Драматичне мовлення
Англ.: dramatic language; нім.: dramatische Sprache; ісп.: lenguaje dramàtico;
франц.: langage dramatique.
Якщо розглядати драматичну манеру викладу як самобутнє явище (незважаючи на епохи й жанри), то можна говорити про драматичне мовлення, що відрізняється від інших мовлень – кінематографічного, наукового, літературного і т.д. На думку
Лартомаса, “можна говорити [...] про драматичне мовлення, вважаючи (і маючи рацію), що в абсолютно різних творах використовують те саме мовлення, яке з цього огляду характеризується певними універсальними рисами всупереч різниці у формі, епосі та художніх засобах” (Larthomas, 1972 : 12). Оскільки для драматичного мовлення важливим є її ефективність*, то йому властиві характеристики, які Лартомас шукає в драматичних текстах (а не в поставах), а Вінавер виокремлює у “драматичних писаннях” як дієве слово (Vinaver, 1993 : 9).
Існує також протилежна гіпотеза (наприклад, Лемайє), згідно з якою драматичне мовлення є сценічним і охоплює поставу (режисуру), ба навіть сприймання глядача: “Драматичне мовлення є композицією тексту, його режисурою. Воно доповнюється й перекомпоновується в творчій уяві глядача, якого можна вважати дешифрувальником театрального мистецтва в момент захоплення витонченою грою декодування поданих на сцені знаків” (in Corvin, 1991 : 488).
На нашу думку, доцільно дотримуватися розмежування між драматичним мовленням (тобто драматичною манерою викладу, як це властиво текстам) і сценічним мовленням (тобто сценічною манерою викладу, яку реалізує на сцені режисер для глядача).