Енн Кравчук. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

Йому завжди не вистачало часу на «подумати». Батьки казали, що він імпульсивний, гоноровий, бездумний. Вони, власне, ніколи не жаліли епітетів, розмовляючи із сином. А він що — продовжував бути собою, потрапляючи у різноманітні «історії».

Коли товариш запропонував залізти на багатоповерхівку, та пройтись по рогові даху — йому не вистачило часу подумати. Коли він спускався у, залитий водою, радянський бункер — не думав. Коли усі його друзі ставали учасниками вуличний бійок — він теж там був, бо не зважав на необхідність мислити раціонально. Раціональність, та що це взагалі таке? З роками він дорослішав, і кількість його необдуманих рішень збільшувалась прямо пропорційно. Однак, вони все ж таки відрізнялись: він кидався на собаку, який намагався вкусити незнайому дівчину на вулиці, стрибав з моста у воду, щоб витягнути чийогось облудного чотирилапого, і знову ж таки — був учасником бійок, щоб не підвести товаришів. Його дії були необдуманими, однак, вони завжди базувались на моральних принципах. Завжди. 

Коли в країні почалась війна, ніхто не очікував, що він заховається, злякається абощо. Кожен знав, що його не спинити, і, рано чи пізно, він опиниться на фронті. Будучи військовим медиком, він мало думав про себе: лише про людей, що його оточували. Коли надійшло повідомлення, що на позиції безліч поранених, він повинен був дати розпорядження мед групі, та залишитись на базі — він сів у машину разом зі всіма. Війна не лякала його, не лякали й страшні поранення, адже вірив у життя кожного. Повертаючись з побратимами, вони наткнулись на ще одну позицію, де були інші поранені. У нього було дві хвилини, щоб подумати як вчинити — у нього не було жодної секунди. Він вистрибнув назовні, перетягнув чоловіка досередини, та лишень крикнув: «я бігтиму позаду».

Коли у машину прилетів снаряд, його там не було, однак, його не було ніде. У нього було дві хвилини, у нього не було двох хвилин, у нього є вічність…