12. Руфус і Руфо

Зоря і Мрій були настільки щасливі, що не звертали уваги на трагічні події, які невпинно насувалися на мешканців обох планет. В першу чергу мала зникнути планета Опен, а Стрікт міг проіснувати ще деякий час. Але на Стрікті було недостатньо ресурсів і енергії, тому без Опен мешканці Стрікту були приречені. А так існував достатньо великий шанс врятуватись. Тому жителі обох планет перед небезпекою вирішили діяти разом. Вони почали виготовляти деталі зорельотів з соку мелози, який при певних умовах ставав дуже міцним матеріалом, придатним для космічних подорожей. Для цього його заливали у спеціальні форми і на певний час виставляли під промені Бетельгейзе. Застигла мелоза була ще й добрим поглиначем випромінювання, що робило цей матеріал незамінним під час довгих подорожей в просторі з агресивним випромінюванням.

В цей час Мрій і Зоря намагались розібратись, що за артефакт їм подарували. Вони зібрали його, але, що далі вдіяти, не знали. Натиснули перший важіль, але прилад не працював. Це їх обох засмутило, і вони почали шукати якусь інформацію в архіві. В далекій кімнаті натрапили на опто-магнітний пристрій і набір пластин. На пластинах був напис – Руфус і Руфо. Вони вставили пластини в прилад, підключили його, і він почав працювати, проектуючи інформацію на стіну кімнати.

На стіні з’явилися зображення невідомих планет, які були розташовані біля блакитної зорі. Блакитно-синьо-зелені краєвиди двох планет були схожі між собою. З отриманого стало зрозумілим, що Руфус і Руфо були рідними братами і жили вони на сусідніх планетах Близнюках. Ці планети мали однакову масу і обертались навколо загального центру мас і навколо Бетельгейзе. Бетельгейзе тоді була блакитного кольору.

Щоб керувати планетним суспільством, існувало обов’язкове правило: голова роду мав одружитися на дівчині із сусідньої планети. Це правило було непорушним. Руфо обрав Ію, а Руфус – Іолу. Але під час церемонії одержання влади Руфус побачив вперше Ію і втратив голову від кохання. З цього часу він ревнував Ію до Руфо і перестав спілкуватися з братом. Поступово були втрачені контакти між правителями планет за ініціативи Руфуса. Раді Близнюків це не подобалося, але вона не могла нічого вдіяти з Руфусом. Тому Рада почала засідати без його участі, таємно. Перестали запрошувати й Руфо, щоб зберегти рівновіддаленість від правителів. Все так продовжувалося би і надалі, якби не тривожне повідомлення про катастрофу.

Одного разу члени Ради Близнюків доповіли Стрікту (батьку Руфуса і Руфо) і Опену (батьку Іо та Іоли), що Бетельгейзе почала переходити з класу О-зорі блакитного кольору до класу червоних гігантів. Це означає, що поступово або стрибком Бетельгейзе розшириться у розмірах і поглине орбіту планет-близнюків. Не виживе ніхто, тому потрібно якнайшвидше переселятися на віддалені холодні планети цієї ж системи. Вижити на них буде важко, але, після розширення Бетельгейзе, клімат цих планет покращиться, і стане комфортніше. Стрікт і Опен погодились з висновками Ради Близнюків, і планети почали підготовку до переселення. Руфус мав спілкуватися з Руфо і готуватись до переселення. Але кохання до Іо непокоїло його. Будь що він мріяв про неї і виношував хитрий план.

13. Переселення

План переселення був такий: шукати можливості побудувати телепорт і одночасно будувати величезний зореліт. Стрікт був видатним вченим, який розумівся на фундаментальних законах квантового світу. Тому він очолив групу по розробці телепорту. Виявилось, що для розв’язання проблеми телепортації потрібно будувати спеціальні ізольовані камери, щоб там могла розміститися група людей. Чим складніший об’єкт мали телепортувати, тим складніша була задача з його локалізації і подальшого відновлення в новому місці. Для цього потрібен був приймач сигналів та сильне електромагнітне поле і умови локалізації інших фундаментальних взаємодій. Успішно телепортуватися без подібних камер могли лише кілька осіб: дві-чотири і не більше. Окрім цього, процес телепортації здійснювався зі швидкістю, що не перевищувала швидкість світла, бо інформація про суб’єкти передавалась звичайним способом зв’язку. Тому локалізація закінчувалась лише з передачею інформації. Якщо телепортація здійснювалась на далекі відстані, могли бути проблеми. На щастя, відстань до далеких планет складала лише 8 світлових годин, а між планетами відстань була менша 2 годин.

У цей час відомий конструктор Опен зайнявся конструюванням зорельоту і створенням палива до нього. Для цього не підходили деталі з металу, тому що вони були хоч і міцні та теплостійкі, але важкі. Це обмежувало б кількість осіб, які могли розміститися у зорельоті і врятуватись. Потрібно було шукати інший матеріал. Опен звернув увагу, що мелоза, яка росла на обох планетах, виділяє сік, який твердішає під дією випромінювання. Він почав експериментувати зі світлом і визначився з алгоритмом світло-обробки, щоб застосувати цей матеріал у виготовлені деталей зорельоту. Зореліт ставав міцним і легким. Але час подорожі до інших планет міг складати до року. Це вимагало багато харчів і палива, а їх кількість при старті зорельоту обмежувалась.

Залишалась іще одна проблема: як відправити приймачі інформації на нові планети, знайти місце тимчасового перебування та облаштувати камери приймачів телепорту для обладнання та приймання будівельників космодрому. Були побудовані дві космічні капсули на яких могла розміститися невелика група разом з приймачами, роботами, акумуляторами. Групу на планету X очолив Руфо. Групу на планету Y – Руфус. У випадку, якщо на дальній планеті Y не знайдеться місця для поселення, Руфусу було передано портативний телепорт, щоб телепортуватися на планету X, яка була ближчою до зірки і умови на якій були більш прийнятні.

Але капсули летіли б роки і були одноразові. Іо запропонувала оригінальне рішення. На той момент планетарна система Бетельгейзе складалася із 25 планет, а між Близнюками та Х було 11 планет. Кожну з них потрібно було використовувати як розгінну, щоб за рахунок гравітації прискорити капсули та дістатися до цілі лише за місяць. Разом з Іолою вони зробили розрахунки і одночасно розв’язали проблему із зорельотом, яка вирішувалась так само. Щоб корегувати рух капсул у випадку виникнення поправок, було вирішено, що Іо і Іола летять зі своїми чоловіками. Своїх зовсім малих дітей, Рою від Руфо і Іо та Рояла, від Руфуса і Іоли, вони залишили на дідусів і бабусь.

14. Задум

Коли до старту капсул залишилося небагато часу, Руфо не знайшов навігатор, який мав керувати капсулою на шляху до планети Х. Іо повідомила, що сама його програмувала і приєднала до системи. Руфо сказав залишатися і чекати. Через деякий час він нібито повернувся з навігатором, і вони зайняли місця в капсулі разом з іншим екіпажем. Усі були в захисних обладунках. Друга капсула також була на старті. Капсули стартували і почали свій рух до планет. Розгін між планетами за рахунок гравітації був чутливим, і лише після гравітаційного кидка можна було трохи звільнитися від захисних костюмів. Яке було здивування Іо, коли поряд виявився Руфус, а не Руфо. Виявляється, він замінив навігатор, а навігатор Руфо витягнув і поклав в кімнаті для старту. Капсули були максимально прості, і засоби зв’язку малопотужні. На додаток Руфус зняв якісь деталі з передавачів. Іо була у відчаї. Перепрограмувати капсулу вона вже не могла, бо рух капсул був різним – існував великий ризик загинути. Вона повинна була продовжувати місію. Підступний задум Руфуса здійснився.

Вона з Руфусом летіла на планету Y, а сестра Іола з її чоловіком на планету Х.

- Коли ми все налаштуємо, я телепортуюсь на планету Х – подумки вирішила вона. Сестри були дуже схожими близнятками. Відрізнялися лише колір очей і колір волосся. Іо мала блакитні очі і світле волосся, Іола – темні очі і темне волосся. Крім цього, Іо була молодшою на декілька хвилин від Іоли, і її не встигли сховати від імпульсної активності Бетельгейзе в магнітну барокамеру, що зазвичай робили з новонародженими. Від цього її настрій і поведінка стали сильно залежними від фаз Бетельгейзе. А оскільки зірка була дуже норовлива і пульсувала – таких фаз було більше двадцяти. Руфус чув про цю хворобу і планував у майбутньому скористатись нею, щоб схилити до себе симпатії норовливої Іо. Він просто не міг без неї жити, і це змусило його ризикувати всією місією, Іо і своїм власним життям. Руфо дуже злився на Руфуса і зарікся, що ніколи не пробачить свого брата і ніколи не буде більше з ним спілкуватись. Він ще не розумів, наскільки його слова справдяться.

Коли місії досягли планет, виявилося, що на планеті Х, яку потім назвали Опен на честь батька Іо та Іоли, була неймовірно велика печера, в якій переселенці могли ховатися від морозів і неочікуваних негараздів невідомої планети. Руфо разом з Іолою і командою почали монтувати телепорт та облаштовувати за допомогою роботів нове місце. Роботи було багато: засоби енергії, їжа, зручності, тощо.

Теж саме почали робити на планеті Y, яку назвали Стрікт, на честь батька Руфуса і Руфо. Але при монтажі телепорту Руфус відібрав перемикач, який здійснював телепортацію у обидва напрямки і залишив лише функцію приймання телепортованих. Він не хотів, щоб Іо скористалась портом для повернення до Руфо.

