Незабутні новели (До 100-річчя з дня народження О. Генрі)

Т. Воронович

Мало хто з письменників світової слави має таку широку читацьку аудиторію, як американський новеліст О. Генрі (Уільям Сідней Портер), його читають в усіх країна світу, читають усі: літератори, робітники, вчені, представники ділових сфер і селяни, літні люди і молодь, і надзвичайно охоче — підлітки, діти. І це не тільки тому, що новели О. Генрі перекладені багатьма мовами світу, не тільки тому, що вони прості й дохідливі. Кожний читач знайде тут за своїм уподобанням і захоплюючий сюжет, і дотепний жарт, і маленьку хвилюючу драму, й веселу трохи фантастичну історію, знайде втіху й розвагу, але й щось більше за це — щось таке, що складає скарб письменника, велику таємницю надзвичайної його популярності.

Уважному, зосередженому й доброзичливому читачеві О. Генрі поволі розкриється ця таємниця, і він може збагнути її прихований зміст.

Критика не завжди була справедлива до О. Генрі. Так, одні американські критики вважають, що новели О. Генрі — цінний внесок у літературу США, інші — що вони завдали їй непоправної шкоди, а ще інші дорікають йому за втечу від життьових драм, намагання сховатись від них за щасливими кінцівками, дорікають за їх неправдоподібність і безоглядний оптимізм.

Ці закиди не можна вважати за справедливі. Звичайно, в творчому доробку О. Генрі не все рівноцінне, є чимало новел слабеньких в ідейному розумінні, чисто розважальних за своїм характером, та не про них зараз мова. Як відомо, О. Генрі не завжди й не цілком поділяв рожевий оптимізм своїх новел, оптимізм, нав’язаний йому проти волі видавцями та американською буржуазною публікою, яка хотіла бачити наколишнє життя полакованим і усміхненим. Не дуже розуміючи класову структуру капіталістичного суспільства, О. Генрі добре бачив трагічні сторони життя і типові конфлікти між багатством і злиднями. Він сам став жертвою цього суспільства, й одною з його внутрішніх трагедій була необхідність ховати після ув’язнення своє минуле, а другою, мабуть, ще важчою, — неможливість щиро та правдиво зображувати дійсність. Відомі його слова з листа до видавця: «Зрозуміло, що «всю правду» в друкові розповісти не можна, але як із тим, щоб розповідати «тільки правду»? Саме це я хочу робити».

Генрі не показав, подібно Норрісу чи Драйзеру, широких картин соціального життя США, не викрив капіталістичного хижацтва, але разом із тим він ніколи не оточував ореолом «надлюдини» рицарів долара. Він твердо й назавжди віддав свої симпатії маленькій людині Америки. Зображені в його кращих новелах невеличкі особисті драми часто мають соціальний підтекст і вказують на брехливість легенди про щастя в «капіталістичнім раю» і про незмінний «успіх» енергійної молодої людини. Скільки туги в новелі «Без вигадки», герой якої, звичайний собі американський юнак, що приїхав до Нью-Йорка з якогось селища, пообіцявши своїй коханій повернутись за нею з багатством, не знайшов у жорстокому місті ані багатства, ані долі, навіть і праці, почав пиячити й пустився берега. І коли через кілька років дівчина приїжджає у місто розшукати того, кого вперше покохала, він, невпізнаний, жалюгідний і принижений, знаходить проте в собі силу і мужність умовити її повернутись додому та взяти шлюб із іншим, тобто, сам зрікається кохання і щастя. Хіба ж в історії цього хлопця не узагальнено долі багатьох американських юнаків, яких розчавило й поглинуло капіталістичне місто?..

Подібна драма відчувається в новелах «Мебльовані кімнати», «Чия провина?», «Кімната на горищі» та в низці інших, серед яких вирізняються новела «Фараон і хорал», що нагадує Франсового «Кренкебіля», і «Місто без подій», талановита новела, що своїм глибоким трагізмом і особливою художньою манерою стоїть осторонь інших творів О. Генрі. Всі ці новели — наочне заперечення тим, хто вбачає в доробку О. Генрі тільки оптимістичне звучання та ствердження американської дійсності. О. Генрі властиві були й елементи критики. Згадаймо, як дотепно, сміючись і глузуючи, він змалював політичні махінації монополістів США у країнах Південної Америки. Ці твори викривають і обвинувачують, напіврозкриваючи справжнє обличчя США з їх безмежною експлуатацією людини і так само безмежною владою долара, що отруює мозок середнього американця примарою успіху, раптового збагачення.

