Наталія Шевель. Замітає снігом - біло-біло
Олександра вдивлялася у зимову хурделицю. Замітало доріжки. Розуміла, якщо вона зараз прийме рішення, то така зима на Україні буде для неї останньою. Там, далеко, буде тепло. А ще вона зможе реалізувати свої можливості. Бо за чоловіком-фермером геть себе занедбала. Не могла змиритися з таким своїм життям. Так, вона домогосподарка, маючи червоний диплом з університету. Виходить, що даремно вчилася п'ять років. Виховує двох дітей - старшу доньку і молодшого сина. Сама, бо чоловік завжди у роботі. Часто їздить, пояснюючи про ділові зустрічі. Має велике господарство. Працюють люди, а він більше керує. Живуть заможно.
-Люди питають, що мені не вистачає? - злісно повторює Олександра. - Все у нас є. Тільки немає в мене самостійності. Чоловік і мною керує. А я так більше не можу жити, немов у клітці. Ніколи нічого не спитає, не поговорить, ласкаве слово не пам'ятає, коли востаннє від нього чула.
Саша короткими зимовими днями і довгими вечорами почала часто думати про те, як повідомити чоловіка про її рішення. Звісно, він не погодиться ніколи їхати. Як кажуть, кидати живе, а шукати… Зрозуміло, шукати невідоме. Жінка розуміла, що треба змінювати життя. І вирішила почати його з потрібної їй роботи за кордоном. Знала, якщо як слід там їй буде, ніколи назад не повернеться і дітей забере, щоб забезпечити для них добротне майбутнє. А то чоловік привчає сина й доньку до праці на землі, мотивуючи, що його пуп тут закопаний. Звісно, діти повинні вміти обробляти землю, але стати, як батько мріє, фермерами, занадто.. Не такого майбутнього бажає Олександра дітям. Тож довго шукала вихід, і от, здається, знайшла. Розуміла, що скандалу з чоловіком не обійти. Вирішила, що тільки сніг зійде, рано навесні поїде, а чоловікові повідомить за якийсь день до цього. Діти декілька тижнів поживуть з батьком, а тоді вона їх приїде й забере. Отак і жила мрією про майбутню поїздку і змінами в житті - своєму і дітей.
Несподівано один випадок все вирішив за неї. Зовсім неочікувано дізналася правду. Добра сусідка-бабуся відкрила Олександрі, засліпленій домашніми турботами, очі. Тож дякуючи цій мудрій жінці, дізналася правду про ділові зустрічі чоловіка. Одного вечора, тільки Павло від'їхав від двору, сказавши, що викликають терміново в район, бабуся з'явилася на порозі їхнього добротного будинку. Спитала:
-Сашо, можна зайти.
Жінка зраділа, що хоч хтось завітав до їхньої оселі, бо чоловік не любив, коли до них хтось заходив, чи то сусіди, чи куми, чи просто знайомі. Не радий був і рідні дружини. Бо в самого не було рідних. Виріс у дитбудинку. Олександра була на два роки старшою за Павла. Тож у ній знайшов неабияку підтримку. Чоловікової уваги і турботи потребувала Саша, але їх, на жаль, не було. Діти були вже підлітками. У них свої інтереси. Тож жінка здебільшого, коли діти були в школі, або в них були свої справи, почувалася самотньою. Тож неабияк зраділа, коли почула живе слово.
-Заходьте, - радо проказала.
-Бачу твій, благовірний, знову кудись заспішив? - чи то спитала, чи відповіла сусідка.
-Зателефонували, то терміново поїхав у район, - відповіла Олександра.
Бабуся не витримала і почала говорити:
-Знаю я його район. А позавчора і вчора теж був у районі, скажеш, - питала сусідка.
-Та їздить, бо треба вже готуватися до ранньої посівної. Знаєте, весна швидко прийде, - нічого не думаючи, відповідала Саша.
-Я тобі зараз дещо скажу, бо бачу ти, сидячи вдома, нікуди майже не виходячи, за тим господарством і куховарством зовсім нічого не бачиш,- сказала тихо Ольга Василівна. І почала говорити, що бачила Павла не раз у райцентрі з молодою дівчиною, певно, на декілька років тільки старшою за їхню доньку. Сідала до нього в автівку. То з крамниці йдуть з пакунками, то з затишного кафе. Спочатку думала, що, можливо, то його старша донька, яку приховує. Але ось позавчора їздила в лікарню і знову їх зустріла. Мусила привітатися. А перед цим побачила, як він її зустрів, обіймав і цілував. Зрозуміло, що батько доньку так на буде зустрічати. Ольга Василівна сказала, що на може більше мовчати, і ось чому вона зайшла до Олександри. Жінка подякувала бабусі за правду, і та поспішила додому.