Коли один зореліт було побудовано, почалися непередбачувані процеси в зірці – потрібно було терміново евакуюватися. Інший зореліт не встигли добудувати. Розуміючи ситуацію, Опен і Стрікт запропонували заповнити зореліт дітьми і молоддю, а всім мешканцям похилого віку залишитися і прийняти смерть на рідних планетах. Рада Близнюків мала евакуюватися, щоб розділитися на дві Ради і продовжувати процес розбудови нової домівки. Для того, аби не виникало бажання однієї з новоутворених рас мати переваги над іншою, всі знання, зафіксовані на носіях інформації, розділили навпіл між двома частинами Ради, які мали жити на різних планетах. Щоб цими знаннями скористатися, потрібно було з’єднувати пластини, тобто контактувати між расами. Також було наказано, щоб у разі виникнення кризової ситуації у майбутньому, враховуючи витівку Руфуса, про яку нарешті дізналися від команди, всі дії щодо нової евакуації здійснювати на планеті, яка буде належати роду Руфо.

Коли зореліт нарешті долетів до планети Х, прожерлива Бетельгейзе вже знищила планети Близнюки разом з усіма, хто там залишився.

15. Нове життя

Коли зореліт приземлився на планеті Х (Опен), переселенці сховалися від пекучої Бетельгейзе у печері, а роботи розвантажували корабель. На жаль, не всі змогли вижити, і знищено було деяке обладнання, але корпус зорельоту і стіни печери витримали. Зірка настільки ж швидко заспокоїлась, як і почала розширюватись. Частина пасажирів поступово телепортувалась на планету Y(Стрікт). А планета Опен стала комфортнішою, колоністи почали будувати місто.

Іола не пробачила витівку Руфусу і залишилась на Опен разом з дочкою Роєю. Умови були важкі. Їй потрібно було ще й замінити мати Роялу, сину Іо, бо та не повернулася. Тому Руфо і Іола змирились з обставинами і через деякий час почали нове життя.

Руфус декілька разів телепортувався за допомогою портативного телепорту, бо хотів побачити сина, але дарма – він був небажаним гостем. Тоді він розділив телепорт на двоє. Одну частину залишив Іолі, іншу забрав собі. Він сподівався, що Іола телепортується в гості і він поверне їй іншу частину. Але так не сталося.

Іо дуже страждала, намагалася повернутися, а коли дізналася, що Руфо знайшов їй заміну, то змирилася. Вона розуміла, що вчинок Руфуса був пристрасним і він її кохає – і поступилася. Але їх спільне життя було недовгим – під час пологів Іо не стало. Вона народила хлопчика, який став потім на чолі Ради Суворих. Руфус дуже страждав після смерті Іо і винуватив в усьому себе, але було вже запізно. Він не довго пережив Іо і помер з її іменем на вустах. Після його смерті телепорт було відремонтовано і контакти між планетами відновлено, але таємно і лише на рівні Ради Суворих і Ради Відкритих. Через декілька генерацій всі вже вважали сусідні планети незаселеними.

Таку сумну історію дізналися Зоря і Мрій. Вони зробили висновки, що мають далекі родинні зв’язки, бо залежні від вибриків зірки. Закохані обійнялися і присягнулися, що ніколи ні при яких обставинах одне одного не залишать. Їм знову потрібно було рятуватись, як це робили їхні пращури.

16. Артефакт

З архіву Мрію і Зорі стало зрозуміло, що їм подарували не артефакт, а компактний телепорт, принцип дії якого вони не знають. Знають лише, що він раніше працював. Вивчаючи дані про телепортацію, Зоря дізналася, що камера-приймач має бути обов’язково. Також обов’язково має безперервно працювати передавач інформації, інакше об’єкт просто не зможе локалізуватися в місці призначення у тій же самій формі і перестане існувати. Якщо відстань дуже велика, тоді весь час має працювати передавач, і на це має бути використана неперервна енергія. Тому застосування телепорту ризиковане, а під час катастрофи – неможливе. Тоді який зиск від такої іграшки, якщо вона не допоможе закоханим?

Відклавши прилад і забувши про нього, Мрій запропонував Пікті використати парус зоряного вітру для розгону зорельотів у випадку наближення катастрофи. Це дасть змогу зекономити пальне під час виходу з гравітаційного поля Бетельгейзе. Зоря, пам’ятаючи про пропозицію Іо щодо розгону зорельоту, запропонувала підштовхнути його за рахунок гравітаційного поля Стрікта, а потім – сусідньої зоряної системи, якщо вони доберуться туди. Ризик був високий, але іншого виходу не було.

Крім того, Зоряну і Пікті вдалося створити компактний міжпланетний корабель, щоб перенести телепорт зі Стрікта на зореліт. Інший планувався на другий зореліт. У випадку аварії на одному з кораблів, телепорт мав врятувати тих, хто б телепортувався на інший. Через деякий час все було підготовлено, і жителі обох планет мали стартувати до Сіріуса.

17. Старт

Старт зорельотів запланували на ранок. Вони були завантажені, члени екіпажу разом з усіма мешканцями перебували на борту. Поки ще був час, Зоря і Мрій вийшли востаннє прогулятися планетою, яку назавжди залишали. Вони згадали про артефакт і швидко пішли у домівку, де його забули. Сиділи, обіймались і цілувались і не помітили, як заснули в обіймах. Їм обом наснилась тепла планета з безкрайніми морями, дивними рослинами і синім небом. 

Сон був таким гарним, що вони прокинулись тільки від гучного гуркоту. Це гуркотіли стартові двигуни зорельотів, які виривалися в небо. Відсутність Мрія і Зорі ніхто не помітив – всі були впевнені, що вони на зорельоті.

Мрій і Зоря зрозуміли, що залишилися самі на планеті, яка може скоро згоріти в надрах нестабільної Бетельгейзе. Все, що їм залишилося, – забрати артефакт і перейти в печеру, де було вдосталь продуктів і води, а також лежали деякі архіви, кинуті тут через брак місця в зорельотах.

Єдине, що їх тішило, – вони загинуть разом в обіймах одне одного. Приречені молодята налаштували передавачі і почали слухати переговори між зорельотами.

18. Опеніти

Із цих переговорів закохані зрозуміли – те, що їх залишили, вже всі знають. Незважаючи на трагізм ситуації, Пікта і Зорян одразу почали шукати вихід. Згадали про компактний міжпланетний корабель, який після перевезення телепорту залишився в печері на стартових позиціях, і порадили спробувати скористатися ним. Іншої можливості врятуватись просто не існувало.

Зореліт дійсно знаходився у вказаному місці. Але його потрібно було заправити та зробити для нього зоряні вітрила. Де взяти паливо, молодята не уявляли – всі його запаси відлетіли разом із зорельотами. Це, схоже, був кінець.

Не зважаючи на пригнічений стан, Мрій почав перевіряти залишки архіву і натрапив на цікаву інформацію. Артефакт-телепорт допомогли виготовити опеніти. Хто це – він не знав. Здавалося, що вони з Зорею потрапили у глухий кут. Тим часом наставала найважча фаза – Фаза Роздратування. Вони із Зорею не спілкувались в цей період, щоб не зіпсувати стосунки. Фактично настала фаза самотності.

Усамітнена Зоря натрапила на технічний опис артефакту. Виявляється, він працював від дуже рідкісного джерела енергії під назвою астрон. Про таке джерело вона не чула. Але якщо воно існувало, то можна було телепортуватися стрибками, підсвічуючи лазером як джерелом інформації місце стрибка. Лазер був вбудований у прилад. Але він теж мав працювати від астрона.

Бетельгейзе весь час пульсувала, температура підвищувалась, це ставало небезпечним. Коли небезпека вже була очевидна, в печері з’явились істоти, схожі на рослини, які вкривали Опен. Це і були опеніти, аборигени планети Опен, які жили на ній до великого переселення з Близнюків раси Відкритих. Вони ховалися від мешканців, зливаючись з природою, могли спілкуватися через дотик і мали здатність рухатись по планеті шляхом телепортації.

Під час переселення опеніти вступили в контакт з Руфусом, коли той телепортувався на Опен зі Стрікта, і запропонували угоду: вони удосконалюють артефакт, а він їм створює на планеті Стрікт захищений табір, де опеніти зможуть перебувати у разі розширення Бетельгейзе. Вони були впевнені, що розширення Бетельгейзе зупиниться на рівні орбіти планети Опен і Стрікта не торкнеться. Єдине, що вони не могли напевно повідомити, це коли Бетельгейзе вибухне. Від такої катастрофи не виживе ніхто.

Руфус любив свого сина і дуже хотів бачитися з ним. Іола цього не дозволяла, але він мав надію, що з часом стосунки покращаться, і погодився з опенітами. Артефакт швидко розряджався, і це було ризиковано для тих, хто його використовував. Крім цього, зарядження артефакту здійснювалось просто за рахунок світла Бетельгейзе, а це було надто довго. Опеніти недолюблювали Відкритих, бо ті колонізували їхню планету і привезли мелозу, яка завоювала простори, що належали їм. Дехто із Суворих ставився до Відкритих вороже, тому опеніти шукали контакти саме з Суворими. Умови на планеті Стрікт для опенітів були жахливими, вони не могли туди телепортуватися, бо одразу ж загинули б. Їм потрібна була база на майбутнє. Її мав підготувати Руфус. За це вони показали йому розташування запасів астрону – мінералу, який містив велику кількість енергії. Тепер нею можна було живити артефакт. Астрон також міг слугувати джерелом енергії для зорельоту.

