Дистанціювання

Англ.: alienation effect; нім.: Verfremdungseffekt; ісп.: distanciamento;
франц.: distanciation.
Спосіб сприймання відтворюваної реальності на відстані, внаслідок якого ця
реальність репрезентується в новій перспективі, і це виявляє її приховані або такі,
що вже стали звичними, риси.
1. Дистанціювання як естетичний принцип
Термін “ефект дистанціювання” є калькою терміну Шкловського “приём остранения” – “спосіб” або “ефект відсторонення”. Це естетичний спосіб, який полягає в модифікації нашого сприймання літературного образу, оскільки “речі, сприйняті декілька разів, починають сприйматися впізнанням: предмет перед нами, ми знаємо про це, але його не бачимо. [...] мистецький прийом – це прийом “відсторонення” речей і прийом ускладнення форми, котра збільшує трудність і тривалість сприйняття.
[…] Метою образу є не наближення його значення до нашого розуміння, а створення особливого сприйняття предмета, створення “бачення” його, а не “впізнавання” “[Шкловський (Chklovski in Todorov, 1965 : 83, 84, 90)].
Цей естетичний принцип можна до стосувати до будьякої художньої мови.
Щодо театру, то тут мова повинна йти про техніки, які “руйнують ілюзію”і замість
підтримувати враження реальності того, що відбувається на сцені, навпаки, розкривають штучність драматичної конструкції чи персонажа. Увагу глядача привертає сам процес творення ілюзії, спосіб, за допомогою якого артисти вибудовують свої ролі. Цей прийом використовується у всіх театральних жанрах.
2. Дистанціювання у Брехта
а) Політичне сприймання реальності
Шукаючи способів модифікації ставлення до глядача й активізації сприймання
з його боку, Брехт знайшов поняття, близьке до понять російських формалістів. Для нього “дистанційоване відображення – це відображення, яке, даючи можливість розпізнати відображуваний об’єкт, водночас представляє його як щось стороннє, чуже” (Brecht. “Petit Organon”, 1963 : §42). Дистанціювання є “способом, що дозволяє описати репрезентовані процеси як дивовижні процеси” (ibid. 1972 : 353). “Ефект дистанціювання перетворює схвалювану, базовану на ідентифікації, позицію глядача в його критичне ставлення […]. Дистанційований образ – це образ, створений таким чином, що він дає можливість розпізнати об’єкт, але з умовою, що той матиме незвичний вигляд “ (Brecht. “Petit Organon”, 1963 : §42).
У Брехта дистанціювання – не тільки естетичний, а й політичний крок: ефект
незвичності прив’язується не до нового сприймання, не до комічного ефекту, а до
ідеологічного заперечення [Verfremdung у значенні Entfremdung (соціальне відчуження) (див. Bloch, 1973)]. Дистанціювання дає змогу перейти від сфери естетики до ідеологічної відповідальності твору мистецтва.
б) Рівні дистанціювання
Дистанціювання реалізується одночасно на декількох рівнях театральної вистави:
• Фабула містить дві історії: конкретну й таку, котра у фабулі є абстрактною і
метафоричною притчею.
• Декорації презентують об’єкт, який належить розпізнати (наприклад, завод),
і критику, яка звідси випливає (експлуатація робітників) [Брехт (Brecht, 1967, vol. 15
: 455458)].
• Жестовість інформує про індивіда та його соціальну приналежність, його
ставлення до робітничого середовища та його ґестусу.
• Дикція, баналізуючи текст, не надає йому психологізму; вона нормалізує
ритм та театральну фактуру (наприклад, музична інтонація в декламаціях олександрійського вірша).
• У своїй грі актор не перевтілюється в персонаж; він його демонструє, начебто тримаючись на відстані.
• Звернення до публіки, зонги, зміна декорацій на очах у глядачів – це також
способи, що підривають ілюзію.