Ефект деконструкції

Англ.: deconstruction effect; нім.: Dekonstruktioseffekt;
ісп.: efecto de deconstrucción; франц.: effet de déconstruction.

Термін “деконструкції” американський постструктуралізм запозичив у Дерриди. Він зазвичай вживається стосовно сучасних театральних постав і означає відкидання й заперечення будь-яких спроб незмінно добиватися однозначного сенсу.
Глядачеві, який звик шукати сенсу будьде, під впливом ефекту деконструкції на руїнах фрагментів і протиріч ніяк не вдається відтворити в уяві репрезентацію вистави. Мова тут не про пересічні ефекти “дистанціювання” чи відчуження, які врештірешт завжди стають зрозумілими, не про ефект акцентування*, що виокремлює певні сценічні засоби. Ефект деконструкції має на меті (хоча й ігровими чинниками) радикально розвінчувати всеохопність функціонування вистави: наприклад, актор, продовжуючи грати, рецитуючи п’єсу, демонтує декорації, а потім складає їх уже для іншої постави; або коли у сценографії використано елементи, які публіка бачить у побуті (перспектива майдану Трокадеро у Парижі й Ейфелева вежа І.Коккоша (I.Kokos) у поставі А.Вітеза “Король Юбю” у театрі “Шайо”(1950).