До історії створення збірки Г. Лонгфелло «Пісні про рабство»
Г. О. Устенко
Ім’я Генрі Уодстворта, Лонгфелло — видатного північноамериканського поета-гуманіста, творця безсмертної «Пісні про Гайавату» — стало відомим у світовій літературі вже в 40-х роках XIX ст. В 1842 р. під впливом демократичного руху за визволення негрів-рабів Лонгфелло створив ліричний цикл «Пісні про рабство», що знаменував перехід поета-романтика до реалістичного зображення американської дійсності.
У поезіях цього циклу Лонгфелло сміливо викривав дике свавілля плантаторів і работорговців, гнівно виступав проти рабовласницької системи, що прирікала мільйони поневолених негрів на жорстоку експлуатацію і повне безправ’я.
Правдиве зображення трагічної долі негрів-рабів, щире співчуття пригнобленим і висока художня майстерність поета забезпечили «Пісням про рабство» велику популярність не тільки серед широких мас Америки, а й за її межами.
Увагу передових російських та українських перекладачів і критиків Г. Лонгфелло привернув насамперед як автор збірки віршів «Пісні про рабство» та епічної поеми «Пісня про Гайавату». Вже на початку 60-х років. М. Л. Михайлов у своїй статті «Іноземна література» пише про те, що автор знаменитої «Пісні про Гайавату» зумів створити також і «чудові «Пісні про невільництво».
«Пісні про рабство» в перекладі М. Л. Михайлова привернули увагу і українського поета-революціонера П. Грабовського. У статті, присвяченій російському тлумачеві Лонгфелло, П. Грабовський висловлює думку, що такі переклади М. Михайлова зі збірки «Пісні про рабство», як «Сон невільника», «становлять найкращі перлини в перекладному письменстві російському, дарма, що воно таке багате».
Саме в перекладі Грабовського український читач вперше познайомився з двома віршами з цієї збірки — «Сон невільника» та «Втік мурин-невільник».
Пізніше високу оцінку «Пісням про рабство» дав автор анонімної передмови до українського перекладу «Пісні про Гайавату», здійсненого О. Олесем. Згодом український читач одержав ще три поезії з цієї збірки — «Видіння раба», «Зацькований раб», «Свідки» — в перекладі М. Гаска.
Таким чином, на українську мову перекладено більшу частину віршів збірки «Пісні про рабство» (всього їх 8), в якій Лонгфелло виступив з палким протестом проти поневолення негрів та расової дискримінації в США, недвозначно засвідчивши цим свій ідейний зв’язок з так званим аболіціонізмом — рухом передової північноамериканської громадськості середини XIX ст. за визволення негрів від рабства.
Однак ідейно-художній зміст і особливо генезис збірки «Пісні про рабство» досі ще не в повній мірі розкрито як у нашій, так і в американській критиці. Зокрема, навіть В. Паррінгтон, один з найбільш вдумливих дослідників літератури США, ладен бачити в Лонгфелло мало не поборника «чистого мистецтва», якогось кабінетного затворника, що «відгородився від зовнішнього світу глухою стіною».
Інший американський критик, Дж. Капінтер, хоч і робить застереження, говорячи, що «Пісні про рабство» — це відгук поета на сучасність, але вважає цей відгук вельми слабким і маловиразним. «Муза Лонгфелло в усі часи, — пише критик, — стосувалася лише казкової країни минулого. Поет оспівував все віддалене, романтичне, що відповідало його настрою. І тільки раз в своєму довгому житті найпопулярніший американський поет звернувся в неспокійний для країни час до суспільної проблеми. Але навіть в цьому випадку його муза торкнулася в основному живописної, так би мовити, сторони рабства. Що він показав? — Раба, що співає опівночі, плантатора, який продає свою дочку-квартеронку; скуті скелети в пісках; мрії, що мигтіли в свідомості вмираючого раба, який у власній країні був принцем».
При всіх застереженнях Дж. Капінтер представляє Лонгфелло читачам як художника, «тільки невиразно знайомого з американським життям, з прагненнями своїх співвітчизників», а його «Пісні про рабство» — як «нереальні, нетипові».
Навіть у тих випадках, коли зв’язок автора «Пісень про рабство» з аболіціонізмом не заперечується, зв’язок цей все ж коментується як випадкове явище в біографії американського поета. Характерне зауваження Паррінгтона: «Сім поезій на захист негрів були написані ним на борту корабля, щоб розвіять нудьгу морського подорожування».