Опеніти попросили Мрія з Зорею телепортуватися до Стрікта і включити акумулятори і генератори енергії, щоб створити кліматичні умови в таборі, а також залишити роботів, які могли б виконувати ці функції надалі.

Зоря і Мрій виконали ці умови. Зоря забрала зі своєї планети дорогі їй речі. У них залишився лише один робот, який мав допомогти їм під час розрахунку траєкторії польоту. Опеніти телепортувались на планету Стрікт, бо Бетельгейзе почала знову пульсувати. Мрій і Зоря в останнє окинули оком планету Опен і сіли в зореліт. Вони вставили артефакт у гніздо пульту керування, яке Мрій сконструював за час Фази Роздратування, і вони рушили за основною місією в невідомий всесвіт.

19. Острів

Зореліт не був розрахований на дальні перельоти, тому без артефакту не зміг би пересуватися довго в космосі. Але з артефактом вони могли здійснювати стрибки. Єдине, чого не врахували молоді мандрівники, що телепортація проходить швидко, але з перервами, місце призначення визначається з певною похибкою і телепортується не матерія, а лише інформація про неї. Після цього заплутаний стан сам формує з матерії в місці, куди надійшла інформація про цей стан, точну копію телепортованого. Але це робиться з точністю до квантової невизначеності, тому можливі похибки.

Телепортація мала здійснюватися зі швидкістю світла в середовищі, але космос був не пустим: були газові утворення, зірки, планети – інші об’єкти. Це все впливало на швидкість руху джерела інформації – потоку світла лазеру. Впливала також гравітація, яка викривляла простір. Це все були фактори ризику, які зменшували можливість успішної телепортації. Крім цього, чим складніший був об’єкт, тим важче було його телепортувати, а без камери локалізації це було майже неможливо.

Мрій і Зоря одягли захисні костюми і міцно обійняли одне одного. Стартували двигуни зорельоту, і корабель вийшов за орбіту Стрікта. Вони спрямували промінь на Сіріус і заплющили очі. Телепорт почав працювати. Спочатку все було добре: після стрибка вони знову виявилися у зорельоті і чекали нової зарядки артефакту. Але кількість стрибків була великою, і частини зорельоту почала втрачатися. Невдовзі залишилася лише посадкова капсула, в яку вони перебралися разом з артефактом.

Зоря сказала Мрію:

- За розрахунками нам не добратися до Сіріуса десь аж на два парсеки: наш корабель, а потім і ми просто розлетимось на атоми. Давай шукати щось ближче. Інакше – загинемо!.

Їхні очі разом знайшли систему Кентавра. Але вони не могли знати, що ця система мала три зірки, і тому помилились в розрахунках. Залишки їхньої капсули з внутрішньою захисною оболонкою телепортувало до блакитної планети з жовтою зіркою. Неймовірними зусиллями вони спрямували блок спуску на цю планету. Останні секунди польоту були, як вічність. Після приземлення вони побачили зелений острів із будинком, у якому ніхто не жив. Вони попали на заселену планету. Навколо острова вирувала цивілізація. Вони обійнялися, і їх заполонило щастя. Вони були живі, вони кохали одне одного і вони були не самі. Світило яскраве Сонце. Земля – так називалася ця планета. Іноді вночі, після теплого дня, вони вглядалися в зоряне небо і дивились на Сіріус – зірку, де мала бути планета, на якій жили їхні рідні. Можливо, це були вже їхні прапрапрародичі, тому що час майже не вплинув на вік Мрії та Зорі – вони ж бо телепортувалися швидко. Сонце не впливало на їхній настрій так, як Бетельгейзе, і вони не усамітнювались одне від одного під час Фази Роздратування, бо її не існувало, ну майже.

Минув час, і хтозна – може ми їх постійно бачимо, коли вони йдуть повз нас, обійнявшись, по місту, сидять у кав’ярні і живуть повноцінним людським життям. І можна бути впевненим, що Зоря і Мрій – найщасливіші у всьому світі, на всій планеті. На планеті ЗЕМЛЯ, яка стала їм такою ж рідною, як і нам.

II

БЕЗВИХІДЬ

1. Симетрія

У системі Петля навколо зірки Хрона оберталася планета Симетрія. На цій планети жила раса Етів. Ети були схожі на людей. Але вони сповідували культ симетрії. Вона була у всіх сферах життя. Навіть пару собі вони теж підбирали, виходячи з принципів симетрії. Це накладало дуже багато обмежень на їхнє життя. Житло мало бути симетричним за кількістю кімнат, ванних, кухонь. Допускалась симетрія 2, 3, 4, 6 порядків. П’ятого не було. Якщо ет був багатим, він демонстрував це через високий порядок симетрії. Наприклад, для шостого порядку всього мало бути по шість і розташовано згідно вимог симетрії. Доходило до того, що почали одружуватись з шістьома жінками. Ці правила дуже виснажували планету. Ресурси витрачались на демонстрацію симетрії.

Ця манія симетрії дійсно відповідала законам природи, але надто перебільшено. У такому дивному світі жили дівчина Гексі, яка належала до сім’ї 6-порядкового багача, і Мон, який жив у сім’ї асиметричних вигнанців.

Батько Гексі дуже пишався своїм багатством, яке заробив на симетричному будівництві. А батько Мона добував ресурси для будівництва й створював будівельні блоки.

Одного разу багач взяв із собою на виробництво Гексі. У цей час Мон допомагав своєму батькові в блочному цеху. Очі Гексі і Мона зустрілися – це було кохання з першого погляду. Це була лише одна мить – і світ назавжди змінився в їхніх очах. Для них перестало існувати все, крім їхніх почуттів, навіть симетрія!

У цей час планета нібито поступово зникала: вона перетворювалась на суцільне будівництво. Змінювались властивості й структура. Поступово ресурси настільки виснажились, що ети почали використовувати речовину ядра. Все йшло до катастрофи.

Мон і Гексі весь час проводили разом. Вони насолоджувались одне одним і часто дивились на зорі. В один з таких вечорів вони звернули увагу, що зорі кудись зникають. Вони розповіли про це батькам, але ті були заклопотані своїми справами. Мон і Гексі звернулися до вчених, але ті були занурені у світ визначень та власних досягнень і нагород за них.

Закохані вирішили будь-що дізнатися причину. Вони пішли в бібліотеку і сіли за книжки, стали вивчати закони симетрії. Закохані знайшли дуже стару книжку, де вказувалось, що симетрій багато: існує ще вісь першого порядку, тобто асиметрія. Також вони відкрили для себе площу симетрії та інверсію. Світ симетрії виявився набагато складнішим. Тобто, ети в повсякденному житті занадто захопилися нав’язливими цінностями. А їхнє будівництво призвело до розбалансування маси планети і вона почала пригальмовуватись. Процес цей був повільним і ледь помітним, але виникла ще одна проблема.

2. Чорна діра

Цією проблемою стала діра в просторі-часі, яку називали чорною. Виявляється, Хрона наблизилася до сфери впливу чорної діри. Простір викривився настільки, що зірки стали пропадати в тому місці, де спостерігались завжди. Їх спостерігали неначе через велику гравітаційну лінзу. Це була моторошна новина, що могло означати лише одне: зірка й планета невпинно прямують до чорної діри. І як тільки подолають Горизонт Подій – порятунку не буде. Ніхто про це не здогадувався, лише Гексі і Мон щось підозрювали.

Мон дуже зацікавився інверсією. Це коли об’єкт ніби симетрично відтворюється подібно зображенню через фокус лінзи. Тоді всі позитивні координати змінюються на негативні. Якщо створити такий прилад, то простір можна перетворити на проти-простір. Це була би реальна протидія цій загрозі.

Одного разу на небі всі могли спостерігати моторошне видовище: щось, чого не було видно, стало знищувати сусідню велику зірку. Тоді мешканці планети зрозуміли – це кінець. І в цей день усі симетричні цінності втратили ту саму цінність. Світ готувався до свого кінця. Гексі і Мон цілими днями сиділи й дивилися одне одному в очі та уявляли, як багато вони ще не сказали, не відчули, не пізнали. Але Мон сказав Гексі:

–Навіть у безвиході має бути вихід. Ми повинні його знайти, принаймні спробувати!

Але це ще був не кінець: з іншого боку зоряного неба також стали пропадати зірки.

–Невже ми вже потрапили в пастку? – подумав Мон і раптом побачив теж саме: щось невидиме пожирало іншу зірку. Виявляється це була не пастка, а подвійна пастка, бо Хрона проходила повз дві чорні діри. Це був шанс на порятунок, хоч дуже примарний.

3. Петля часу

Чому шанс на порятунок? Тому, що чорні діри конкурували між собою й можна було теоретично прослизнути між ними, якщо ще не досягнуто Горизонту Подій. Для цього мала бути рушійна сила. Але був ризик, що чорні діри просто розірвуть планету на шматки.

Мон, який все більше вникав в закони симетрії, зрозумів, що іноді симетрія порушується.

–Саме цим можна скористатися для порятунку! – відчував він.

Гекса здійснювалаподальші спостереження за зорями. Її непокоїла одна цікава деталь: існувала певна періодичність у метеоритних потоках. Вона поділилася цією новиною з Моном. Вони обійнялися, притулились одне до одного й почали спостерігати вдвох. На зоряному небі в одному й тому самому місці з періодичністю в один місяць було видно метеорити. Гекса порахувала їхню кількість – вона була незмінною. Мон і Гекса знову звернулись до вчених. Ті порекомендували поспілкуватися з Додеком – розумним вченим-астрономом і фізиком, який був відлюдкуватим і жив на горі. Ця гора була чи не єдиним місцем, яке не чіпали фанати симетрії, бо боялися його. Чіпати гору було заборонено. Чому – ніхто вже не пам’ятав.

