А хто знайде цей хід, той знайде великий скарб Ярослава. Або коротка оповідь про історію наперед

Обстежуючи тунель між станціями «Золоті Ворота» та «Лук’янівська», хлопці в помаранчевих жилетках виявили прохід, не відмічений на плані. Загальне обстеження нічого не дало: жодних течій, жодної серйозної загрози функціонуванню метрополітену. Про це негайно доповіли бригадиру, а він, після огляду, диспетчеру. Єдине, що зауважив старший, що це рукотворний, але нетиповий для метробудівців прохід, заввишки майже два й завширшки один метр, кінця-краю якому нема. Наступної ночі, щойно останній потяг промчиться, в прохід ввійдуть: інженер, геолог та двоє техніків. Два питання цікавлять усіх: що там в кінці та чому його не помітили при будівництві. Опісля стане зрозуміло, як діяти далі.

***

23 години потому. Станція «Лук’янівська»[1]. Двоє з тих, що сидять у формі монтерів колії на лавці біля виходу назовні, є огрядними чоловіками, зростом трохи вище середнього; їх голоси, не чутні вже за кілька метрів, майже відсутня жестикуляція та впевнені погляди говорять про те, що це вже бувалі майстри, проте не обтяжені глобальними питаннями. Індивід, який розмовляє по телефону біля інформаційного стенду, є їх протилежністю: високий та різкий, але добряк у середині, якщо добре придивитись; голомозий, з широченним колом інтересів. Це інженер. На плечах у нього невеликий наплічник, дуже схожий на військовий. Навпроти двох говорунів перевдягається останній член експедиції- бородатий молодик, про якого важко щось розповісти. А, може, й нема чого поки.  Освітлення скоротилось до ряду резервних  миготливих ламп, сяйво від яких змальовує обриси колон та тіні, що бігають по ним.

• Час рушати, шановні,- проговорив інженер незадовго до того, як біля платформи з’явилась дрезина, з єдиного ока якої виривається струмінь тьмяного світла. Четверо не дуже зручно вмостились в череві цієї червоно-жовтої махіни, яка за мить ледь чутно заторохтіла, смикнулась й рушила.

Присутніх оповив  напівморок та гнітюча тиша. Звичайному містянину важко уявити й, тим паче, знайти настільки концентрований чорний та такий… лякаючий. Багата уява або вправна у красномовстві особа запросто може домалювати щупальця, які так і тягнуться з темряви за чиєюсь грішною душею… чи то з пекла, чи то з незвіданих світів. Але якщо останній варіант, то душі обідніх зайчиків, звісно, мисливців найменше цікавлять.

                В другій половині тунелю з’явилось освітлення. Не доїжджаючи до «Золотих Воріт», машиніст спинився і вказав на технічний прохід. «Там відкрито, в середині не заплутаєтесь. У мене нема часу далі вас проводжати»- сказав скоріше своїм колегам-монтерам, ніж всім. Чоловіки оперативно висадились й по-одному зайшли. В середині один специфічний запах змінив інший, а звуків стало ще менше.

Незвичний тунель. Жодних ознак вологи, зате добре чутно течію десь поряд. Стіни обкладені шматками породи, яка іноді переростає в підпірні колони. Прохід звивається, немов змій, не відкриваючи передчасно своїх таємниць. Печера поступово веде угору, звуки води непомітно стишуються, а беззвуччя все більше тисне на непідготовлені вуха, в скронях відчутно пульсує кров. На стінах нічого примітного: ні написів чи зображень, ні незвичної породи- нема за що погляду зачепитись. Невдовзі люди уперлись у старі хиткі грати, з-за яких тягне слабкий вітерець, приправлений запахом стародруків.  

«На жаль, ніхто так і не знає, чи існують досі книги Ярослава Мудрого. З тих часів немало було воєн, пожеж та інших лих. Бібліотека могла згоріти під час захоплення монголо-татарськими військами Києва 1240 року, які підпалили місто. Могла бути розграбована та розкинута по усіх куточках світу. Та все ж вчені допускають версію, за якою історичні книги досі зберігаються у надрах київських земель. Катакомби стародавніх храмів, глибинні печери та підземелля із цілковитою вірогідністю могли слугувати надійною схованкою колекції. За підрахунками фахівців, книгозбірня Софійського собору налічувала понад 950 томів[2].

У часи Київської Русі книгами займались переважно ченці. За ворожих набігів чи іншої великої небезпеки вони переносили найцінніші речі до підземних ходів. «Книги від ворожих навал ченцями в печерах поховали» – писали літописці. У печерах, де відсутнє різке коливання температур та немає високої вологості. А місце схованки трималось у найсуворішій таємниці, яка, на жаль, могла померти разом із служителями монастирів.

Щодо книжок бібліотеки, «Повість минулих літ» наголошує на винятково церковному їх спрямуванні. Очевидно, більшість із них справді були церковними, адже потреба в них диктувалася поширенням на Русі християнства. Одначе, поряд з церковними перекладалися, очевидно, й книжки, що містили відомості зі світової історії, географії, астрономії, філософські та юридичні трактати, публіцистичні твори. Саме вони послужили основою для перетворювання Софії Київської на центр літописання і передової думки[3]».

Стаття в свіжому номері газети «Молодь Київщини» від 13 жовтня 2022 року.

