Біографія Бернарда Шоу
Джордж Бернард Шоу – ірландський драматург, критик, публіцист та політичний активіст, чий вплив на західні театр, культуру і політику тривав від 1880-х років і не припинився після смерті; 1925 року одержав Нобелівську премію з літератури – народився 26 липня 1856 року у дрібнобуржуазному районі Дубліна Портобелло.
Наймолодша дитина (і єдиний син) у сім'ї Джорджа Карра Шоу (1814–1885) і Люсінди Елізабет Шоу (до шлюбу Ґарлі; 1830–1913). Мав двох старших сестер: Люсінду Френсіс (1853–1920) та Елінор Аґнес (1855–1876).
Навчався в католицькій і протестантській денних школах Дубліна. Про протестантську школу в нього залишилися болючі та важкі спогади, адже там застосовували тілесні покарання. Бунтівний характер юнака повставав проти мертвої і сухої системи шкільного навчання.
У 1871, закінчивши школу, Шоу почав працювати в компанії, яка торгувала земельними ділянками. Навчатися в університеті він не міг через брак коштів. Через рік зайняв посаду касира, але через чотири роки, зненавидівши роботу, переїхав до Лондона (1876), де жила мати після розлучення з батьком. Йому було 20 років і він вирішив зайнятися самоосвітою: відвідував столичні бібліотеки та музеї, багато читав. Зацікавився журналістикою і літературою.
З 1882 зацікавився соціальними проблемами, а 1884 вступив в «Фабіанське товариство», створене для поширення соціалістичних ідей, якому присвятив 27 років свого життя, виступаючи з лекціями.
З 1884 твори Бернарда Шоу почали приймати у видавництва. Він починає писати про театр, публікується в тижневику «Уорлд», «Пелл-Мелл газет», пише музичні рецензії в «Стар», а з 1890 стає штатним музичним критиком в «London World» (вів колонку, присвячену театру). Через 5 років Шоу стає театральним критиком в лондонському журналі «Сетердей рев’ю».
У 1890 він читає лекцію на засіданні «Фабіанського товариства», яку присвятив творчості Ібсена, а через рік пише критичну статтю «Квінтесенція ібсенізму», яка стала маніфестом нової драми.
1892 написав першу п’єсу «Будинок вдівця». Виходять романи «Нерозумний шлюб», «Любов артиста».
Протягом наступних шести років Бернард Шоу пише багато п’єс, зокрема «Серцеїд» (1893), «Професія місіс Уоррен», «Зброя і людина» (1894), «Кандіда» (1897), «Обранець долі» (1897), «Поживемо – побачимо» (1899). П’єси Шоу в постановці Джона Ведренна і Гарлі Ґренвілл-Баркера 1904-1907 років були настільки популярними, що в ці роки було показано 701 виставу за його творами.
Далі були написані «Людина і надлюдина» (1905), «Дон Жуан у пеклі», «Майор Барбара», «Пігмаліон» (1913).
Під час Першої світової війни Бернард Шоу активно займається політикою, пише великий нарис «Війна з точки зору здорового глузду», в якому критикує Англію і Німеччину, закликає до переговорів, критикує сліпий патріотизм.
У повоєнні часи видає п’єси «Будинок, де розбиваються серця», «Назад до Мафусаїлу» (1922), «Свята Йоанна» (1924).
У 1925 Бернард Шоу отримав Нобелівську премію.
У 1930-х Шоу багато подорожує (Індія, Південна Африка, Нова Зеландія, США, СРСР).
Б. Шоу писав до глибокої старості. Останні п’єси «Мільярди Байанта» і «Вигадані байки» він написав в 1948 і 1950 роках.
Бернард Шоу помер 2 листопада 1950 року.
Твори
Критика
- Драматургія Бернарда Шоу: дискурсивна дійсність та її інтерпретація
- Інтелектуальна драма Бернарда Шоу: структурні особливості
- Карикатура як засіб сатири у творах Б. Шоу
- Лінгвокультурологічні особливості перекладу п’єси Б. Шоу «Пігмаліон»
- Пародія в сатирі Бернарда Шоу
- Символіка в п’єсі Б. Шоу «Дім, де розбиваються серця»
- У світі парадоксів Бернарда Шоу, або «Леді з пучка моркви» (До вивчення п’єси англійського драматурга «Пігмаліон»)
- Феміністична завантаженість поетикальних засобів вираження метаморфози головної героїні у п’єсі Бернарда Шоу «Пігмаліон»
- Флірт як любовна гра у комедії «Серцеїд» Бернарда Шоу
- Художній доробок Бернарда Шоу в українськомовних інтерпретаціях
- Художня специфіка творення драматичного конфлікту у п’єсі «Учень диявола» Бернарда Шоу