Але сам письменник не підпав чарам цієї отрути. Він палко вірить в те, що безкорисливість, щирість почуття, чуйність і самопожертва властиві людям у більшій мірі, ніж егоїзм і грошолюбство, і він стверджує у своїх творах вищість цих почуттів, їх перемогу над сухим практицизмом. Цей гуманізм і ідеалізм письменника, що часто-густо контрастують з практикою американського життя і поведінкою бізнесменів, накликають на його голову обвинувачення в романтиці, неправдоподібності розв’язки в новелах. Справді ж бо, хіба це не романтична вигадка, з погляду міщанина, якщо людина міняється одягом зі своїм супутником, щоб зберегти йому життя, і сама гине як жертва вендетти («Угода»), або коли артистка розриває вигідний контракт і їде в глухий закуток десь на Заході тільки тому, що там уже кілька років виглядає дочку забута, самітна старенька мати («Винарня і троянда»), або коли старий художник іде на скін, щоб написати на стіні дому свій єдиний і останній у житті шедевр і цим врятувати від смерті знеможену від важкої хвороби дівчину («Останній листок»). Так, це романтика, але яка благородна романтика! Цього може й не буває в оточуючому його світі, але автор хоче, щоб так було, і вірить, що так може і повинно бути! А якщо додати до цього, що переважна більшість героїв О. Генрі — то люди з середніх і нижчих прошарків, якщо додати, як щиро він любить всіх тих, хто ледве перебивається у великому місті, всіх фермерів із ранчо та навіть авантюрників і шахраїв, яких він зображує чесними та благородними («Мерзенний ошуканець», «Навернення Джіммі Валентайна» і др.), то ми зрозуміємо глибокий демократизм письменника, зрозуміємо й те, за що його люблять прості люди. Але люблять його також і за талант оповідача. Її успіхові надзвичайно сприяє блискучий початок, стислий, конкретний, що зразу вводить читача в дію, в гущавину подій. Придивіться до початку новел, хоч би таких, як «Споріднені душі», «Мадам Бо-Піп на ранчо», «Туман в Сан-Антоніо» та й багато інших. Жодних вступів, попереднього знайомства з персонажами, про них вам розказують, як про ваших давніх знайомих. До того ж автор робить це, як наприклад у новелах «Дебют Тільді» або «Чарівні пампушки», звертаючись просто до читача, обертаючи його за допомогою цього прийому на співучасника подій. Тут до речі буде згадати щирість і безпосередність інтонації, які надають стільки привабливості цій розмові автора з читачем. Вражають свіжість і несподіваність дотепів О. Генрі, сміливість метафор, нестримна вигадка, яка створює надзвичайний збіг обставин і захоплюючий сюжет. Ефектні несподівані кінцівки новел — витвір оригінального композиційного методу письменника, який вправною рукою майстра, приховуючи основну сюжетну лінію, висуває на перший план другорядну і, «розкривши свої карти» лише в фіналі, досягає блискучого ефекту.

Особливо яскрава, багата фарбами та відтінками палітра його гумору. У відомій новелі «Викуп Вождя Червоношкірих» природа смішного криється в самій оберненій догори ногами життєвій ситуації: двоє шахраїв викрадають у багатія єдиного синочка, щоб вирвати солідний викуп, але змушені ще самі додати за те, щоб батько узяв назад хлопця: таке невгамовне, настирливе трапилось їм хлопченя. Подібний художній засіб застосовує письменник і в новелі «Оповідь гумориста», герой якої повертає собі природний гумор, втрачений протягом кількох років праці гумориста для друку лише тоді, коли влаштовується в поховальній конторі. «Комедія цікавості» заснована на деяких особливостях психіки гультяїв і прийомі гіперболізації, дуже близькому до твенівського, а в таких новелах, як «З виру богеми врятована» або «Немовлята в джунглях» виразно вчувається іронія автора, спрямована на певні побутові чи соціальні явища. Зовсім інше знаходимо в новелі «Грабіжник і Томмі», яка пародіює сентиментальні американські оповідання, де чисті невинні діти навертають запеклих злодюг до каяття і зречення своєї професії. Ці приклади різноманітності гумористичних нюансів у новелах О. Генрі можна ще збільшити.

