Наталія Шевель. Падали каштани
Історія з життя
Падали каштани. Ніби вперше. Котилися до ніг. Богдана стояла у парку. "Добре, що поки що без повітряної тривоги", - промайнуло в думках. Минулого разу, як зайшла до парку, залунала тривога. Птахи почали кружляти і несамовито кричати. Нестерпний звук. Богдана тоді поспішала якнайшвидше вийти на дорогу, щоб не чути те моторошне видіння. Роздивлялася довкола, але її погляд, чомусь, вкотре повертався до дерев, з яких невеличкі каштанчики відривалися і гучно падали на землю. Хоча і давали знати про свій політ, але падали якось прозаїчно, звичайно, гупнувшись об землю. Так і залишалися там, у спокої, надколоті, тріснуті. Недаремно Богдана спостерігала за каштановим падінням. Пригадала, що ще як була школяркою, з однокласниками кожної осені збирали каштани, гребли опале листя. Як давно було. Скільки тоді каштанових дерев росло біля школи. Пригадала і парк, у якому одиноко сновигала ніби тінь, заходжуючи скасоване довгоочікуване весілля. Дивно, й сьогодні пригадалося. Змалку чула від бабусі, яка раділа, коли довідувалася про наречених:
-Осінь - пора весіль.
Мала Богданка не могла зрозуміти, чому тільки осінь, адже весілля бачила будь - якої пори року, тож часто питала бабу:
-Чому саме осінь?
На що бабуся відповідала:
-До Дмитра дівка хитра.
Розповідала внучці про день святого Дмитра. Після нього наставав піст. Тоді вже весілля не можна було справляти аж до прийдешнього року.
Богдана усміхнулася, подумавши: "Це ж треба, і сьогодні пригадалося таке". Бабусі декілька років, як немає. Тоді бачили її рідні, як втікала з дому до парку. Там її зустрічав золотаво-багряний жовтень, а потім і холодний листопад. Кружляло листя, опускалося до землі. Так покружляло і її кохання, а потім, несподівано, залягло глибоко в землю.
Сьогодні і в неї, і в Артема зовсім інше життя. Одружені, але з іншими, які їх і люблять, і цінують. Пригадується, як зустрічалися з Артемом. Разом зі школи ходили, він ніс її рюкзак. Був на рік старшим. Потім вона залишилася без нього, так, як він вступив на навчання до іншого міста. Тож зустрічі були лише у вихідні, але ще палкіші. І в армію проводжала, не знає, як і дочекалася тих півтора року. Тоді як почала навчатися, весь час забирали книжки. І все самотою. Дочекалася. Прийшов, але ніби зовсім інший. Відчужений. Влаштувався на роботу. Через декілька місяців здавалося все налагоджувалося. Тепер частіше Артем бував у неї вдома. Забирав до себе. Заговорили про весілля. Батьки почали готуватися до сватання. Саме цього тижня почали відбуватися, як тепер розуміє Богдана, цікаві і непередбачувані миті у її житті. Одногрупник не давав проходу. Хлопець, який вчився разом з нею в школі, а тепер і в інституті, уважно за ними спостерігав. Але Богдана ніяких підстав для залицянь не давала. Був теплий вересень. Чекали сватів. Але недільного дня так ніхто і не з'явився на їхньому подвір' ї. Для батьків було незрозумілим, що сталося? Богдана мимоволі подумала, що навчається разом з нею сусід Артема. Певно, щось наговорив зайвого.
Богдана була дівчиною гордою, тож нікого нічого не запитувала. Весілля було Артемом скасовано. Адже подали і заяву на реєстрацію шлюбу. Не могла на вихідних вдома бути. Тож втікала до парку, який охоче її приймав. Невдовзі довідалася, що Артем одружується з дівчиною-колегою. Більше у містечко він не повернувся. Народився син. Через рік Богдана вийшла заміж за гарного хлопця. Поїхала відпочивати в Карпати. Там і познайомилася з Дмитром. Юнаку настільки сподобалася вродлива дівчина, що він залишив мальовниче село і приїхав туди, де проживала Богдана. Народилася донька. Якось ніби й не жили, а діти виросли. Якось і забулося минуле. З Артемом інколи бачилися, і то на відстані. Але ніколи жодного слова не промовили одне одному.
Тепер, можливо, буде по-іншому. Недаремно, Богдана знову прийшла до парку її розради. Її зустрів жовтень, дивовижно, теплий, сонячний. Знову падали до ніг каштани. Тепер востаннє, бо залишилося їх на деревах зовсім трішки. Але опадали для Богдани ніби вперше. Дізналася, що донька зустрічається з сином Артема. Невідомо, як буде у їхніх, зовсім молодих дітей? То тільки їх почуття, зустрічі, стосунки. Вона і слова не промовить: ні за, ні проти. У нелегкий час вона вдома сама. Чоловік на війні. Тож часто навідується у парк, особливо, у важкі хвилини. Пригадує, як з Дмитром часто ще молодими тут бували, як водили погратися дітей. Спочатку часто і Артема, саме у парку, згадувала. Лише поступово почала забувати. От тепер невідомо, як поведе себе Артем? Що ж поки що без відповіді.
