Історик і етнограф Адріан Кащенко: видатний літописець Запорозької Січі
Історія України багата на яскраві постаті, які присвятили своє життя збереженню національної культури, традицій і героїчного минулого. Одним із таких особистостей є Адріан Кащенко — письменник, історик і видавець, який залишив значний слід у літературі про Запорозьку Січ та її звитяжних козаків. Його творчість стала фундаментом для дослідження героїчної доби козаччини, і навіть сьогодні вона продовжує бути джерелом натхнення для нових поколінь.
Ранні роки життя: шлях до історії
Адріан (Андріан) Феофанович Кащенко народився 19 вересня 1858 року в багатодітній сім’ї Феофана Гавриловича Кащенка. Їхній рід мав коріння серед запорозьких козаків. Дитячі роки Адріан провів на хуторі Веселий, що належав до Лукашівської волості Олександрівського повіту Катеринославської губернії (сучасна Запорізька область).
Незважаючи на те, що родина Кащенків не належала до найзаможніших, батько дбав про всебічний розвиток своїх дітей. Андріан, як і його брати та сестри, здобув ґрунтовну домашню освіту, а згодом навчався у гімназії.
Дитинство Адріана Кащенка, проведене серед мальовничих степів рідного хутора, було насичене народними звичаями та легендами. Саме тут, під час довгих вечорів, слухаючи розповіді діда про славні часи Запорозької Січі, в юному Адріанові пробудився неабиякий інтерес до історії свого народу.
Восени 1867 року Адріан вступив до підготовчого класу Катеринославської гімназії, де вже навчався його старший брат Микола. Однак після закінчення третього класу він покинув навчання, оскільки офіційна програма класичної гімназії не викликала в нього зацікавлення. Натомість Адріан обрав інший шлях і вступив до Катеринославського юнкерського училища. Як син відставного офіцера, він мав можливість навчатися там безкоштовно, і після завершення навчання отримав офіцерське звання.
Проте військова кар'єра не приваблювала Адріана так, як літературна творчість. Прослуживши кілька років офіцером, у 1888 році він вийшов у відставку, оселився в Катеринославі, одружився та почав працювати в управлінні залізниці. Після смерті матері він забрав до себе немічного батька й доглядав його до кінця його життя.
Щоб займатися лише творчою діяльністю й бути ближче до українського національно-культурного життя, він хотів оселитися в Києві, але цей намір не здійснився. Гроші від продажу власної хати Кащенко поклав у банк, який наступного дня збанкрутував, і всі його заощадження для купівлі київської оселі пропали. Довелося і далі служити контролером на залізниці.
З Катеринослава Адріана Кащенка перевели спочатку до москви, а згодом, з 1904 по 1908 рік він працював старшим контролером залізниці на Уралі, проживав у Пермі. У 1908 році переїхав до Петербурга.
Наприкінці 1911 року Адріана Кащенка перевели на Кавказ, де він служив на будівництві залізниці Туапсе – Майкоп – Армавір. У квітні 1912 року йому було присвоєно звання дійсного статського радника (який прирівнювався до генерал-майора) з відповідною оплатою, що зняло матеріальні проблеми його сім'ї.
У 1914 році Кащенко повернувся до Катеринослава, де продовжив службу на залізниці. Водночас він активно долучився до культурного життя міста.
Літературний шлях: від легенд до героїчних епосів
Кащенко розпочав свою літературну діяльність з народних легенд і переказів. Його перша книга, «Жар-птиця», видана під псевдонімом «А. Торішній», стала важливим кроком у напрямку відображення народної мудрості. Однак найбільшу популярність письменнику принесли твори, присвячені Запорозькій Січі. Героїчні події та особистості, які формували козацький світ, стали основними темами його опусів.
Одним із найвидатніших його творів є «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове». Ця робота стала справжнім бестселером початку XX століття, тричі перевидавалася та вважалася важливою частиною української національної літератури. У творі автор зібрав велику кількість документів, карт та матеріалів, що зробило книгу унікальним джерелом для вивчення історії козацтва.
