Elizabet. За 28 днів весна, кохання…
1) «Навіщо ….»
— Вітаю, мій милий, як день твій пройшов?
Що чув ти цікавого, що ти знайшов?
— Вітаю, кохана, все добре було,
Хоч трохи сумую... щось серце вело.
— Чому ж ти сумний? Що сталося знов?
— У мене всі думки про нашу любов.
Завжди хочу бачити усмішку твою
Долати з тобою будь-яку біду.
Хочу, щоб рОки в обіймах летіли,
Бо ти моє щастя, натхнення й надія.
Мрію про дім, про дітей і про сміх,
Де кожен наш ранок — це щастя для всіх.
Давай же одружимось, зробимо крок
І закружляємо спільний танок.
— Тож, може, весілля вже час нам справляти?
Покликати в дім наш щастя й тепло.
— Готовий я, мила, навік тебе взяти,
Щоб разом долати незгоди та зло.
— О, любий, як мрію я разом радіти,
З тобою щасливою бути завжди!
— І я тебе, люба, зіронько світу,
Не відпущу, хоч би де не були.
(голос зверху)
— Чоловіче, збирайся, прийшов твій час,
Бо завтра ти йдеш захищати всіх нас.
— Люба, все добре, ти не журись,
Хоч я скоро піду, та ти не сердись.
— Що? Куди йдеш? Що це за жарти?
Чи доля підкинула нам такі карти?
— Ні, це не жарт. Мене кличуть у бій.
Захищати країну — обов’язок мій.
— Ти не підеш! Чуєш?! Не йди!!
Без тебе не зможу я далі іти.
— Кохана, пробач, та мушу іти
Боронити наш край, щоб вільно жили.
— Навіщо війна ця? Навіщо земля?
Не хочу я бути без тебе ні дня.
— Я знаю, що серце твоє болить,
Але обов’язок кличе — мушу йти вмить.
Живи і молись, щоб все закінчилось,
Щоб наше життя знов миром налилось.
(йде)
— Як мені бути без тебе, коханий?
Дні за днями ходжУ, мов тінь на стіні.
Чи живий ти там, чи лежиш без тями,
А що залишилось мені?
А як же мрії про сміх, про дитину,
Про теплу оселю, щасливу родину?
Куди поділися, наші надії,
Що гріли, мов вогник, серця молодії?
Хто ж мене зігріє, якщо не ти?
Як зможу без тебе я далі іти?
Що ж буде тепер? Як серцю триматись?
Бо тільки з тобою світ мій багатий.
Та чекатиму тебе, мій чоловік.
Лиш ти мій дім, мій єдиний навік.
(на полі бою)
— Як там вона? Чи згадає мене
Коли серце моє десь в бою зупине?
Чи буде лежати ночами без сну,
Чи, може, знайде собі радість нову?
Знайде вона інше плече для опори?
Чи, може, згадає, залишить всі гори?
Чи, може, життя її далі піде
І спогад про мене, мов вітер, зітре?
Я мріяв, щоб доля нас вдвох берегла,
Щоб, навіть у смерті, до неї дійшла.
Чи зможу зустріти я погляд її,
Чи буду лиш тінню в минулій добі?
(встає до бою)
— Так вийди ж на бій, хто це все розпочав!
Села зруйнував, на край наш напав!
За що ж нам ця кара, за що ця біда?
Чому у серцях ворожнеча бува?
(ворог)
— Готовий померти, чи станеш тікати?
Ти думав, що зможеш мене подолати?
Подивись навкруги – немає країни.
Це і є твоя спадщина! Попіл, … руїни.
Тож встань на коліна, життя збережи,
Або ж вийди вперед і тоді стережись.
(борються)
— Бийся, як мужній, як чоловік!
Смерть твоя близько, чуєш цей крик?
Ти не втечеш, я тебе знайду,
Твій шлях закінчився, я тебе заберу.
Здавайся, бо сили твої на межі,
Ти можеш спробувати, але не втечеш від біди.
Ти зламався давно, ти не зможеш встояти!
Не буде кому тебе врятувати!
— Не заради себе я взяв цей тягар,
А за світ, де любов переможе кошмар.
Щоб діти сміялись, щоб ти була тут,
А вороги хай у пеклі згниють!.
(заколює ворога і падає)
— Невже це кінець? Як до тями прийти?
Мій милий, вернися, додому прийди.
Як бути тепер, коли тебе нема?
Як жити мені, коли я одна?
…Минуло чимало з тих тяжких часів,
І тиша настала в просторі ланів.
Та боляче серцю — його вже нема,
Лишився лиш спогад і я лиш одна.
Війна закінчилась і сонце зійшло,
А люди ридали — багато пішло…
За що ж це усе? Чи потрібно було?
Чи варте це болю, що серце спекло?
Умови конкурсу «За 28 днів весна, кохання…»
Усі учасники конкурсу «За 28 днів весна, кохання…»:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/za-28-dniv-vesna-kokhannja