Шлях туди був далеким і непростим. Але Мон і Гекса запаслись всім необхідним і рушили в дорогу. Подорож тривала не один день. Одного разу, ховаючись від диких звірів, вони усамітнились у якійсь печері. Страх, невідомість, залежність від обставин так їх згуртувала, що вони вже не могли одне без одного жити. Гекса від страху обійняла Мона й поцілувала. Почуття захопили їхні серця й вони з’єдналися в екстазі.

Вранці Гекса звернула увагу на якийсь хід усередині печери. Разом з Моном вона розчистила його. Деякий час вони намагались його відкрити, бо він був закритий якимось асиметричним кристалом. Але це не вдалося. Вони вирішили йти далі. Через декілька днів вони досягли мети.

Додек зустрів їх недружньо. Він давно не зустрічав інших етів, а ті, що раніше в нього бували, лише насміхалися над ним і його ідеями та знаннями. Але Мон і Гекса одразу почали запитувати про явище з метеоритними потоками. Додек вислухав їх, вони залишились, щоб показати йому ділянку, на якій їх спостерігали. Після вивчення цього явища Додек сказав приголомшливу фразу:

–Схоже, ми потрапили в петлю часу!

Мон і Гекса були розгублені й не розуміли, що з ними буде. Як з неї вибратись? Чи будуть вони живі? Схоже, це був не найгірший варіант.

4. Пристрій

–Що таке петля часу? – спитала Гекса в Додека.

–Це замкнена ділянка простору, де час плине з іншою швидкістю, ніж зовні, – відповів той.

–Річ у тому, що простір-час – це одне ціле. Тому, якщо простір деформується, тоді і час теж деформується, – повідомив учений.

Виявилося, що зовні час ішов швидше, а всередині – повільніше. Це сталося завдяки деформації простору двома чорними дірами. Простір ніби витікав через ці розриви в просторі-часі. Він ніби розтягувався, тобто час сповільнювався. У цей час спостерігався метеорний потік Квадраїди. Але він швидко минав. Спостереження його з такою періодичністю вказувало, що зовні він начебто закінчився, а вони його спостерігали знову й знову з періодом обертання планети Симетрії навколо осі. Усередині системи неможливо було визначити, що планета перебувала в часовій петлі, але зовнішні ознаки це підтверджували.

–До чого це може призвести? – спитав Мон.

–Якщо простір буде й надалі розтягуватись, то врешті- решт він порветься й нас поглине цей розрив, тобто, Чорна діра, – відповів Додек.

–Чи можна цьому запобігти? – спитала Гекса.

–Запобігти – ніяк! – відповів учений.

–Але можна змінити сутність цього розриву, – додав Додек.

–Як це? – запитав Мон.

–Якби в нас був Інвертор, ми б могли одну Чорну діру перетворити в Білу й тоді б утворилася Кротовина, – повідомив вчений.

Як він пояснив, існує порушення симетрії в просторі-часі при певних процесах і вони відповідають операції часткової інверсії. Це коли час не змінюється, але простір змінюється на проти-простір. Це можна забезпечити саме інвертором. Але ризик загинути в Кротовині великий. Крім цього, планета може, пройшовши її, опинитись в міжзоряному просторі без зірки. Тоді вона просто замерзне. Але так існує хоч якийсь шанс. Іншого виходу просто немає.

–Але це лише теорія! – сказав учений. – Такого інвертора не існує. Колись була інформація, що наші предки побудували такий прилад. Вони передбачали ці події. Але скільки його не шукали, ніхто не зміг знайти! – повідомив Додек. – Кажуть, що він схований у якійсь печері, вхід якої має бути зорієнтований на одну з чорних дір. Мені навіть у спадок дістався ключ. Але кому він потрібен без замка, – з досадою зітхнув Додек.

–Ми ночували в цій печері! – разом скрикнули Мон і Гекса.

–Тоді гайда туди! У нас обмаль часу! – рішуче гукнув учений.

Після кількох днів подорожі вони опинилися в тій самій печері. Додек скористався ключем. Зсунувся кристал і вони побачили прилад. Це було щось схоже на величезний лазер, навколо якого була якась кристалічна ємність, обкладена іншими кристалами.

–Це антиречовина в магнітній пасці, – сказав Додек. – Часу обмаль, треба діяти, – додав він і ввімкнув прилад.

5. Порятунок

Додек повернув пристрій у напрямку Чорної діри й натиснув важель. З неймовірним гуркотом пристрій «виплюнув» якусь речовину, яка навколо збирала плазму й лід одночасно. Це були кристалічні капсули. Речовину не було видно, а от кристали змінювали температуру й колір, переливались. Вони з величезною швидкістю вилетіли з пристрою, полетіли за межі планети і спрямувалися в бік Чорної діри.

–Треба буде чекати, поки Чорна діра не поглине капсули, тоді почнеться ланцюгова реакція. Я вважаю, що процес триватиме кілька місяців, – сказав вчений. – А поки потрібно підготуватися до найгіршого, хоча сподіватися на краще! – сказав Додек і вони всі разом знову повернулися на гору.

Удома Додек почав вивчати якійсь старі книги. А Мон і Гекса не могли відірвати очей одне від одного, пам’ятаючи години пристрасті в печері. Вони були закохані. Світ здавався їм не таким вже й тривожним, вони сподівалися, що все буде добре. Але час минав і світ все більше тьмянів у них на очах. Ставало дуже моторошно, здавалось, що світло перетворилось на якийсь джем, який повільно рухається в просторі. Потрібно було щось робити, щоб не потрапити в Чорну діру. Треба було від неї відштовхуватись якимось імпульсом. Таким чином вони могли б виграти час. Мон, пам’ятаючи про пристрій, який так потужно викидав матерію, запропонував використовувати його, щоб вистрілювати матерію планети й таким чином тримати її за межами Горизонту Подій якнайдовше. Це була примарна ідея, але нічого іншого не залишалось.

Гекса мережею почала зв’язуватись з мешканцями планети й запропонувала привозити до печери все, що можна захопити. До печери потягнулася здоровенна черга. Мон і декілька мешканців створили Подрібнювач і Ущільнювач, які переробляли предмети гордості етів. А потім їх завантажували через контейнер у пристрій і він вистрілював. Так вони зменшували поступово масу планети, створювали відштовхуючий момент і трималися біля Горизонту Подій. Але пристрій швидко вийшов з ладу. Порятунку не було. Гекса і Мон сіли в капсулу, яку сконструював Додек, і стали чекати кінця.

Планету почало розривати на шматки: стали зникати будівлі, ети, шари планети Симетрії. Додек перед тим, як зникнути в такій же капсулі, розповів закоханим, що пращури змогли накопичити прото-частинок – симетріно, які перетворювали речовину на антиречовину. Це призводило до порушення СР симетрії і простір перетворювався на прото- простір. Але існувала проблема. Якщо Кротовина швидко зхлопнеться, то всі загинуть, якщо вона зхлопнеться після її подолання, станеться великий вибух і з’являться гравітаційні хвилі, подібні цунамі.

–Саме вони і є тією надією, що може врятувати від безвиході, – із цими словами він спрямував свою капсулу в бік Чорної діри.

Мон і Гекса обійнялися, одягли захисні костюми й сіли в капсулу. Щось затягнуло їх в темінь, вони міцно взялися за руки й подумали:

–Оце й усе! Добре, що ми загинемо разом!

Коли вони розплющили очі, їх несло на якусь планету біля системи двох зірок, що обертались навколо центру мас. Вони опустилися на планету і побачили, що вона заселена. Планета Іо була заселена двома расами – Суворих і Відкритих. Також була ще одна заселена планета, під назвою Іола. На ній теж жили ці ж раси. Саме туди приземлився Додек, куди його віднесло гравітаційною хвилею. Це була система Сіріус А і Сіріус В, які місцеві називали Зоря і Мрій. Їх прийняли достатньо привітно. Це був новий дім Гекси і Мона! Вони були врятовані й щасливі!

III

ПЛАНЕТА КІЛЬЦЕ

1. Океан

Серед безкрайнього космосу в сузір’ї Кентавра розташована потрійна зоряна система Альфа Кентавра. Вона складається з трьох зірок Альфа Кентавра A, B, C. Дві з них А та В майже однакові й обертаються навколо загального центру мас. Третя зірка, яку ще називають Проксима, значно менша й більш віддалена. Саме навколо неї обертається планета, яка була домівкою для Бистрини. Цю планету називали Кільце. Не те, щоб вона була кільцем. Ця назва походила від дивовижного явища, яке підтримувало життя в цьому суворому світі.

Планета була розташована дуже близько до зірки. Але зірка не надто гаряча, бо є червоним карликом. Кільце була планетою, весь час повернутою до зірки одним боком, який понадміру нагрівався. Інший бік планети значно охолоджувався. Жити в таких умовах жахливо й було б неможливо, якби не океан. Він то й був колискою життя.

У це важко повірити, але планета дуже швидко, за 11 діб обертається навколо Проксими, розмазуючи океан по своїй поверхні, змішуючи холодні й гарячі ділянки, перетворюючи все на суцільні тепло-холодні потоки води.

Планету населяли дели і осми. Дели виживали, рухаючись поверхнею океану настільки швидко, щоб встигати перебувати в зоні комфортних температур, мати достатньо їжі та інших ресурсів.

