Зав’язка
Англ.: knot, nodus, node; нім.: Knoten, Verflechtung; ісп.: nudo; франц.: nœd.
Зав’язка – це спосіб блокувати нитки інтриґи, провокувати конфлікт між прагненнями актанта-суб’єкта й перешкодою актантаоб’єкта. Коли ситуацію зав’язано (заблоковано), актанти вступають у двобій за розв’язку інтриґи. Наратологія досліджує процес уведення в розвиток фабули через використання “динамічних мотивів, які руйнують початкову ситуацію. Сукупність мотивів, що порушують застиглу вихідну ситуацію і започатковують дію, називається зав’язкою” [Томашевський (Tomachevski, 1965 : 274)].
1. Зав’язка й розв’язка
Зав’язка як сукупність конфліктів, що блокують дію, є протилежністю розв’язки*, яка розблоковує цю дію: “Оскільки зав’язка в п’єсах є неочікуваною з огляду на
те, що вона призупиняє хід розвитку зображуваної дії, розв’язка, яка сприяє здійсненню дії, також неочікувана. Ми вважаємо, що ці елементи драматичної поеми чітко видно на прикладі “Сіда” (“Sentiments de l Académie sur “Le Cid”). Розв’язка полягає в реалізації дії від щастя до нещастя або від біди до блаженства. В драматургії добре скроєної п’єси* зав’язка є віртуозним витвором. І це аж надто на догоду деяким драматургам, які, як, наприклад, Золя, вміють майстерно “зав’язувати складні нитки для отримання насолоди від розв’язки” [Золя (Zola, 1881)].
2. Презентація зав’язки
Зав’язка, невід’ємний елемент будьякої драматургії, в основу якої покладено конфлікт, залишається “очевидною”. Щодо класичної драматургії, то назрівання зав’язки протікає поступово й приховано. Щодо епічної драматургії Брехта, то
в ній, навпаки, увага прикута до найдражливіших моментів зав’язки. Йдеться про
те, щоб показати “ключі” фабули, причинність і боротьбу протилежностей: “Треба
вміти пов’язати між собою різні елементи так, ніби зав’язки вже визріли” [Брехт
(Brecht “Petit Organon”, 1963 : § 67)]. Буває, що дія в момент зображення трагедії переривається “ззовні”.
3. Природа зав’язки й розв’язки
Природа зав’язки надзвичайно різноманітна, проте вона завжди зводиться до
онієї фундаментальної схеми: існує нерозв’язувана суперечність між двома свідомостями, двома прагненнями або двома вимогами, які можна однаково виправдати (в класичній трагедії), або ж, навпаки, виникає конфлікт*, що відсилає до суспільних суперечностей людини, які можуть зазнавати трансформацій (за Брехтом). У першому випадку зав’язка відсутня врештірешт як наслідок примирення між персонажами, а в “трагедії це почуття подається через погляд на вічну боротьбу за справедливість, яка своїм абсолютним впливом пронизує відносне оправдання однобічних цілей та пристрастей” [Геґель (Hegel, 1832 : 379)]. У другому випадку для зав’язки потрібне зовнішнє втручання глядача: лише він єдиний може усунути суспільні суперечності, де борються між собою персонажі. Розв’язана зав’язка чи перервана ніколи не минає безслідно.