Герої та їхні подвиги: від Сагайдачного до Гордієнка
Адріан Кащенко відтворював яскраві образи історичних постатей, таких як гетьман Петро Сагайдачний, кошовий отаман Кость Гордієнко, Іван Сулима та інші. Кожен його твір — це розповідь про незламність духу українського народу, його боротьбу за волю та незалежність. Історичні постаті у творах Кащенка змальовані не лише як герої війни, але й як люди, які керувалися почуттям справедливості та любов'ю до своєї землі.
Твори письменника, такі як «На руїнах Січі», «З Дніпра на Дунай», «Гетьман Сагайдачний» та «Кость Гордієнко-Головко – останній лицар Запорожжя», стали класикою української літератури. Ці твори вплинули на формування національної свідомості в умовах боротьби за незалежність.
Запорізька природа і її знищення: екологічний біль письменника
Крім історичних тем, Кащенко приділяв велику увагу природі. Він із болем спостерігав за тим, як розвивається руйнівна діяльність людей, що знищує природу рідного краю. Одним із його найвизначніших творів у цьому напрямі є нарис «Великий Луг Запорозький», де він досліджує історико-географічне значення цього краю. Письменник підкреслював, що без Великого Лугу не було б і запорожців, оскільки саме ця земля була домівкою козацьких лицарів Дикого степу.
Цей твір став відображенням тривог Кащенка про те, як люди втрачають зв'язок із природою, що, на його думку, призводить до духовного занепаду. Він бачив нерозривний зв'язок між знищенням природи та втратою національної ідентичності.
Просвітницька діяльність Кащенка
Окрім літературної творчості, Адріан Кащенко активно займався громадсько-культурною діяльністю. У 1914 році він очолив місцеве товариство «Просвіта» в Катеринославі. Ця організація сприяла розвитку української культури та освіти, організовувала вечори пам'яті Тараса Шевченка, засновувала бібліотеки та передплачувала українські журнали. Кащенко також заснував український народний хор, який став центром культурного життя регіону.
У розпалі революційних подій 1917 року Кащенко заснував власне видавництво в Катеринославі, щоб мати змогу вільно друкувати свої твори. Однак, незважаючи на активну громадянську позицію, його прохання про пенсійне забезпечення до Української Центральної Ради залишилося без відповіді. Наприкінці того ж року видавництво згоріло за нез’ясованих обставин. Ця подія, а невдовзі й тяжкий інсульт, стали важким ударом для історика.
Занепад і забуття: останні роки
Незважаючи на значний внесок у розвиток української культури, доля Кащенка склалася трагічно. З 1919 року Адріан Кащенко був прикутий до ліжка і більше не зміг одужати – він помер 16 березня 1921 року. Поховали його на Севастопольському кладовищі в Катеринославі, яке отримало свою назву через поховання воїнів Кримської війни 1854–1855 років, що померли в цьому місті. У 1949 році кладовище офіційно закрили, а на його місці створили міський парк. На жаль, могила письменника не збереглася.
За радянських часів його твори були вилучені з бібліотек і фактично забуті. Лише після проголошення незалежності України в 1991 році відбулося відродження інтересу до спадщини Кащенка. Його праці стали основою для нового покоління дослідників та письменників, які продовжують досліджувати і популяризувати героїчне минуле України.
Спадщина, що чекає на своїх дослідників
Незважаючи на забуття за часів радянської влади, творчість Адріана Кащенка досі має великий потенціал для вивчення. Його твори — це не лише літературний спадок, а й історико-культурний документ. Вони містять велику кількість унікальних історичних матеріалів про життя та побут запорожців, їхні битви та традиції.
Творчий доробок письменника налічує близько 20 творів, але мало з них досліджені на сучасному рівні. Хоча у 1921 році Петро Єфремов спробував впорядкувати його твори у шеститомнику, подальша доля цього видання залишається невідомою. Не збереглися ні особисті архіви письменника, ні його листування з видатними сучасниками, як-от Дмитром Яворницьким.
Постать Кащенка чекає на глибоке вивчення та переосмислення в контексті розвитку української національної ідеї. Його внесок у відродження національної пам’яті є неоціненним і заслуговує на пошану та визнання.
Адріан Кащенко став літописцем героїчного минулого українського народу, зокрема славної доби Запорозької Січі. Його твори допомогли зберегти історичну пам'ять про козацьку звитягу і стали основою для формування національної свідомості. Незважаючи на непрості обставини життя, Кащенко залишив важливу спадщину, яка продовжує жити в серцях і думках українців.