Деякі американські критики висловлюють інший погляд на виникнення цієї збірки. Так, Ньютон Арвін в монографії, присвяченій творчості американського поета, появу «Пісень про рабство» пояснює впливом німецького поета революційної демократії Ф. Фрейліграта, з яким Г. Лонгфелло був тривалий час у дружніх стосунках. Критик пише: «Можливо, під впливом ідейно близького йому Фрейліграта, а також спонукуваний власними давніми переконаннями, Лонгфелло, повертаючись на батьківщину, створив на кораблі під час безсонних ночей цілий цикл глибоко гуманних віршів на тему рабства».
Таке ж твердження зустрічаємо і в монографічній розвідці іншого сучасного дослідника, Сесіля Вільямса: «Фрейліграт з його виразними політичними інтересами, без сумніву, мав вплив на аболіціоністські поезії Лонгфелло, написані після повернення на батьківщину... У своїх віршах Лонгфелло склав належну шану Фрейліграту».
Цей погляд поділяють і деякі інші літературознавці. В оглядовій статті про Лонгфелло академік М. П. Алєксєєв з приводу збірника «Пісні про рабство» висловлює думку, що «...увесь цей цикл пройнятий виразним впливом німецького революційного поета Ф. Фрейліграта, з яким Лонгфелло був довгі роки в дружбі».
З більш рішучим ствердженням цієї думки виступив Л. І. Ронгонен у 1960 році. В спеціальній статті, присвяченій збірці Лонгфелло «Пісні про рабство», Л. І. Ронгонен пише: «Тривалі розмови з Фрейлігратом, революційний дух його поезії надихали Лонгфелло на створення бойових реалістичних віршів про рабство».
Проте у цих твердженнях не взято до уваги і не зіставлено ні час написання «Пісень про рабство», ні історії знайомства Фрейліграта з Лонгфелло, ні — що є найважливішим — світогляд Фрейліграта цього часу.
Справді, творець аболіціоністських творів був зв’язаний глибокою багаторічною дружбою з Фердинандом Фрейлігратом. У квітні 1842 року Генрі Лонгфелло у зв’язку із станом здоров’я здійснив піврічну поїздку за кордон. З квітня по жовтень 1842 року він одвідав Францію, Бельгію, Англію. Основну частину цього часу, понад 5 місяців, Лонгфелло провів у Німеччині, в Боппарді на Рейні, на ваннах Меріленда. «В Сен-Гоарі (St. Goar), що знаходився неподалік, він зблизився з членами місцевого літературного гуртка. Гурток очолював Фердинанд Фрейліграт», ««з яким Лонгфелло все літо не розлучався. Вони разом читали «Калевалу», і Ф. Фрейліграт перекладав його вірші на німецьку мову».
Справді, в ті дні Фрейліграт з любов’ю переклав цілий ряд творів американського поета. У своїх листах від 20 і 22 липня 1842 p., надісланих Фрейліграту з Меріленда, Г. Лонгфелло висловив, зокрема, щиру подяку німецькому поетові за надіслані йому «прекрасні переклади віршів «Скелет в броні» і «Excelsior».
Знайомство Лонгфелло з Фрейлігратом, що відбулося у Сен-Гоарі, переросло з часом у велику і тривалу дружбу. Ця дружба з Фрейлігратом, безперечно, залишила глибокий слід в духовному житті американського поета.
І все-таки нема ніяких підстав твердити, що «Пісні про рабство» були створені під прямим впливом Фрейліграта.
Адже за часів перших зустрічей американського і німецького поетів (квітень — вересень 1842 р.) Фрейліграт був не тільки далеким від революційної ідеології і революційної поезії, але й активно виступав як апологет «безпартійного мистецтва». З березня 1842 р. він одержував королівську пенсію, а у вересні — в дні прощання з Лонгфелло — був представлений королю.
Варто також підкреслити, що в кінці 1842 p., коли «Пісні про рабство» були уже написані, Фрейліграт приєднався до табору лібералів і реакціонерів, які почали кампанію проти Георга Гервега — одного з найпередовіших німецьких поетів початку 1840-х років. Отже, поборник «чистого мистецтва» блокувався на той час з партією реакції, став, за словами сучасників, «ворогом Гервега і свободи». Таким чином, думки дослідників про вплив Ф. Фрейліграта, зокрема твердження Л. І. Ронгонена про «революційний дух... поезії» Фрейліграта, який «надихав Лонгфелло на створення бойових реалістичних віршів про рабство» в жовтні 1842 р.— не є незаперечними.
