Пройти тiнню. Наталія Шевель
Історія з життя
Щедре лiто знову збирало урожай. Тiк зустрiв дiвчину пригорщами пахучого осяйного зерна, що аж переливалося в очах. Фросина пiдiйшла i набрала повну жменю пружного, аж дзвiнкого. Розкрила долоню – i враз знову посипалося до землi. «Ну як же можна пройти крiзь таке багатство, якого сила-силенна», - думала Фрося кожного разу, повертаючись до насипу аж гарячого зерна, що щойно прибуло з родючого лану. А ще дiвчина боялася, навiть, сама собi признатися, мала одну мету. Та, на жаль, розумiла, нечестиву. Те, що вона робила, було не зовсiм правильним, але зупинитися не могла. Увагу на вродливу дiвчину, яка вскрiзь встигала, звернув Антон, що був бригадиром. Фросина нещодавно влаштувалася працювати облiковцем. Тож постiйно стежив за нею. А, зустрiвшись наодинцi, хоча так й не часто випадало, не давав їй проходу. Дiвчина сторонилася Антона, але проникливi очi, мiцна чоловiча статура не давали спокою. Красень, та й годi. Фрося жила у селi, де всi про всiх знали. Тож знала, що Антон одружений. У нього двоє малих дiтей. У цьому крилася причина, чому вона так сторонилася чоловiка, хоча, насправдi, так бажала з ним зустрiтися. Все шукала його очима…
Фросина почувалася зараз такою одинокою. Навеснi провела до армiї свого коханого, майже ровесника, пообiцявши дочекатися. Ще зi школи разом. Понад два роки зустрiчалися, тож i далеко в стосунках зайшли. У домi Тимофія вона була бажаною гостею. А ось тепер вона сама. Тiльки листи отримує i вiдписує. Так не вистачає поряд коханої людини, не вистачає отiєї любовi, пристратної, нiжної, гарячої як жар. Хотiли батьки коханого, навiть, засватати Фросю, не раз говорили Тимофію:
- Засватай Фросю. Та нехай і живе з нами.
Але молодi вирiшили, що опiсля буде сватання, як повернеться вiн додому. А тепер не одну нiч дiвчина думала, що, можливо, й краще було б, якби вона була засватана. Зустрiчалися часто, ночували то в одному домi, то в iншому. Батьки хлопця ще не раз пропонували лишатися жити з ними, але Фрося повернулася додому, де були ще молодшi сестрички і брати. Тут їй було не так сумно. А тепер ще i на роботу її батьки влаштували, щоби не тужила. «Якби мене засватали, - не раз думала Фросина, - не кидали б тодi ласi погляди на мене чужi чоловiки». Згадала, як говорила бабуся, що гарна дiвка, коли засватана. Антона вона аж побоювалася. Вiн був помiтно вiд неї старшим.
Липень виявився надзвичайно спекотним. Справжнiй лiтнiй господар ланiв. Завзято працював i Антон, адже збирали зерно для майбутнього хлiба, а вiн любив в усьому бути першим. А ще вiн почав бiльше уваги придiляти Фросинi. То цукеркою пригостить, то морозивом холодненьким…А як побачив, що одного разу дiвчина без велосипеда, то запропонував:
- Додому пiдвезу. Не йти ж спекою пiшки.
Фрося ховала погляд, але, дійсно, так не хотілося йти пішки, погодилася:
- Підвезіть, якщо ваша ласка.
Ще й так добре порозумiлися, як кажуть, по душах поговорили. Та так, що вiд того разу кожного ранку пiдвозив на роботу, так саме i додому вiдвозив. А по дорозi – i магазин, i рiчка, i лiс…А то й просто бiля урожайного поля зупинялися. Особливо, їм полюбилися сонячнi соняхи, що затiнювали i прикривали їхнiй грiх. Тепер все для дiвчини проходило тiнню – лише один Антон був на думцi.
Набирало лiто обертiв, набирали обертiв i стрiмкi почуття. Аж поки про них люди не почали говорити. Дiзналися i дружина Антона, i батьки Фросi i Тимофія. Майбутнi свати були невблаганнi, говорили:
- Не треба нам вашої Фросі. Не потрібна така невістка. Видно, як вона любила нашого сина.
Хоча, як i просили батьки дiвчини мовчати, не повiдомляти сину, яке там. Зразу i сповiстили. Не хотiли нi чути, нi бачити нi їх, нi їхньої Фросi. Батьки все списували на юний вiк дочки i запальну вдачу. Тож отримала дiвчина листа, в якому нiяких їй виправдань, де й кохання, в якому так клявся тодi, подiлося. I тяжкi слова розлуки… Не зчулася, а тут i новi випробування: дружина Антона її зустрiла i поганi слова говорила. Якийсь сором пригадала. Фрося на неї тiльки дивилася мовчки, адже тепер у неї теж буде дитина… вiд Антона. «Що не кажiть, - розмiрковувала, - але у мене теж своя правда, може, й дивно, але вiн мiй».
Так сталося, що лiтнi днi швиденько збiгли, поступившись раннiй осенi. Фрося i оглянутися не встигла. Антон чомусь починав вiддалятися. Тепер дiвчина тiльки чекала, коли вiн з`явиться. Але той тепер тiльки часто на зайнятiсть посилався. Дiвчина переживала, не хотiла бути для нього тiльки тiнню, так хотiла бути коханою. Зрозумiло, як вже опiсля довiдалася, йому просто пригрозили, що без роботи залишиться. Тож вiн одразу і охолов, знову ставши «люблячим» чоловiком i татусем.
Навеснi народила Фросина донечку, яка стала основою її життя. Все навколо було тепер лише тiнню, що нагадувала про минуле. Проживала з батьками. А пiзньoї осенi повернувся додому Тимофі й, який назавжди перекреслив минуле з Фросею. Що ж вона у його життi пройшла тiнню. Навеснi одружився на зовсiм юнiй дiвчинi. Фросина теж згодом вийшла замiж за щойно розлученого сусіда. У них народився син.
Тепер, будучи вже бабусею, Фрося часто згадує тi всi свої минулi поневiряння, тих, для кого вона пройшла у життi тiльки тiнню. Так, вона тодi, через самотнiсть, що спричинила щойна розлука з коханим, зовсiм юна, оступилася, поринувши вiд накучливої туги у вир несподiваного кохання. Скiльки ночей, вона колихаючи маленьку, думала про те, як би добре було б, якби була дитина Тимофія. Тодi з армії вiн повернувся б до неї. Тепер би не була вона сама з дитиною на руках. Якихось пiвтора-два мiсяцi зiграли бридку роль, адже пiшов служити вiн у кiнцi травня. Тож нiчого тепер довести не можна, як i повернути кохання Тимоша. I Антон повернувся до минулого життя, адже боявся позбутися посади. Як не як при начальствi. Вже будучи замiжньою, бачила i одного, i другого, але так жодного разу i не поговорили… «Що ж, можливо,так i краще, щоб не бути нi в чому нiкому винною, не руйнувати сiмейне життя», - не раз сама собi говорила. Але i не виправдовувала нi одного, нi iншого. Часто згадувала, якби стосунки з Тимофієм не переросли по його iнiцiативi у бiльш дорослi, не пiдночовували то в одному, то в iншому домi, так i не пiддалася вона тодi б спокусi з бiльш старшим чоловiком. А от її чоловiк, з яким прожила всеньке життя, прийняв її таку, як була, ще й дитину зростив як рiдну. Для нього Фросина була й залишається дружиною, а не просто тiнню, що пройшла i непомiтно зникла назавжди з їх добротного життя.