Сенсація! Віднайдена бібліотека князя Ярослава Мудрого (983-1054рр)! Майже після тисячорічного забуття віднайшовся великий скарб. А трапилось це випадково, і ми розкажемо Вам, дорогі читачі, як. А також про те, яке значення це має для нас та історії- про це нижче.

• Ми обстежували тунель між «Золотими Воротами» та «Лук’янівською» й ремонтували обладнання, як помітили дивний прохід в одному з відгалужень,- розповідає Максим Ігорчишин, робітник Служби колії, тунельних споруд та будівель Київського метрополітену.- Його нема на жодному сучасному плані- невідомо, як його не помітили або чому проігнорували при будівництві та поточному обслуговуванні.- В пресслужбі підземки додають, що спочатку розмірковували над тим, яких фахівців залучити для обстеження- істориків чи технічних спеціалістів, але надали перевагу останнім. Не будемо вдаватись в деталі того, хто і що робив на шляху до цього заповітного місця- одразу перейдемо до найцікавішого.

Історики знайшли понад дев’ять сотень рукописних книг, які відносяться до часів Ярослава Мудрого та його нащадків, але дещо було привезено з Візантії, вірогідно, самим Володимиром.

• Безсумнівно, це найвагоміше відкриття у ХХІ сторіччі, яке важко переоцінити,- говорить Михайло Сагайдак, директор Центру археології Києва НАН України.- Цю знахідку можна порівняти хіба з відкриттям гробниці Тутанхамона у 1922 році. Зараз важко говорити про якісне наповнення бібліотеки- це чекає нас після перекладу та ознайомлення з матеріалами науковою спільнотою, але те, що наші знання про Київську Русь суттєво доповняться, а, може, і докорінно зміняться, однозначно факт.

Безсумнівно, це один із найбільших загублених скарбів давньої України-Русі. «Нема нічого таємного, що не стало б явним, ні прихованого, що не стало б відомим і не відкрилось би[4]». Нарешті на одну таємницю стало менше. А, може, й не на одну… Аж подих перехоплює! Що нас чекає? Про це ми неодмінно сповістимо Вас в наступних номерах. А поки наберіться терпіння та тримайте кулачки. Далі буде ще цікавіше!

Матеріали підготував власкор

Павло Ґонґадзе

***

Стаття в газеті «Молодь Київщини» від 25 грудня 2022 року.

Квапимось повідомити Вам, дорогі читачі, про перше з дивовижних відкриттів, зроблене фахівцями, що досліджують рукописи з бібліотеки великого князя Ярослава. Це ексклюзивна інформація з перших вуст, отже, одразу до справи.

• Серед інших рукописів, в книгозбірні був один цікавий манускрипт, -рече Ірен Скочилясіс, провідний науковий співробітник Львівського відділення Інституту археографії та джерелознавства.- Він описує православне братство, яке розташовувалось неподалік Видубицького монастиря. Це було незвичайне зібрання монахів, воно спеціалізувалось на… екстраординарних випадках, на кшталт вигнання бісів, а також досліджені нечистої сили. Проінформований, значить озброєний, як то кажуть.

Історик та філолог Андрій Прокопенко зазначає, що рукописи чудово збереглись, це пов’язано з гарним мікрокліматом в приміщені: відсутністю світла, необхідною вологістю та невеликою вентиляцією повітря. «Дізнаватись щось нове та осучаснювати мову текстів- одне задоволення»- додає чоловік. Але повернімось до теми.

• Жили чоловіки відокремлено од інших в Звіринецьких печерах,- продовжує пані Ірен,- які частково звільнились після узаконення християнства. А керував общиною ієромонах Феофіл. Але цікавим є наступне: в джерелі описується випадок, коли кілька отроків та монах прямували в певне поселення на південь від стольного граду, помітили купку нечисленних волхвів, що поклонялись своїм божкам. В якийсь момент з’явилось синє сяйво, яке за мить ввійшло в одного з них та покрутило, немов епілептика, висловлюючись сучасною мовою, після чого «размаўляў на невядомых мовах і спакушаў іншых[5]». Документ сповнений різними подібними описами та роздумами про нечисть.

Дослідниця додає, що це складний для перекладу та розуміння документ, сповнений метафор і міркувань, які непросто імплантувати в наше розуміння історії. Але дослідження тривають, й пані Ірен обіцяє повідомляти нам найсвіжішу інформацію з наукової передової. Далі буде ще цікавіше, тож будьте з нами…

Матеріали підготував власкор

Павло Ґонґадзе

14 –24 травня 2021 року,

стольний град Київ.

____________________________________________________________________

[1] Сирецько-Печерська лінія або Зелена гілка Київського метрополітену- третя лінія із відносно новішими, порівняно із іншими, станціями. Першими і найстарішими зупинками метро у Києві є: «Дніпро», «Арсенальна»(вона ж одна з найглибших у світі, розташована на глибині 105,5 метрів), «Хрещатик», «Університет» та «Вокзальна», відкриті 6 листопада 1960 року на нинішній Червоній гілці.

[2] Бібліотека Ярослава Мудрого. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Бібліотека_Ярослава_Мудрого

[3] Бібліотека Ярослава Мудрого.

[4] Біблія. Від Луки 8:17

[5] Білорус. «Говорив невідомими мовами і спокушав інших».