Осми жили осіло й намагалися будувати захисні споруди, які б захищали їх від перепадів температур. Маючи різну мету й спосіб життя, ці дві раси фактично не контактували між собою й не конкурували.

У такому дивному світі жила Бистрина, яка належала до раси делів. Її життя полягало в нескінченній подорожі океаном, який утворював навколо планети потік у вигляді кільця. На краях кільця формувалась: з одного боку суцільна стіна туману, з іншого – гігантські крижані тороси, що виблискували червоно-рожевим відтінком, відбиваючи червоне світло Проксими. Здавалося, лише посередині в кільці вирувало життя!

2. Дельфи

Дельфи пересувалися на човнах. Але човни були непрості. Вони були виготовлені із застосуванням термоелектричних технологій. Океан мав змінну температуру. Це використовували для перетворення різниці температур в електроенергію, якої було достатньо для підтримання комфортних умов на човні, його руху та опріснення солоної води. Також електроенергія використовувалась для безвідходного виробництва. Човни були закритими й виготовлялись на основі кремнієвих сполук та місцевих мінералів, яких було вдосталь на дні. Майже все життя дельфів проходило в постійному пересуванні, окрім заводів-човнів, що добували й переробляли ресурси. Ці іноді зупинялися, щоб вдосталь накопичити мінералів, їжі, мулу. Човни були більш захищені від перепадів температур і навіть іноді промишляли на краях кільця.

Колись дельфи постійно жили у воді, але з розвитком технологій перестали це робити. Особливо на це вплинула висока смертність та постійні спалахи на Проксимі, які були небезпечними для життя. Саме це спонукало будувати човни, які іноді об’єднувались у великі міста на воді. В океані було вдосталь їжі й рослинності. Особливо користувались попитом океанічні плоди дерева зоори, яке проростало із самого дна й мало неймовірну довжину, щоб досягти поверхні й одержати достатньо світла від Проксими. Цей світ був неймовірним із синьо-червоними фарбами. Світ планети Кільце, яка мчала навколо Проксими з великою кутовою швидкістю.

3. Осми

Осми, на відміну від дельфів, вели осіле життя на планеті Кільце. Вони мали схильність до глибокого пірнання. Це дозволяло їм будувати стійкі споруди, які могли сягати самого дна, і які вони ізолювали від перепадів температур, високих хвиль, вітрів настільки, що це давало можливість не боятись екстремальних умов. Допомагав осмам у цьому слиз, який виділяла місцева морська істота браст. Вона повзала по дну, іноді випливала з глибини на поверхню. При високих або низьких температурах браст виділяв особливий слиз, який швидко твердішав і був дуже ефективним термоізоляційним матеріалом. У такому стані вони могли перебувати так довго, наскільки можливо було для виживання й очікування сприятливих температурних умов. Цей твердий слиз був оболонкою для будівель осмів.

Будівлі мали подовжену форму, щоб їх легко оминали течії океану, вітри, потоки парових скупчень. Вітри на планеті були дуже сильними. Осми користувалися ними для видобутку енергії. Також для цього вони використовували океанські течії.

Через те, що осми весь час перебували на своїх базах, вони ставили пастки, у які океан приносив їжу, споживчі речовини, ресурси у вигляді каміння чи шматків рослин тощо. З дна океану осми вели видобуток корисних копалин.

Таке життя поступово виснажувало ресурси планети. Виникали ситуації, коли осми і дельфи конкурували між собою. Одного разу корабель дельфів не впорався з керуванням під час дуже сильного урагану. Він врізався у платформу осмів і практично знищив її, що супроводжувалось великою кількістю жертв з обох сторін. Здавалося, що конфлікт між расами за ресурси неминучий. Якби не одне але.

4. Бистрина і Плавко

Під час зіткнення корабля дельфів з платформою осмів сталася трагічна подія: обидві споруди загорілися й були зруйновані. Урятуватися вдалося небагатьом. Кораблем дельфів керував лідер Дельфак – батько Бистрини. На кораблі жила вся його сім’я й майже всі члени Ради. Це був найбільший корабель дельфів. Тому він був неповороткий, що й зіграло трагічну роль під час сильного шторму. Платформа осмів також була населена елітою на чолі з Осмітом – батьком Плавка. Майже усі загинули. Невелика група осмів урятувалася завдяки Плавку, який вчасно опустив на поверхню океану рятувальний човен і стабілізував його.

Також Плавко брав безпосередню участь у рятувальній операції, бо гарно плавав. Він урятував Бистрину й кількох членів Ради дельфів. Після цього він сам з переохолодженням потрапив до пункту відновлення на іншу платформу осмів. Це була єдина платформа, що вистояла після нищівного урагану. Усі інші були зруйновані гігантськими хвилями. Те саме трапилося з дельфами. Увесь їхній флот зник у хвилях. Залишилась неушкодженою невеличка купка кораблів, які перебували ближче до темного боку планети.

Коли Плавко розплющив очі, він побачив дуже гарну дівчину-дельфянку. Її великі блакитні очі дуже вирізнялися на фоні червоно-фіолетового світу планети. У неї були тонкі видовжені риси обличчя й фігури. Усе вказувало на те, що дівчина живе в океані.

–Привіт, рятівнику! – сказала вона. – Я дуже вдячна, що ти мене врятував! Мене звати Бистрина.

–Я нічого не пам’ятаю! – сказав хлопець. – Мене звати Плавко. Ти дуже гарна! Я тільки-но розплющив очі й одразу закохався в тебе!

–Ви осми усі такі швидкі? – відповіла з усмішкою Бистрина.

–Взагалі-то, ні. Але ти така гарна, що у мене не має сумнівів! – відповів Плавко.

Бистрина знов усміхнулась. Її вразив цей кароокий сміливець, який без роздумів кинувся в бурхливий холодний океан назустріч своїй погибелі, тільки щоб врятувати її. Якимось дивом це йому вдалося, хоча він переохолодився. На щастя, молодий організм сміливця швидко відновився. Звичайно, серце Бистрини було підкорено цим хлопцем.

На жаль, Бистрина і Плавко втратили всіх рідних. Це також вплинуло на їхні стосунки – практично одразу вони зрозуміли, що рідніше одне одного в них нікого немає.

Ураховуючи великі жертви й дивний порятунок єдиних представників роду, конфлікт між расами вдалося погасити. Тим паче, що самостійно кожна з рас тепер вижити не змогла б. Тільки поєднання сил і спільний видобуток ресурсів давав шанс на виживання на Кільці. Почалась нова ера для мешканців планети – ера спільного виживання.

5. Виживання

Після нищівного шторму й урагану залишилась одна платформа осмів, також декілька невеличких пересувних баз у районі біля темного боку Кільця. Там же зберіглась невелика частина кораблів дельфів.

Представники рас дельфів і осмів зібралися разом, щоб обрати нову стратегію життя на планеті. У пам’ять про глав сімейств обох рас було запропоновано обрати співголів Ради Кільця. Ними стали Бистрина і Плавко, як єдині представники сімейств. З огляду на те, що вони ще були недостатньо досвідченими, до них приставили кураторів – відомих учених Криха від дельфів та Зілуну від осмів.

Ресурсів для будівництва було замало. Бистрина запропонувала шукати уламки платформ і кораблів. Плавко запропонував будувати із цих уламків не фіксовану платформу, а гнучку. Це б дозволило уникати катастрофічних наслідків і полегшувало накопичування енергії.

Коли Рада Кільця закінчилась, Крих та Зулуна запросили Бистрину і Плавка до лабораторії, у яку вони перетворили один з трюмів. Тут вони повідомили молодятам, бо після катастрофи Бистрина і Плавко не розлучалися ні на хвилину, що Проксима стала активно збільшувати періодично потужність викидів плазми, і випромінювання стає згубним для мешканців планети. Якщо нічого не робити, тоді або потрібно занурюватись у воду, яка частково поглинатиме шкідливе випромінювання, або створювати захист. Занурювання у воду обмежує якість життя мешканців і вимагає постійного закачування повітря для дихання, на що не вистачає енергетичних ресурсів. Для створення захисту потрібно шукати матеріал, який не поглинає корисну радіацію й поглинає шкідливу. Існував ризик, що такий захист знесе наступним ураганом. Потрібно було приймати важке рішення.

Було вирішено спускатися під воду й жити в тих трюмах, що залишились. Але це був тимчасовий захід. Потрібно було шукати більш кардинальний розв’язок проблеми.

Але як це іноді буває, розв’язок проблеми з’явився в прямому сенсі нізвідки.

6. Відродження

Одного ранку планета відчула неймовірні поштовхи. Вони супроводжувалися великими припливними хвилями, які періодично з’являлися й зникали. Звідкіля вони могли виникнути, було незрозуміло. Це могло бути при наявності лише якогось супутника великих розмірів, який мав перебувати недалеко й періодично наближатись до Кільця, щоби збурювати додаткові хвилі. Звідки він міг з’явитися, було незрозуміло.

Ці питання турбували Криха, Зулуну, Раду Кільця й усіх мешканців планети. Одного дня до платформи припливла гігантська капсула, більша за платформу. Вона мала ознаки оплавлення. Мешканці Кільця, дельфи і осми піднялися на капсулу й стали шукати щось подібне до отвору. Отвір було знайдено, але він був оплавлений і сильно деформований. Бистрина запропонувала звести навколо отвору захист зі щитів зі слизу браста, а Плавко – створити на поверхні платформи, під щитами, пункт відновлення.