Залишившись наодинці, діти були в своїх кімнатах, Олександра пильно оглянула остогидлі покої, які зробили її невільницею. Вона прагнула якнайшвидше розірвати ці пута. Вона так була вдячна сусідці, яка все-таки наважилася їй сказати правду. Тепер вона все знає, і їй навіть на користь зрада Павла. Вона скаже, що все знає, і не буде нічого пояснювати щодо свого вибору. Вирішила, що діти поки що поживуть в її батьків. Досить змушувати їх працювати, а самому кататися до дівки. Але не могла заспокоїтися, в її душі все нуртувало:
-Як він міг знайти іншу? Починали разом з нуля. Тепер, коли він офіційно став фермером, відчув повноправність. Не буду з ним жити, і дітей заберу. Прожили майже п'ятнадцять років. А тепер знайшов собі молоденьку. Оце тобі тихий та спокійний.
Мимоволі пригадалися перші роки спільного життя. Після весілля стали жити в Олександри бабусі. Вже тоді чоловік почав заводити господарство: спочатку багато курей, гусей і качок. Сам будував для них загороди і хліви. Пізніше з'явилися індики. Господарював разом з Олександрою. Народилася донька. Павло почав стягувати до двору різну майже неробочу техніку: хтось даром віддасть, хто дёшево продасть. Мав розумну голову і золоті руки, тож після важких днів і ночей роботи все в його руках оживало. Так з'явився і трактор, і млин. Старанно обробляв землю, і вона йому щедро віддячувала. Отак і господарював. Все хотів робити сам, знав, що з його боку немає кому допомогти, бо сирота. Від дружини батьків, братів і сестри не бажав ніякої допомоги, пояснюючи, що він не хоче нікому бути зобов'язаним. А як померла бабуся, Павло поряд з старенькою хатою, почав будувати нову. Вправно позрізав старий сад, на його місці посадив декілька молоденьких дерев. Отак за декілька років майже самотужки і звів просторий будинок. На той час підростає у родині ще й синок. Друзів сім'я не мала. Павло вважав, що вони зайві. Заводив нове господарство. З'явилася худоба: корови, коні, поросятка. Зараз у них велика ферма. Олександра веде облік, вона - бухгалтер.
Вдивлялася у засніжені вікна, а Павла все не було. Пізно ввечері з'явився, як би нічого й не бувало. Несподівано для себе, не могла більше мовчати. Звісно, сусідку не видала. Тож заговорила до Павла:
- Надумала їхати з дому, але не знала, як тобі сказати. Хочу реалізувати себе. Забрати туди дітей, щоб у них було повноцінне майбутнє. Ти не можеш мені перечити, бо я знаю про тебе всю правду.
- Що ти про мене знаєш? А дітям краще тут залишитися, - сказав, як відрізав, чоловік.
Тож Саша сказала про молоду дівчину. Дивно, Павло і не крився з правдою. Розповів, що познайомився з Олесею рік тому. Спочатку були нечасті зустрічі. А потім закрутилось-завертілось. Дівчина чекає на дитину від нього. Такого Олександра, звісно, не чекала. Тож почала готуватися в дорогу.
Наступного дня на порозі будинку Павло з'явився разом з Олесею. З'ясувалося, батьки, дізнавшись, що вісімнадцятирічна дівчина вагітна, вигнали її здому. Тож Павло більше нічого не додумався, як привести її до себе додому. Олександра дивилася на дівчину і розуміла, що він не лише їй занепастив життя. Тепер вона чітко знала, що поїде завтра, і разом з дітьми. Вони дуже зраділи, почувши про від'їзд. Павло був проти, але Саша порадила йому чекати нових дітей. Тож він і відступив. Навіть грошей на дорогу випросила. Не поскупився.
Олександра забрала з собою ще й наймолодшу сестру. Вчотирьох і поїхали. За ними снігом замітало доріжки, відкриваючи нове життя. Для Саші сніг розтрушував навкруги надію, ховаючи біль і сльози. Погляд був зимний, але швидкий і сміливий. Він минуле в сніги замітав.
Добре влаштувалася Олександра в зовсім чужій країні. Знайшла собі й сестрі роботу. Діти ходили до школи. Здобула ще одну спеціальність. Навіть встигли декілька разів батьків і братів відвідати. Ще до тривалого карантину і війни. Через два роки проживання з чоловіком, вийшла за нього заміж. Вже і спільний син підріс. Сестра теж одружилася. Донька вийшла заміж. Правда, ще онуків немає. Тож все у Олександри добре. Вона з самого початку на сумнівалася у правильному рішенні.
Донька і син, приїхавши на Україну, навідували і батька. Та й той, власне, завжди допомагав їм коштами. Живе з дружиною і донькою. У Олесі важко впізнати молоду дівчину. Повновида, розчервоніла. Господарює. Певно, все влаштовує. Павло, як і раніше, обробляє землю, знаходячи, достеменно, гідне призначення. Допомагає волонтерам, забезпечуючи свіжою продукцією захисників.
Якщо і замітає снігом зима, і Олександра, і Павло пригадують спільну доріжку, яку тоді, в їхньому житті, насправді, перемело, поклавши початок зовсім іншому життю.
