Грицько Чубай. Дон Кіхот
1
Поділитися:
Дарма, дарма, що злинули віки,
що на кольчузі потьмяніли діаманти —
та знов тебе несе на вітряки
бажання слави, зване Россінантом.
Воюй, воюй із ними і забудь,
що справжні кріпості існують ще на світ
За подвиги достойну вознесуть
тобі хвалу в двадцятому столітті.
Тут зрозуміють лицарський порив,
тут зрозуміють, звідки ти і хто ти...
Хоч на землі вже мало вітряків,
зате на ній багато донкіхотів!
Вітряк задумливо осмислює свій рух.
Надвоє переламується шпага.
Тож грайся у безумство одчайдух,
тоді й повірять, що у тебе є одвага.
Тоді вже в орденах у тебе грудь
і вже на плечах в тебе позолота...
І всі тебе героєм назовуть
й ніхто не зважиться назвати...
донкіхотом.
