Засіб

Англ.: device, procedure; нім.: Verfahren; ісп.: procedimiento; франц.: procédé.

1. Театральний засіб – це техніка постави, мізансцени й драматичної манери
викладу, якими користується актор в пошуку естетичного об’єкта. Актор зберігає
(задля сприймання глядачем) характер штучності й конструктивності цього об’єкта.
Російські формалісти (Шкловський, Тинянов, Ейхенбаум) підкреслювали значення
художнього засобу для символіки твору мистецтва: “Ми називатимемо естетичним
об’єктом в прямому значенні цього слова створені окремими засобами об’єкти, метою яких є забезпечення естетичного сприймання” [Шкловський (Chklovski in Todorov, 1965 : 78)].
2. Драматургія та постава, які не нехтують конструктивними й театрально функціональними засобами, відкидають ілюзію та ідентифікацію зі сценою. Так відновлюється “реальність театру як театру”, що була для Брехта “попередньою умовою створення реалістичних репродукцій загальнолюдського життя” (Brecht, 1972 : 246).
Отож засіб здобуває статус означальної творчості, творчості в сценічних системах,
які не досягають ефекту реальності, а є місцем творення художніх і соціальних процесів. Акцентування засобу та ефекту розриву ілюзії реалізується щоразу, коли театр виступає як матеріальне творення знаків у гурті виконавців цього завдання: матеріалістичний театр (народні форми, цирк, реалізм Брехта і т.д.), у якому підготовчу працю, творення ілюзії та облаштування сцени* глядач сприймає завжди адекватно.
3. Ритмізована декламація* олександрійського вірша, очевидна зміна декорацій, “поступове” входження актора в роль – це театральні засоби, які адекватно
сприймає глядач.

Літ.: Meyerhold, 1963; Erlich, 1969; Matejka, 1976 a, 1976 b; Mukařovský, 1977; 1978.