Та й як, справді, міг Фрейліграт впливати на американського поета в період їх перших зустрічей, коли політичні і естетичні погляди Лонгфелло саме в той час були незрівняно ширші, прогресивніші, ніж у німецького письменника.
Адже Лонгфелло ще в кінці 30-х років XIX ст. підніс питання про необхідність «тісного зв’язку поезії з життям» (див. його «Гіперіон», «Прелюдію»), звертався до сучасників із закликом брати активну участь в суспільній боротьбі. Згадаймо також його прославлений «Псалом життя» (1838 p.), де автор, закликаючи співвітчизників до боротьби за поліпшення суспільно-політичного устрою своєї країни, писав:
Доля щирої людини —
Буть героєм і борцем.
Зла та кривди скрізь багато:
Бийся з ними; йди, хоча б
Сам оставсь; борись завзято;
Не мовчи, як звиклий раб.
(Переклад П. Грабовського)
А в таких поезіях, як «Excelsior» і «Сільський коваль», що ввійшли до збірника 1841 р. «Балади та інші поетичні твори», поет виступив з відкритою пропагандою передових ідей, прославив благородні прагнення сучасних йому передових мислителів та письменників (Торо, Мелвілла та ін.) до кращого майбутнього своєї батьківщини. Таким чином, поява «Пісень про рабство» органічна для творчості Лонгфелло кінця 30-х — початку 40-х років.
Вкажемо, крім цього, ще на один суттєвий момент: повертаючись на батьківщину, Лонгфелло створив тільки сім із восьми аболіціоністських творів збірника. В листі до Фрейліграта від 6 січня 1843 р. Лонгфелло, згадуючи про свою двотижневу океанську подорож із Європи в Америку, сам писав: «За цей період я написав сім віршів, присвячених проблемі рабства. Роздумуючи над ними в штормові безсонні ночі, я вранці їх записував. Світло, що проникало через маленьке віконце каюти, освітлювало мою корабельну койку. Лежачи на спині, я виливав свою душу в піснях. Надсилаю Вам кілька зразків».
Коли ж був написаний один з визначних аболіціоністських творів Лонгфелло, восьма поезія збірника — «Пересторога» («The Warning»)? На це питання дає відповідь біограф поета — його брат Семюель Лонгфелло. У своїй передмові до шеститомника творів поета, виданого в 1886 p., він пише: «Пересторога» написана до морської подорожі в Європу, але не була тоді ще надрукована. Вона була надрукована пізніше, бувши включеною до збірника «Пісні про рабство». Решта творів збірника, за винятком «Перестороги», були написані під час морської подорожі в кінці жовтня 1842 р.».
Повідомлення біографа — факт багатозначущий. Поетичний твір Лонгфелло «Пересторога», в якому американські раби зображуються не тільки як багатостраждальна, нещасна маса, а як грізна в своєму гніві сила, здатна знищити гнобителів, — створена поетом до виїзду за кордон. Той факт, що «Пересторога», в якій автор визнає помсту визискувачам справедливим актом відплати, була написана ще задовго до зустрічі американського поета з Фрейлігратом, сам по собі є доказом, що версія, згідно якої «Пісні про рабство» ніби були створені під безпосереднім впливом Фердінанда Фрейліграта — помилкова.
Таким чином, цю видатну пам’ятку американської поезії середини XIX ст., де чути відгомін наростаючого народного гніву, треба розцінювати перш за все як породження самої американської дійсності кінця 1830-х — початку 1840-х років XIX ст., коли аболіціоністський рух в країні набирав сили і кращі представники американської суспільності ставали активними проповідниками визвольних ідей.
Щоправда, Генрі Лонгфелло не брав активної участі в боротьбі аболіціоністів, не входив до жодного з аболіціоністських товариств, що до певної міри пояснюється особливостями його характеру. Але як чесний художник і мислитель він не залишився осторонь бурхливих політичних подій сучасності, не пройшов повз найбільш прогресивний рух своєї країни в ті роки.
Сама ідея ліквідації рабства і расової дискримінації була близька американському поетові. Ще в юнацькі роки його почала хвилювати доля негритянського народу. За свідченням Семюеля Лонгфелло, його брат «в юні роки зачитувався в домі батька творами журналу Бенджаміна Ланді «Геній всесвітнього визволення» («Genius of Universal Emancipation»), Бенджамін Ланді (1789-1839), один із зачинателів американського аболіціонізму, видавав свій аболіціоністський журнал з початку 1820-х до середини 1830-х років, публікуючи в ньому головним чином власні твори. Під час навчання в коледжі в Брунсвіку Лонгфелло задумав написати драму про повстання Туссена Лувертюра, героя визвольної боротьби народу Гаїті, керівника повстання негрів-рабів 1791 р. Про цей свій задум Лонгфелло говорив: «Та-ким чином я зможу внести свою скромну лепту у велику справу визволення негрів».
