(1807–1882)
Ранній ліриці Генрі Лонгфелло властивий типовий для романтичної поезії в цілому інтерес до народних легенд і переказів, до історичного минулого, до своєрідності та краси рідної природи. Разом із тим у кращих зразках лірики поета, що відзначалися легкістю, невимушеністю, мелодійністю, свіжістю думки і почуттів, починають проступати основні ідейно-художні особливості зрілої творчості письменника: демократизм, інтерес до простих трудівників, співчуття уярмленим і засудження поневолювачів.
У поезії Лонгфелло природа оживає, вражаючи яскравістю своїх фарб. Його вірші про природу пройняті живим, яскравим національним колоритом, що відзначається емоціональним і точним зображенням.
Коли в ліричних творах 20-х років, наповнених часом почуттям печалі, романтичної меланхолії, поет закликав співвітчизників до пошуку самозабуття в ідилічному світі природи, то у творчості Лонгфелло оптимістичного звучання кінця 30-х років ставилася вимога тісного зв’язку з навколишнім світом — як цілком визначене естетичне кредо письменника.
Твори
Критика
- Василь Мисик – перекладач поезії Г. Лонгфелло
- До історії створення збірки Г. Лонгфелло «Пісні про рабство»
- Основні мотиви ліричної поезії Лонгфелло 20-30-х років XIX ст.
- «Пісня про Гайавату» Лонгфелло в оригіналі та перекладах («Люлька Миру»)
- По слідах Гайавати
- Через міф до проблем людства (Пізній романтизм в Америці)