Зіняк Олександр. Потенційна жорстокість черствості
Спочатку хочеться розібратися в самому значенні цього слова.
Хтось скаже, що це байдужість, грубість, навіть егоїзм чи ненависть...
Мені здається, що черствість – це повна або часткова відсутність любові до когось чи до чогось.
Кожна людина хоче, щоб її визнавали як особистість, зокрема її любили, поважали. Коли цього не відбувається, то людина морально руйнується, тобто перетворюється на пусте місце.
Саме черства людина не лише не визнає гідність іншої і її морально-ділові якості, проте і до себе самої ставиться абияк, тобто це люди з низькою самооцінкою, повна відсутність особистої цінності та самоповаги.
В даної особи немає навіть мотивації та здатності розвивати здорові стосунки, контролювати своє особисте життя і навіть те, що з ним відбувається, вона безсила що-небудь зробити для розв'язання своїх проблем.
Люди звинувачують постійно когось у своїх бідах, але не самих себе.
Наприклад, що не надали медичної допомоги вчасно, що не має за що лікуватися. Так, це проблема, але ж не потрібно всіх звинувачувати в цьому.
До речі, черствість притаманна більш дорослим людям, тобто діти цим не страждають.
Така риса навіть зустрічається зі сторони мам, діти котрих давно заміжні чи жонаті. Їм, по суті, однакова доля їхніх дітей: як вони живуть в сімейному житті, чи, можливо, в когось є серйозні захворювання, чи підозра на них (наприклад онко).
Дорослі діти бачать цю недбалість батьківську, відчувають її, тому стараються навіть не повідомляти батькам про свої проблеми, бо у відповідь почують те, що і чули все життя: «Я теж слаба, лікуйся».
Тобто та мама моральну підтримку надати не може, за фінансову, зрозуміло, не всі можуть, але при критичних ситуаціях люди звертаються з закликом про допомогу до інших, і далеко не всі відвертаються, бо багато є хороших людей, котрі не стоять осторонь навіть чужих проблем.
Звичайно, їх не притягнуть до відповідальності за неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей, бо дочка, наприклад, доросла, і в неї є чоловік, котрий відповідає за ту сім'ю.
Ну але ж ти – мати!
Тобі не цікава доля твоєї дитини?
Чому в тебе вистачає часу на плітки і дурний тон, а на свою дитину тобі, м'яко кажучи, все рівно.
Думаю, читач зі мною погодиться, що таких випадків байдужості (синонім черствості) багато, вони далеко не поодинокі.
Те саме стосується і дітей. Чому одні, коли виростають, поважають своїх батьків, а інші ні?
Хтось скаже:
- Та зараз люди такі – злі, черстві, байдужі!
Розбиратися в цьому довго – це навіть вийде ще один допис.
Деякі батьки говорять:
- Я їх виростила, вдягала, годувала, дала освіту, нехай тягнуть далі самі, своїх дітей мають.
Та зрозумійте ви, не все впирається в фінансову підтримку, в багатьох із вас її немає, бо самі живете на пенсію з якимось мізерним підзаробітком, який вам заплатять за поїздку в ту ж Польщу, хто їздить по товар. Тут мова про ваше ставлення, про вашу, нарешті, любов до дитини, а дитина ця – ваша, аж до самої смерті ви її мама.
Знаю деяких старших людей, котрі приходять до близьких родичів на день народження і десятками років говорять одне і теж:
- Отримаю гроші, куплю подарунок, зараз грошей не маю.
А ви пробували прийти просто так, без цих слів, ви все рівно нічого не купите, бо навіть вам не завжди вистачає, просто прийти без нічого, але привітати щиро, від душі, і вашій дитині це буде найкращим подарунком, а не якісь ваші обіцянки, що однаково не здійснились. І діти будуть вас любити просто так – за вашу щирість, доброту, ласку.
За дітей, котрі не поважають своїх батьків просто так, бо вони старі і нецікаві, я не хочу навіть писати, бо їм виправдання немає.
Любити і поважати іншу людину потрібно не за її вчинки, заслуги, а за її саму сутність.
Це коли ти радієш самому існуванню іншої людини, до її здатності і розуміння, співчуття, розуміння труднощів і навіть помилок.
Це і є суть любові близьких людей, а не коли під цим ідеалом прикриті байдужість, сухість, черствість і жорстокість по відношенню до всіх людей, з якими людина контактує в повсякденному житті.
Іноді людина визнає, що була безсердечною по відношенню до інших людей тоді, коли вже неможливо нічого виправити.
Це як в словах аматорського вірша невідомого поета:
«Я вкотре дивуюсь людській черствості, але ж ми всі покірні смертності».
Наслідки безсердечного ставлення до людей часто є незворотніми.
Черствість – це психологічна складова характеру, невміння чи небажання співпереживати, співчувати, переживати різні емоційні стани.
Потенційна жорстокість характеризує черствих людей. Це відсутність емоційного відгуку на біди і переживання соціального характеру.
До речі, вчені пояснюють, що черства, беземоційна поведінка пов'язана з обсягом сірої речовини в передній частині великого мозку, яка характеризується відсутністю емпатії і здатності співпереживати емоційному стану іншої людини.
Якщо говорити своїми словами – це не вистачає клепки в голові.
Існує черствість людини і та ж байдужість під час війни, що відчувається гостро і б'є по серцю.
Кожного дня люди багато бачать чи то по телевізору, чи в інших засобах масової інформації трагічні новини, проте в більшості людей вони не викликають емоцій. Таке відчуття, що вони втомилися від співчуття.
Людям значно цікавіше переглядати індивідуальні історії, популярні соціальні ролики.
Навіть немає належного співчуття родинам загиблих військових чи постраждалим під час війни.
Мені здається, що це неприпустима поведінка людини, коли співчуття зникає, смерть не відчувається болем втрати (тобто емоційного інтелекту нуль).
Людей зачіпають лише за живе історії, які відбуваються ближче до дому, тобто якщо це десь там, на сході України, то це не спричиняє жодної хвилі співчуття.
Проте, коли когось з близьких затримає ТЦК, оце викликає цілий шквал емоцій, це вже найгірше горе, яке лише може бути на світі.
На епілог хочу додати те, що кожна людина має право на свою емпатію, та й на байдужість. Далеко не всі події в світі ми можемо пропустити крізь себе, проте людина має залишатися людиною і не лише зберігати свою честь і гідність, але й навчати цим якостям інших.