Генрі Лонгфелло не здійснив цього наміру, не написав задуманої п’єси. Але саме прагнення поета ще в юнацькі роки включитись «у велику справу визволення негрів» було знаменним фактом. Ось чому аболіціоністський рух, що розгорнувся в кінці 30-х — на початку 40-х років — як результат невдоволення прогресивної американської суспільності рабовласницькою системою, захоплює поета. Не випадково серед близьких друзів Лонгфелло уже в 30-і роки визначаються видатні діячі аболіціоністського руху: Вільям Еллері Чаннінг, Чарльз Самнер та ін. Чарльз Самнер — «відомий сенатор аболіціоніст був одним з його найближчих друзів...» Як вказує сам Лонгфелло в листі до Фрейліграта, «він був скоріше братом, ніж другом», і переконання його теж були близькі поетові.
Наголошуючи на цьому факті, Семюель Лонгфелло пише: «Переконання друга Самнера, захопленого аболіціоністською діяльностю, що припинилась лише з його смертю, були близькими Генрі Лонгфелло по духу».
Цікаво додати, що Чарльз Самнер, ставши членом конгресу, «вів у сенаті уперту боротьбу за прийняття так званої «13-ї поправки», яка навіки викорінила б рабство в Сполучених Штатах і «в кожній місцевості, що перебувала під юрисдикцією Сполучених Штатів...» Після свого обрання Лінкольн заявив, що він схвалює цю поправку до конституції. Президент подав конгресу проект тексту, автором якого був Чарльз Самнер, і 3 січня 1865 р. 13-ту поправку до конституції було затверджено».
Про ідейну близькість Лонгфелло до Самнера свідчить і Ван Вік Брукс, якого в прогресивних, демократичних колах називають «патріархом» американської літературної критики. У своїй праці «Розквіт Нової Англії 1815-1865 pp.» він, хоч і дещо в зверхній формі для американського поета, стверджує цю справедливу думку: «Лонгфелло написав свої «Пісні про рабство» на кораблі, головним чином, для того, щоб принести задоволення Самнеру, який вступив в ряди аболіціоністів».
Цілком певний вплив на Лонгфелло мав також відомий аболіціоніст-священик Вільям Еллері Чаннінг — друг його батька «ще з шкільних років». Чаннінг засуджував рабство в своїх численних проповідях і памфлетах. В аболіціоністському рухові 30-х років досить значним явищем була його книга «Про рабство» (1835), в якій він строго осудив рабовласницьку систему, закликав співвітчизників до активної боротьби за знищення рабства, за встановлення в країні соціальної справедливості.
Генрі Лонгфелло, зв’язаний з Вільямом Чаннінгом «дружніми узами», гаряче вітав його аболіціоністську діяльність. Безстрашному борцеві проти рабства поет присвячує один з кращих своїх творів — вірш «До Вільяма Е. Чаннінга».
Саме цим віршем Генрі Лонгфелло і відкриває свій збірник «Пісні про рабство», присвячений правдивому зображенню трагічної долі американських рабів і пройнятий щирим співчуттям поета-демократа до поневоленого негритянського народу.
Деякі спостереження над історією написання збірника Лонгфелло «Пісні про рабство», в якому поет виступає як співець боротьби за звільнення американських негрів, дають підстави стверджувати, що ліричний цикл поета був створений поза ідейно-художнім впливом Фердинанда Фрейліграта.
Ця визначна пам’ятка американської поезії середини XIX ст., написана безпосередньо під впливом американської дійсності, була прямим відгуком Генрі Лонгфелло на піднесення аболіціоністського руху в країні.
Сповнені гарячого співчуття до поневоленого народу поетичні твори збірки Лонгфелло «Пісні про рабство» увійшли в скарбницю світової літератури про визвольну боротьбу.
Л-ра: Радянське літературознавство. – 1972. – № 5. – С. 36-42.
Твори
Критика
- Василь Мисик – перекладач поезії Г. Лонгфелло
- До історії створення збірки Г. Лонгфелло «Пісні про рабство»
- Основні мотиви ліричної поезії Лонгфелло 20-30-х років XIX ст.
- «Пісня про Гайавату» Лонгфелло в оригіналі та перекладах («Люлька Миру»)
- По слідах Гайавати
- Через міф до проблем людства (Пізній романтизм в Америці)
Поділитися