Уривок з книги «Натура злочину». Патриція Вілтшир. Видавництво «Лабораторія»
Портал Експеримент ділиться з вами цікавими книжковими новинками, які виходять в українських видавництвах.
У видавництві Лабораторія вийде Книжка «Натура злочину».
«Тіло часто надає важливу інформацію, але патологоанатоми її завжди пропускають»: уривок з книжки «Натура злочину. Підказки, які нам залишає природа»
Професорка Патриція Вілтшир — судмедекспертка, яка працює на місцях злочинів, збирає зразки, стоїть над трупами в морзі або ж дивиться в мікроскоп у пошуках доказів. Вона брала участь у розслідуванні найгучніших справ про вбивства, серед яких вбивство Сари Пейн, Холлі Веллс і Джессіки Чепмен у Согемі. Патриція не лише допомагає поліції розкривати справи, а й виправдовувати невинних і вибивати зізнання зі справжніх вбивць. І тепер вона готова показати всьому світові, як їй вдається знаходити розгадки найжахливіших злочинів, які тільки можна собі уявити.
У книзі «Натура злочину», що незабаром вийде у видавництві Лабораторія, зібрано загадки і шокуючі докази зі справ професорки Вілтшир, які доводять, що життя і смерть завжди були, є і будуть нерозривно пов'язані. Природа дала нам безладний, недосконалий світ, але її головне завдання допомогти розібратися в ньому, коли ми цього найбільше потребуємо.
Поки Джуді зосередилася на локаціях, я була в морзі — оглядала труп дитини і брала зразки. Тіло часто надає важливу інформацію, але патологоанатоми її завжди пропускають — людина з медичною освітою нечасто має уявлення про екологічні сліди. Мене неабияк засмучує те, що патологоанатоми — швидше за все несвідомо — вилучають і знищують важливі сліди, не розуміючи, що наша робота стосується мікроскопічних об’єктів. Вони неначе сповідують принцип «якщо чогось не видно, то цього не існує». Втім, для нашого типу біологічних слідів їхній звичний метод забору зразків із трупа був би недбалим. Я аж ніяк не критикую важливу роботу патологоанатомів — просто хочу, щоб вони мали уявлення про те, з якими слідами ми працюємо, а не тільки про ДНК, волокна, сім’я, бризки крові тощо. Я достатньо довго беру участь у розслідуваннях тяжких злочинів, прочитала багато лекцій і опублікувала чимало статей, і мене гнітить, що важлива ланка слідчого процесу так мало знає про цей істотний клас інформації. У випадку з волоссям трупа патологоанатоми зазвичай проводять по ньому гребінцем, хоча це не дає нічого, окрім порівняно великих частинок матеріалу. Вони можуть виявитися важливими, але в багатьох резонансних справах саме мікроскопічні сліди виходили на перший план.
Щоб відділити мікроскопічні частинки, які на волоссі та шкірі утримуються поверхневим натягом і жиром, я обережно омиваю труп сурфактантом, а тоді поміщаю рідину в центрифугу — вона зосереджує на дні пробірки мікроскопічний осад. Для нігтів патологоанатоми використовують манікюрну пилочку; після них я обережно чищу нігті, а отриману рідину обробляю так само, як волосся і шкіру. Труп може надати непрямі докази з місця злочину та інших локацій, а позаяк усі події, пов’язані зі смертю, рідко коли відомі, тіло виступає головним джерелом інформації.
Я бачила, як патологоанатоми на прохання перевірити «вміст шлунку» брали «стандартний» зразок суповою ложкою. На мою думку, діставати треба весь уміст шлунку, інакше шуканий матеріал може лишитися у неперевіреній частині. Хай там як, у мене були випадки, коли після отруєння смерть наставала за кілька днів. Здорові м’язи шлунку постійно скорочуються і просувають їжу кишками вниз — цей процес зветься перистальтикою; через це на момент смерті шуканий матеріал може досягнути прямої кишки чи навіть вийти з калом. Якщо прикласти голову до живота іншої людини і прислухатися, ви почуєте уривчасте бурчання і булькотіння — це її останній обід прямує донизу. Це перистальтика в дії.