Коли осми принесли обладнання, усі почали працювати, щоб відкрити капсулу. Це тривало досить довго. Коли нарешті капсула була відкрита, усередину спустилися Бистрина і Плавко. У капсулі було якесь незнайоме обладнання, симетричні конструкції, прилади, а також невеликі ємності, у яких перебували представники невідомої раси. Це були ети з планети Симетрія. Ємності були кудись під’єднані й періодично миготіли червоними сигналами. Плавко здогадався, що це напевно закінчується енергія й запропонував під’єднати живлення від платформи. Довелось повозитися, поки розібрались у невідомій системі живлення. Коли нарешті все під’єднали, загорілися якісь індикатори й рівень рідин у ємностях почав зменшуватися, аж поки рідина не зникла. Потім до трубок, що були приєднані до масок на обличчях, почав поступати розчин і незнайомці стали прокидатися по одному. Минуло багато часу й зусиль медиків, щоб привести до тями деяких гостей з космосу. Багато з них, на жаль, уже загинули. Ті, хто отямились, повідомили, користуючись зрозумілим усім шифром 0 та 1, що пройшли скрізь Кротовину й довго дрейфували під впливом гравітаційних хвиль та завдяки розгону в кротовій норі. Вони лягли в ємності з рідиною, наповненою бактеріями, що розчиняли продукти життєдіяльності. Під’єднали маски, які занурюють у стан глибокого сну та подають поживні рідини. На жаль, від довгої подорожі в них закінчився заряд акумуляторів, а зоряні панелі були знищенні під час важкої подорожі. Якби не мешканці Кільця, загинули б усі. На думку етів, припливи виникають унаслідок того, що залишок планети Симетрія став супутником планети Кільце.

Вони також дізналися, що капсула добре захищена від радіації, бо пристосована для космічних подорожей. Багато етів загинули, тому місця лишилося вдосталь, і більшість осмів і дельфів переселилися в капсулу. Почалися роботи зі створення містечка на воді. Ети мали неоціненні знання, які допомогли вирішити багато проблем. Бистрина і Плавко нарешті зітхнули з полегшенням. Їхнє спільне життя лише починалося й нарешті з’явилася надія, що воно буде щасливим. Їм виділили окрему кімнату в капсулі, вона була невеликою, але окремою зі зручностями й технічним обладнанням, яке потрібно було засвоїти. Вони були молоді, сповнені бажанням змінювати світ, і закохані. Щастя переповнювало їх. Закохані були разом і на самоті. Плавко пригорнув Бистрину й ніжно поцілував та поглянув у гарні очі. Там був увесь Всесвіт!

IV

СТРУКТУРА

1. Обсерваторія

Минуло три десятки років. За цей час Мон і Гекса на планеті Іо, яка стала їхнім новим домом, створили обсерваторію. Мона непокоїла думка про Чорну і Білу діру, які нібито самознищились. Також його непокоїли невідомі частинки симетрино, які так легко перетворювали Чорну діру на Білу. Саме це спонукало на створення такої обсерваторії, яка б дозволяла проводити спостереження за сектором Системи Петля, де раніше була зірка Хрона. Але в цій ділянці зоряного неба спостерігалась лише туманність Хрона, яка залишилась після минулих катастроф, що отримала назву від рідної зірки Хрона, імовірно знищеною Чорною дірою. Гекса, яка більше переймалася сім’єю – дітьми й онуками, рідко бувала в обсерваторії. Одного разу вона привела туди онуків Дуо і Пенту. Дуо була активною чотирнадцятирічною дівчинкою, а Пенту минуло лише сім років. Вони мали подивитись на свій минулий світ, який зник назавжди десь у глибинах космосу. Дуо уважно роздивлялась сектор, а Пента розглядав це як гру й випадково натиснув на важелі змін координат спостереження. Спочатку Мон сильно розсердився й хотів сварити Пенту, але на екрані з’явився невідомий космічний об’єкт. Це була якась подовжена темнено- сіра зона, яка утворилась між Системою Сіріус та Кентавра.

–Що це за структура? – запитала Дуо.

–Я не знаю! – відповів розгублено Мон, бо він бачив таке вперше.

–Треба негайно повідомити Раді і Додеку, – слушно зауважила Гекса.

Члени оновленої Ради Близнюків, нащадки тих, хто прилетів із системи Бетельгейзе, а також Додек, який хоч і був дуже старий, але все ж ризикнув телепортуватися на Іо з Іоли, зібралися в конференц-залі Обсерваторії. Обсерваторія була сучасною і великою, мала новітні інструменти, тому тут часто проводили наукові конференції. Із цією метою тут побудували конференц-залу. Після демонстрації матеріалів спостережень попросили свої висновки надати Додеку – як експерту.

–Це Структура! Давайте назвемо її так, є прото-простором. Коли нашу планету Симетрія могли розірвати дві Чорні діри, ми використали Інвертор, який був заряджений частинками симетрино. Вони за рахунок порушення СР- симетрії мали перетворити частинки на античастинки й утворилася Кротовина, бо одна Чорна діра перетворилася на Білу діру. Біла діра не всмоктує речовину, а виштовхує її. Цією Кротовиною ми скористались, щоби врятуватись. Після цього Кротовина, тобто, Чорна і Біла діри захлопнулись. Але діри могли мати різну масу, частинки симетрино погано вивчені й могли призвести до несиметричних наслідків. На мою думку, утворився залишковий прото-простір, який буде поглинати простір. Крім цього він буде рости в напрямку найближчих великих мас.

–Як це рости? – спитав Мон.

–Буде рости, поки не поглине все це в себе, якщо вистачить залишку несиметричності. Закон збереження енергії! Нікуди подітися, – відповів Додек.

–Чи можна щось вдіяти? – запитали представники Ради.

–Гіпотетично – так! Але дуже малоймовірно! – відповів Додек.

–Я колись вже казав, що навіть з безвиході можна знайти вихід! – сказав Мон. – Потрібно шукати її. То як щодо гіпотетичного?

–Найближчими масивними системами є ми, тобто система Сіріус, Кентавр та Сонячна система, – сказав Додек.

–Якщо припустити, що там існують цивілізації, схожі на нас, і технології, які ми самі не маємо, тоді завдання було б зупинити якимось чином розростання структури, поки вона не поглинула нас самих, – повідомив Додек.

–Як зробити таку гармату? – спитав Мон.

–Ніяк! Ми не володіємо такою технологією. Вона втрачена. Потрібно шукати, чи зберіглася та, що була! Теоретично таке можливо! Але як туди дістатись, якщо ми не можемо туди телепортуватися? – сказав Додек.

–Така можливість існувала, коли Зоря і Мрій – наші предки, володіли таким портативним телепортом! – відповів найстаріший член Ради Занкер. – Але всі вважають, що вони загинули, бо подальші розрахунки показали, що вони не могли дістатися до системи Сіріус. Хіба що могли дістатись до планети біля Проксими або до системи планет Сонця. Але це було б просто неймовірно! – сказав він.

–Потрібно зробити багато розрахунків і знайти гармату й портативний телепорт, інакше ми скоро загинемо! – сказала Гекса. – Я берусь це здійснити, якщо допоможуть нащадки Іо та Іоли. Я чула, що вони робили неможливе в екстремальних умовах.

–Гадаю, що нам треба діяти! – сказав Додек. – Мерщій надіслати сигнали на ці планети – час складає роки. Ми можемо не встигнути. Діяти треба негайно!

Мон обійняв Гексу та онуків і сказав їй:

–Ми знову шукаємо вихід у безвиході! Добре, що ти поряд! Якби не ти, я сам би не зміг!

–Ми мусимо! – зітхнула Гекса. – Не для себе, то хоч для дітей та онуків!

–Так! – відповів Мон і поцілував Гексу.

Минуло так багато часу, а він досі кохав цю жінку, неначе минув день, а не десятиліття!

2. Центр зв’язку

Мрій і Зоря за декілька років уже встигли звикнути до нового місця. Але вони весь час гадали, чи долетів корабель до системи Сіріуса? Це так турбувало Мрія, що він знову почав підключати й налаштовувати оптичні приймачі, передавачі й перетворювачі. Сонце було не таке яскраве, як Бетельгейзе, але достатньо яскраве, щоби сформувати потужній промінь у бік Сіріуса. Звичайно, що роботи Мрій проводив не сам. Дозвіл на створення Центру міжзоряного зв’язку надало NASA. Центр облаштували на острові, на якому поселились Зоря і Мрій. Це був таємний проект. Зоря і Мрій погодились на співпрацю та обмін знаннями й технологіями за можливість використання системи зв’язку зі скупченням зірок Сіріус.

Одного разу на станцію прийшло зашифроване повідомлення. Шифр здався Мрію дуже знайомим. Він згадав його, бо спілкувався за його допомогою із Зорею на початку знайомства. Він дуже зрадів, бо це означало, що його рідна раса вижила й дісталася нового дому. Він покликав Зорю, яка відпочивала, і вони почали розшифровувати послання. Коли вони прочитали його, їхня радість змінилася на смуток.

Послання містило таку інформацію:

Усім! Між системою Сіріус і Альфа Кентавра утворилась Структура з протопростору, яка активно поглинає в себе простір. Структура просувається в обидва боки, а можливо, й у бік Сонця. Для боротьби з її просуванням потрібно знайти або створити інвертор, який вплине на його розміри й активність. Пошук інвертора, який був побудований в горі планети Симетрія, можна обмежити сектором Трикутника: система Сонце, система Сіріус і система Альфа Кентавра, де нещодавно утворювалась Кротовина. Якщо хтось володіє цими технологіями або має портативний телепорт для пошуку інвертора, пропонуємо долучитися до Групи Порятунку.

