Уривок книги: Звичка давати п’ять. Візьміть під контроль власне життя за допомогою одного простого звичаю. Мел Роббінс

У своїй надзвичайно популярній книжці Мел Роббінс розкриває секрети миттєвої самомотивації, які допоможуть вам навчитися контролювати власне життя й стати щасливим. Завдяки порадам авторки ви сфокусуєтесь на власних досягненнях. Тримати кулачки за інших — це добре, але найперше підтримайте себе. Перетворіть це на звичку й почніть примножувати успіхи, адже тепер у вашому розпорядженні є простий, але дієвий інструмент, що змінить ваше ставлення до життя, мислення і поведінку. Тож зробіть кроки назустріч колосальним можливостям, на які ви заслуговуєте!

Про авторку

Мел Роббінс — одна з провідних фахівчинь у галузі особистісного розвитку та трансформації; її новаторську роботу щодо змін поведінки перекладено 36 мовами світу, а відео за її участі мають понад мільярд переглядів, включно з виступами на TEDx. Мел має на меті підштовхнути до позитивних змін в житті якомога більше людей, навчаючи їх вірити в себе й робити карколомні доленосні кроки назустріч щастю.

Уривок (ст. 59-61)

Спробуйте бути новеньким із блакитним волоссям

Зараз я розповім вам історію, яку ненавиджу, бо вона змушує мене почуватися жахливою матір’ю. Але я поділюся нею, бо вона ілюструє, яке гучне та постійне це повідомлення — нібито з вами, вашим виглядом і самовираженням щось не так.

Коли наш син Оклі був у шостому класі, він пофарбував кінчики волосся, бо був палким фанатом відеогеймера Ніндзя. Це було досить круто, він був у захваті. А потім у сьомому класі він перейшов до іншої школи, і з наближенням початку занять у  його новій школі я  занепокоїлася, що діти можуть цькувати його, якщо він заявиться одразу з блакитним волоссям. Бути новеньким у сьомому класі й без того досить важко. А  спробуйте бути новеньким із блакитним волоссям. (Спробуйте бути новеньким із блакитним волоссям, невротичною мамою та її відчайдушним бажанням, щоб ви були як усі.)

Я тижнями продовжувала питати його, чи не хоче він постригтися перед школою і, можливо… зрізати блакитні кінчики? Він цим не переймався, а  я  нервувала. До початку занять залишалося дедалі менше, і його старші сестри почали насідати: «Знаєш, хлопче, це може бути не найкращою ідеєю — завалитися з фарбованим волоссям. Ти ж у нас не зірка спорту». Нарешті Оклі здався й перед початком занять постригся. Він зробив це не для себе. Він зробив це, щоб заспокоїти наші страхи.

Коли ви ще малі, усі кажуть вам, що робити чи що вони хочуть, щоб ви зробили. Ви йдете на поступки, щоб порадувати маму, бути як інші діти чи тому, що не маєте вибору. І засвоюєте, що любов та схвалення пов’язані з угодою. Якщо робитимете, що вам кажуть, вас любитимуть.

Подумайте про це —ви позбавляєте себе любові саме тому, що засвоїли це в дитинстві.

Лайно, на яке ми купуємося

Коли я дивлюся на цю історію з нашим сином, я усвідомлюю повідомлення, яке надсилала: «З твоїм виглядом щось не так». Я також казала: «Я визнаватиму лише ту версію тебе, що робить мене щасливою». Проте насправді я  відчувала зовсім інше. Мені подобалося його волосся, але я не вірила, що інші семикласники приймуть його з блакитним волоссям. Я намагалася дати синові найкращий шанс для гладенького нового початку, але натомість очевидно змусила його сумніватися у  власному виборі й тому, чи справді я люблю та приймаю його таким, який він є.

Я казала йому: «Я радше хочу, щоб ти був як усі, ніж собою». А ще я почувалася жахливо, бо знаю, що це ядро дуже великої брехні, у яку ми віримо: те, що про вас думають інші, важливіше, ніж те, що ви самі думаєте про себе. Ви купувалися на це лайно все ваше життя, бо близькі вчили вас у це вірити. Діти, якщо ви це читаєте, мені дуже шкода.

Господи, я ненавиджу цю історію, але це ключ до того, що сталося з вами, мною, усіма, кого ви знаєте. Ви засумнівалися в  тому, який маєте вигляд, що робите, а  потім і хто ви такі.

Саме так був заблокований зв’язок із вашим найсправжнішим «я». Саме тому ви стояли перед дзеркалом і розносили себе на шматки. Для моєї доньки чи когось, хто страждає через свою зовнішність: ви повинні почати визнавати частини себе просто зараз. Перестаньте вважати себе за сміття, а просто викиньте в сміття джинси, що на вас не налазять. Коли критикуєте та шпиняєте себе, ви поводитеся із собою так само, як я — із сином: ваша любов до себе пов’язана з угодою. Ви утримуєтеся від неї, поки не схвалите себе. Це жахливий спосіб прожити життя.

Не ненавидьте — цінуйте

Не треба нічого змінювати, щоб заслужити любов і схвалення. Вам варто лише почати давати собі це визнання.

Наступного разу, коли стоятимете перед дзеркалом, припиніть шпиняти та засуджувати себе. Це лише змушує вас почуватися розбитими, відторгненими та зневіреними. І це задає тон тому, що ви думаєте і як почуваєтеся протягом дня. Натомість починайте кожен ранок із пошуку того, що цінуєте в собі. Маленьких досягнень, які зазвичай ігноруєте, ваших сильних рис та інтуїції. Того, як ваше тіло дбає про вас. Або як ці розтяжки нагадують вам про дітей, яких ви народили.

БАЧИТЕ, З  ВАМИ УСЕ ТАК. Вас може не радувати різне: чого ви наразі досягли в житті, залишок на вашому банківському рахунку, цифри на вагах, розмір штанів. Бог знає, як вам було нелегко, але ви тут. Усе ще стоїте. Міцні, розумні та сильні. Усе ще прокидаєтеся щодня і підштовхуєте себе вчитися, рости й  ставати кращими людьми. І  це, якщо чесно, робить вас збіса класними.

Я люблю слова, що їх сказала мені Джордан після того, як почала давати собі п’ять щоранку: «Дуже часто любов до себе зображують як виправлення себе. Саме тому я люблю давати собі п’ять у дзеркалі, бо це показує нам, що любов до себе — насправді закоханість у частини себе, які ви намагаєтеся виправити». У вас так багато чого любити. Насолодіться цим. А  потім підведіть руку й  закарбуйте це визнання у вашій підсвідомості цим жестом