Пригадую, як мені подовгу доводилося вмовляти патологоанатома взяти зразки з товстого кишківника — спраа стосувалася хлопця, який помер за чотири дні нібито від передозування наркотиками. Шлунок бере участь у частковому перетравленні їжі й перетворює її на рідкий каламутний «хімус», який потім потрапляє у тонку кишку через пілоричний сфінктер. Тонка кишка — це дуже довга трубка, яка має три функціональні частини. Перша з них — дванадцятипала кишка: вона отримує рідку, каламутну, частково перетравлену їжу зі шлунку. Дванадцятипала кишка завершує розщеплення їжі на молекули. Вони всмоктуються нижче й переважно в наступній частині — порожній кишці. Решта довгої трубки продовжує поглинати поживні речовини, а неперетравлені рештки потрапляють до ободової, а потім до прямої кишок, де формується кал. Кишківник середньостатистичної дорослої людини в середньому сягає 7,5–8,5 метра. Мене не перестає дивувати те, як акуратно він складений між ребрами й тазом. Оскільки важливі докази можуть перебувати в будь-якій частині кишківника, шукати їх дуже непросто — доводиться добряче думати над стратегією забору зразків.
Зачерпнути вміст шлунку легко, як і взяти зразок калу з прямої кишки. У решті випадків систематичний забір зразків по всій довжині — це єдиний спосіб отримати інформацію, але навіть тоді щось можна пропустити. Кишківник складається з низки екосистем, схожих на ландшафт, і кожна з них має власні специфічні фізико-хімічні властивості. Своєю чергою величезні й різноманітні колонії мікроорганізмів (а також, якщо вам не пощастило, великі гельмінти) займають у ньому окремі, вподобані ними ніші — їх заповзято вивчають і досліджують у лабораторіях по всьому світу. Гадаю, нині всі знайомі з концепцією «мікробіому» — він охоплює всіх організмів у кишківнику. Зараз відомо: всі ці мікроорганізми глибоко впливають на нашу фізіологію і навіть на думки, а також корелюють із різними психологічними станами. У серпні 2023 року на основі надзвичайно детального дослідження від німецьких науковців вийшла стаття про те, як молекули, що їх виробляють бактерії кишківника, впливають на ймовірність розвитку в людини хвороби Альцгеймера. Звісно, ми здатні впливати на бактерії через спосіб життя і споживану їжу, й особисто я маю намір робити все можливе, щоб повпливати на мікроскопічні армії в моєму кишківнику.
Коли мене просять надати інформацію про обставини смерті, я звертаю увагу на якомога більше частин трупа, де могли акумулюватися пилок, спори та інші дрібні часточки матеріалу. Звісно, кишківник — це корисне джерело, адже спожита їжа часто містить зерна пилку, спори рослин і грибів. У світі археології ботаніки часто дістають рештки їжі зі знайдених керамічних виробів, різноманітних предметів і навіть мумій і на основі збереженого макро- і мікроскопічного рослинного матеріалу реконструюють те, що їли люди в давнину. На початку кар’єри я багато цим займалася; моя посада називалася «природнича археологиня», хоча мені більше подобається бути «ботаністкою / палінологинею» або «екологинею».
Носові проходи трупа можуть багато розповісти про обставини смерті, й у випадку з цією дитиною я вирішила застосувати власний метод. Розтин тіла не встановив причину смерті, проте існувала ймовірність, що мембрани вглибині носових раковин дадуть певну інформацію.
Усі зразки мають бути релевантними, і доводиться багато думати, перш ніж робити забір, — почасти через цілу низку фінансових обмежень. Проте моя робота не формалізована, і я часто роблю речі, які деяким експертам здаються «дивними». Чудово мати стандартизовані протоколи для процедур на місці злочину, що їх ухвалюють у службах судової експертизи — у деяких аспектах роботи вони справді незамінні. Проте надто легко бездумно викреслювати пункти зі списку. Позаяк у моїй роботі мало рутини, і я маю обґрунтовувати власні рішення, зі мною трапляються раптові прозріння, які стають корисними в подальшій роботі. Я намагаюся нічого не сприймати як належне і, стикаючись на місці злочину з проблемою, часто вигадую методи забору, продиктовані обставинами справи. Пригадую давні часи, коли провідною установою в галузі була Служба судово-медичної експертизи — її фахівці жахалися моїх методів. Утім, моє новаторство принесло хороші результати, а допоки ваші методи виправдані й ви дотримуєтеся всіх судово-експертних приписів, іншим важко заперечити проти творчого підходу.