–підпис – Рада Близнюків, Гекса, Мон, Додек.

Мрій терміново повідомив у NASA. В атмосфері цілковитої таємності до Будинку Зорі і Мрія прибули керівництво Космічної Агенції, вчені, а також відомі мільярдери Безос, Бренсон, Маск, Гейтс, Цукерберг та інші. Невеликий будинок не міг розмістити всіх, тому засідання перенесли в сад і гості сиділи просто на траві. Добре, що в домі була потужна кавомашина, вона працювала на повну потужність. Зоря і Мрій полюбили цей напій і пили його дуже часто із задоволенням.

Коли було оголошено вміст послання, почали виступати відомі інженери, учені, бізнесмени. Відомий експерт Грос зробив заключну доповідь.

–Ми маємо відповісти на пропозицію раси із системи Сіріус і спорядити місію на пошук залишків планети Симетрія. Ми також мусимо провести спостереження Структури – ракурс дозволяє нам її спостерігати найкраще. І нарешті, чи готовий космічний човник для використання портативного телепорту? – запитав Грос у бізнесменів.

–Так! Але в нас обмежене джерело енергії. Зі слів Мрія, має бути якийсь невідомий мінерал астрон, але на Землі і Місяці його немає, – відповіли бізнесмени.

–Тоді місія нездійсненна? – запитав директор NASA.

–Безнадійних ситуацій не існує! – відповіла Зоря. – Наша присутність тут це доводить!

–Дайте трохи часу – і ми знайдемо вихід, – запевнив Мрій.

Мрій знав, що говорить.

3. Залишки планети

Коли здавалося, що життя на Кільці починає знову повертатися у звичне русло, на передавач капсули прийшло повідомлення, яке стурбувало Крихту. Він одразу зібрав експертів і повідомив, що якась Структура розростається в бік Проксими.

–У нас немає достатньо технологій і ресурсів, щоб самочинно зупинити цей процес. Нам допоможуть інші раси, але нас просять знайти залишки планети Симетрія та інвертор на ній, якщо він зберігся, – сказав він.

–Ми повинні все робити дуже ретельно, бо зв’язок з нашими сусідами складає чотири-шість років в один бік, – повідомила Зулуна.

Рада Кільця запропонувала створити групу для пошуку інвертора, куди зголосились увійти Бистрина і Плавко. Але як це зробити?

–Здається, що біля Кільця обертається новий супутник, схожий на залишки планети! – повідомив Етор, командир космічної капсули, яка стала прихистком для всіх мешканців планети. – Він рухався за нами в Кротовині. Інвертор був у печері гори, яка залишилась первісною і найміцнішою частиною планети. Я гадаю, він там, але з невідомих причин перестав працювати, – додав він.

–У будь-якому разі потрібно до нього добратися й відремонтувати. Як це зробити? – запитав Плавко.

–У нас у капсулі є два аварійних шатли – сказав Етор. – Вони пристосовані для ремонту у відкритому космосі, але розраховані лише на невеликий екіпаж. Можна їх використати, якщо залишилось пальне. Але для їхнього старту треба збудувати стартову платформу, бо ми не у відкритому космосі, – зауважив Етор.

–За час, поки до нас ішло повідомлення, Структура могла розростися, – висловила зауваження Бистрина. – Нам потрібно її знайти й спостерігати. Минув час, і плавучі платформи були збудовані зі слизу брастів. Один із шатлів перемістили на платформу. Найбільш важким завданням було заправити його киснем і воднем. Для цього сконструювали роботів, які відправились на холодний бік планети, де закачали кисень і водень у контейнери, а потім додатково охолодили до твердого стану під тиском. Коли місія була готова, Плавко, Крихта разом з двома етами й роботами зайняли місце в шатлі, і він стартував до залишків Симетрії.

Шматок планети виглядав, як астероїд, у якому було декілька великих отворів. Упізнати в ньому планету було дуже складно. Єдине, що могло нагадувати планету, – це гора, яка зберіглася. Саме туди спрямували шатл.

Як не дивно, печера була неушкоджена, як і інвертор. Єдине, що треба було визначити, – що саме не працює? Як наповнити його контейнери потрібними частинками, теж ніхто не знав. Інвертор за допомогою руки маніпулятора дістали з печери й закріпили ззовні на шатлі. Там же приєднали контейнер і величезні акумулятори. На всі ці маніпуляції було витрачено все паливо. Це було дуже складне завдання. Потрібно було спрямувати другий шатл, щоб забрати пасажирів назад. Після монтажу інвертора та пастки виявилося, що прилад справний, у нього просто розрядились акумулятори. Вони були дуже потужні, тому накопичити енергію за допомогою світла Проксими було б надто складно й довго. Крім цього, пастка для частинок була порожньою – чи внаслідок відсутності енергії, чи інших причин.

Бистрина повідомила, що Структура настільки збільшилась, що дуже скоро поглине Проксиму разом з планетою Кільце. Про це можна було б і не повідомляти, бо моторошну темно-сіру Структуру стало добре видно з космосу. Це була катастрофа. Лише якесь диво могло врятувати Кільце. Плавко, Крихта і два ети пересіли в інший шатл і повернулись на планету. Вони залишили двох роботів на кораблі, сподіваючись на диво.

4. Диво - катастрофа

Після засідання, коли гості роз’їхались, Мрій підійшов до Зорі. Він глянув у її гарні очі, які так заспокоювали його під час неймовірних подій і тихо спитав:

–Мене досі непокоїть одне питання. Як ми могли дібратися до Землі? У нас не було жодного шансу, бо відстань, як виявилося, складає 500 світлових років. А ти тоді сказала, що до Сіріуса ми не долетимо й треба змінювати напрямок! Що це було? – із здивуванням запитав Мрій.

–То була інтуїція! – відповіла Зоря. – У якийсь момент мені здалося, що якщо щось не змінити, то ми напевно загинемо! Я змінила курс навмання. Як ми потрапили на Землю так швидко, я просто й сама не розумію!

–Я починаю розуміти, – обійнявши Зорю, майже прошепотів Мрій. – Ти просто нас обох урятувала, спрямувавши капсулу в Кротовину, що утворилася біля скупчення Петля. До речі, я так і не зміг його знайти на зоряному небі Землі. Воно зникло як сузір’я, залишились якісь віддалені зорі, але не скупчення. Це якась зоряна катастрофа! Але для нас – диво, що нас врятувало! Одначе Кротовини зараз не спостерігаю, бо вона була нестабільною. Хіба що вона стабілізувалась і створила Структуру? – припустив Мрій.

–Ти маєш рацію – це диво! Але ми ще не врятувались, а лише відтягнули час катастрофи, – відповіла Зоря. – Нам потрібно знову зробити якісь кроки для порятунку не тільки нас, але й Сонячної системи. Інакше вона зникне на зоряному небі. У першу чергу потрібне джерело енергії, як астрон на планеті Опен. Якби були опеніти, вони б знову нам допомогли! – замріялася Зоря. Усю ніч Мрію снились опеніти. На ранок, коли він розплющив очі, біля їхнього із Зорею ліжка з’явились два опеніти. У Мрія відібрало мову. Як таке могло статися?

–Ми були поряд весь час, – десь у мозку з’явилася відповідь.

Опеніти могли спілкуватися, впливаючи на мозкові сигнали.

–Але як? – здивувався Мрій.

–Ми прилетіли разом з вами й заховалися серед рослин. Це ми зародили думку в Зорі змінити напрямок, – повідомили опеніти. – Нам, як і вам, треба було вижити.

–Ми вже декілька років на Землі, – подумав Мрій. – Чому ви лише зараз вирішили встановити контакт?

–Це пов’язано з виживанням нашого виду. На жаль, ми отримали інформацію через опенітів з планети Іо системи Сіріус, що Бетельгейзе вибухнула надновою. Через деякий час її випромінювання досягне Землі. За цей час вам потрібно долетіти до Проксими із запасом астрона. Це дуже важливо, – повідомили опеніти.

–Хіба тут є астрон? – спитала Зоря.

–Багато! Але його потрібно очистити, – повідомили опеніти. – Земляни називають його уранініт. Але він з домішками. Земляни володіють технологією очищення. Тому мусимо все робити швидко. Часу обмаль!

Зоря і Мрій повідомили про цю розмову Гросу. Програма порятунку почала працювати. Через кілька місяців зореліт із Землі стартував до Проксими. На борту знову були Зоря і Мрій та їхній телепорт. Для безпеки зореліт був обшитий додатковим захистом, який поступово знищувався внаслідок квантових флуктуацій. Через три роки зореліт долетів до Проксими й зістикувався із шатлом на орбіті Кільця. Якраз у цей час вибух від Бетельгейзе досяг Проксими.

Шатл не був пристосований для далеких перельотів, тому інвертор перенесли на зореліт. Після під’єднання накопичувача й акумуляторів вони стали заряджатися, і в накопичувачі почали з’являтися частинки симетрино. Можливо, саме наднова Бетельгейзе принесла їх з вибухом. Прилад було відскановано, креслення та інформацію надіслано на Іо і Землю.

Усе складалося досить непогано, аж раптом командир зорельоту повідомив, що структура досягла околиць Зірки. Часу не було, і експедиція спрямувала інвертор на Структуру. З дивним звуком інвертор вистрілив речовиною, яка світилася в космосі, і всі стали чекати свого кінця. Надій було дуже мало!

5. Відтермінування

Через декілька місяців Структура почала зростати в іншому напрямку, ніби потік частинок змінив її симетрію. Це була гарна новина. Поганою новиною стало те, що вона зростала в бік Сонячної системи. А накопичувач був знову порожнім. Хоча світло наднової ще надходило до Проксими, накопичувач наповнювався дуже повільно. На додаток у структурі з’явилась провалина – саме там, куди спрямували потік частинок. Структура мала вигляд широкого циліндроподібного утворення, яке викривлювало світло навколо себе, ніби лінзувало його.

–Що робити? – подумав Мрій.

–Вам требао вертатися назад, – порадили Бистрина і Плавко. Вони познайомилися із Зорею і Мрієм і потоваришували.

–Ми спостерігатимемо поведінку Структури, – сказали вони. – Ви беріть інвертор і рятуйте ваш світ! Існує ризик, що структура знову почне змінюватись. Але ви ризикнули всім, щоб врятувати нас! Тепер рятуйтесь самі. Ми дуже вдячні! Сподіваємося, що побачимось іще! – висловила надію Бистрина.

–Ми теж сподіваємось! – відповіла Зоря, і зореліт вирушив у бік Сонця.

До поясу Оорта зореліт і Структура рухались начебто паралельно. Але це лише здавалося. Структура невпинно втягувала простір у себе й у якійсь момент зореліт ледве не потрапив під її вплив. Зореліт став відштовхуватись усіма двигунами від неї, але це не допомагало. У цей час в контейнері накопичилось достатньо частинок. Мрій і Зоря з екіпажем були готові пожертвувати собою, щоб врятувати Землю від Структури. Енергія, яка живила структуру, досі була великою. Налаштувавши інвертор на кілька пострілів через реле часу, усі чекали, коли інвертор запрацює. Але він ще не зарядився достатньо, бо заряд від астрону потребував ще деякого часу. Наближалася катастрофа, бо вже декілька астероїдів і комет зникли в структурі. Раптом невідомий космічний об’єкт пронісся повз зорельот і зніс інвертор, закріплений на його поверхні, та разом з ним зник у напрямку Структури. Зореліт ледве втримався в межах траєкторії, щоб не слідувати за ними. Це був кінець.

–Мабуть ми зробили все, що змогли! – сказав Мрій Зорі, і зореліт спрямували до Землі, в очікуванні катастрофи.

Вони сиділи біля будинку й дивились на зоряне небо, очікуючи, що воно почне змінюватись і поглине їх разом зі світом, який їх прихистив. Але зателефонував Грос і повідомив, що інвертор спрацював десь усередині Структури, утворився провал і вона знову змінила напрямок зростання.

Але вона почала рости в напрямку системи Сіріус, тому він надіслав повідомлення расі Близнюків.

–Шкода, що вони не встигнуть відреагувати, – повідомив він. – Структура росте швидко, а повідомлення дійде лише через вісім років.

Залишилось лише чекати, що буде далі, або спробувати допомогти.

–Ми не можемо просто сидіти й чекати, коли Структура знищить світ, який став прихистком нашому народу, – сказала Зоря. – Ми мусимо їм допомогти навіть ціною власного життя. Це наша місія!

Вони знову звернулись до NASA по допомогу. Агентство надало невеликий зореліт, який обладнали телепортом. Перед експедицією для порятунку цивілізації системи Сіріус Мрій і Зоря звернулись до Гроса та вчених NASA із запитанням:

–Що таке Структура і як з нею боротись, якщо немає інвертора?

–Справа не в інверторі, – відповів Чень-ши, відомий учений. – Головне, – це пастка для частинок, які змінюють симетрію простору-часу. Якщо вони розсіються на Структурі, то запустять ланцюгову реакцію. Час не зміниться, але зміниться простір на протопростір. Має бути симетрія третього порядку, тому, щоб Структура стала стабільною, вона мусить мати форму трикутника.

–Я вважаю, що можна всередині структури рухатись, – висловив припущення Грос. – Якщо він стискає простір, тоді в стабільному стані матиме властивості, схожі на Кротовину. Але як Структура поводиться в нестабільному стані, ніхто не знає. Вам доведеться ризикувати! – сказав він Зорі і Мрію перед стартом зорельоту. – Щасти вам! Чекаємо з успішним завершенням місії! Повертайтесь назад –тепер це й ваш дім!

Коли Зоря і Мрій зайняли свої місця в зорельоті, раптом з’явився опеніт, він називав себе Ті.

–Як ти сюди потрапив? – запитав Мрій.

–Ти забув: ми вміємо телепортуватись, – відповів Ті. – Я хочу вам допомогти. Це місія порятунку й нашого виду. Я стану вам у пригоді. Я це просто знаю напевне!

Зореліт стартував.

6. Співдружність цивілізацій

Зоря зробила розрахунок координат, занесла їх у бортовий комп’ютер, який був з’єднаний з телепортом і сіла в капсулу для сну поряд з Мрієм. Подорож була довгою – вісім років зі швидкістю світла завдяки телепортації. Сканер просканував їх усіх разом з Ті, потім весь зореліт і надіслав сигнал на розрахункову відстань. Коли вони заснули, увімкнувся телепорт і почався процес телепортації.

Вони прокинулись від сильної вібрації, бо ввімкнулась аварійна система, яка швидко запустила алгоритм прокидання. Навколо було темно, без зорь на небі. Можна навіть стверджувати, що неба просто не було. Було відчуття, що зореліт перебував усередині гігантського смерчу, тільки у вакуумі. Навігація не працювала, зореліт втрачав характеристики руху, бо рух здійснювався сам по собі, ніби рухався сам простір, а не зореліт у ньому.

–Я помилилася з розрахунками! – жахнулася Зоря після тривалого сну. – Ми тепер загинемо!

–Я гадаю, що ти не могла передбачити, з якою швидкістю росте Структура, – відповів Мрій. – Тому ми, мабуть, потрапили всередину. Добре, що тут працюють квантові закони, інакше ми б загинули, якби не завершився процес передачі інформації. Цікаво, з якою швидкістю рухається тут світло? – запитав себе Мрій.

–Я гадаю, що зі швидкістю світла у протопросторі, – відповів десь усередині мозку Мрія опеніт Ті.

–На яку точку ти розраховувала траекторію? – запитав Зорю Мрій.

–На відстань, де розташовані дальні планети системи Сіріуса, – повідомила Зоря.

–Тоді потрібно вмикати інвертор і стріляти, – сказав Мрій. – Сідаймо в посадковий модуль і гайда звідси!

–Ми не встигнемо демонтувати телепорт, – сказала Зоря. – Ми можемо лише зробити один стрибок – і все.

–Варто ризикнути! Іншого шляху немає, – сказав Мрій і вони сіли у модуль, перед цим запустивши процес телепортації і поставивши на таймер інвертор.

Коли інвертор спрацював, телепорт уже спрацював і вони стрибнули в напрямку планети Іола. Але розрахунок був недосконалий і їм не вистачило трохи, щоб стати супутником планети. Крім того, вибух від взаємодії інвертора і Структури деформував посадковий модуль. Сісти на планету було неможливо. Мрій і Зоря бачили планету, на якій знайшли прихисток їхні раси, але сісти не могли. Час ішов на хвилини, бо вже не було чим дихати. І раптом Ті сказав їм, щоб вони одягли скафандри.

–Навіщо? – запитала Зоря. – У них ми протримаємося хіба що ще годину.

Але послухались Ті, узялися за руки, востаннє подивились одне одному в очі, заплющили їх і…

Прокинулись вони в будівлі зі звичним інтер’єром будівлі-рослини. Біля них стояла літня пара невідомої раси, а позаду їх спостерігала ціла купа істот. Це були представники раси близнюків і опеніти.

–Вітаємо вас, наші рятівники, на планеті Іола системи Сіріус, – сказала літня пара. – Недарма Зірки названі Зоря і Мрій. Ви на це заслуговуєте! Ви врятували всіх нас!

–Не тільки ми, – відповіла Зоря. – Вас і нас врятував опеніт Ті! Де він?

–На жаль, він урятував вас ціною власного життя! – опустив очі Мон.

–Але ми пам’ятатимемо його самопожертву! – сказала Тетра.

–Що зі Структурою? – спитала Зоря.

–Вона стабілізувалась! – відповів старий на інвалідній платформі.

Це був Додек. Він повідомив, що Структура стала стабільною, бо перебуває в стані симетричної рівноваги з простором. На його думку, якщо підготувати відповідні платформи, тоді нею можна подорожувати досить швидко, бо протопростір настільки стиснув простір, що всередині Структури відстань між зоряними системами набагато менша, ніж навколо неї.

–Ми називаємо Структуру Трикутником, – мовив Додек. Якщо буде знайдено спосіб подорожувати, то контакти між цивілізаціями стануть настільки тісними, що можна говорити про Співдружність Трикутника!

–Щось подібне розроблено на Землі й називається гіперлуп. Якщо його переробити у Протолуп, тоді такі подорожі стануть реальністю, – додала Зоря.

Через деякий час ети, опеніти, дельфи, осми, відкриті, суворі, земляни та інші раси навколо Структури утворили Співдружність цивілізацій Трикутника: система Сіріус – Альфа Кентавра – Сонячна система. Ця співдружність утворилася через катастрофічні явища, які ледь не знищили їх, але вони вистояли й стали мешканцями Трикутника.

Зоря і Мрій повернулись на Землю, на свій острів, саме тут вони захотіли провести все своє життя, яке було насичене пригодами, трагізмом і коханням, яке допомогло їм вижити та врятувати світ. Світ, який вони створили, щоби бути щасливими. І нехай їм щастить!

Кінець