Та в цього ж таки блискучого гумориста ми зустрічаємо і щось зовсім протилежне: ліричну схвильованість, поетичний пейзаж (у творі «Королі й капуста», в низці новел), натхненні описи екзотичної природи Півдня та Заходу, і таємничого нічного міста.

Віддати іншою мовою хоч більш-менш рівноцінно неповторну своєрідність мовного багатства творів О. Генрі не спромігся ще жодний перекладач. Особлива колоритність його зворотів і висловів, їх специфіка, національний характер жартів, дотепів, гумору, оригінальність метафор, а найбільше — насиченість його творів різними говірками, локальними та професійними жаргонами, — отой непередаваний запашний сленг — становлять глибоку своєрідність мови О. Генрі і разом з тим непереможні труднощі для перекладу. Наведемо лиш одну ілюстрацію — новелу «Яблуко сфінкса», в якій подорожні, затримані в дорозі негодою, розказують кожний свою версію однієї любовної історії. З розповіддю виступають по черзі мірошник, візник, суддя тощо, і мова кожного з них рясно пересипана слівцями, характерними для його професії, настільки своєрідна й виразна, що ви одразу здогадуєтесь і про фах, і про вдачу цієї людини.

Новелістична майстерність О. Генрі та своєрідність його письменницького таланту привертала до себе увагу й українських перекладачів. Інтерес до творчості О. Генрі у 20-х роках пов’язаний був із завданнями, що стояли тоді перед літературою України — створити нову художню прозу, продовжуючи найкращі традиції вітчизняної новелістики — Коцюбинського, Франка, Стефаника, використовуючи найбільш вдалі зразки розповідного мистецтва російської та зарубіжної літератур. У цей час з’являються і теоретичні праці («Природа новели» Гр. Майфета, «Як будується оповідання» М. Йогансена й інші), які вивчають архітектоніку, технічні засоби й компоненти новел, подають літературний аналіз низки українських і зарубіжних новел, знайомлять читачів із творами, що вийшли за кордоном із цього питання.

У деяких теоретиків тих часів (наприклад, у М. Йогансена) знаходимо поради молодим прозаїкам вчитись у О. Генрі майстерній композиції новели, складним сюжетним ходам, несподіваному фіналу. Поруч із оповіданнями і новелами Ю. Яновського, О. Слісаренка, П. Панча виходять друком у 20-х роках і переклади зарубіжної новели, в тому числі й О. Генрі. Цікаво, що серед його перекладачів зустрічаємо ймення видатних українських письменників: О. Вишні, М. Ірчана.

Найраніші переклади О. Генрі належать Юрію Меженкові, який вмістив новелу «Шляхи, що ми обираємо» в журналі «Глобус» (№ 2 за 1923 р.) й Остапові Вишні. Збірочка новел О. Генрі в його перекладах «Любовні напої» вийшла друком у Харкові 1924 р. (видання Книгоспілки). Зрозумілий інтерес видатного українського гумориста до малих літературних жанрів підтверджують хоч би такі факти його літературної біографії, як переклади ранніх оповідань А.П. Чехова («Трагік», «Беззахисна істота» й інші). У збірці «Любовні напої» вміщено п’ять новел. Вибір їх свідчить про бажання видавництва й перекладача познайомити українську громадськість із кращими зразками новелістики американського майстра художнього слова. Вміщені у збірці новели — «Віщунські дарунки», «Кульбаба», «Любовний напій Айка Шонштейна» — маленькі шедеври, блискучі, динамічні, з дотепною, несподіваною і разом з тим психологічно правдоподібною розв’язкою.

У серпні 1927 р. «Оповідання босяка» О. Генрі в перекладі М. Ірчана надрукував дніпропетровський журнал «Зоря». Але більшість перекладів американського новеліста належить М. Рябовій, сумлінному перекладачеві, непоганому знавцеві англійської мови. В її перекладі вперше українською мовою вийшов роман О. Генрі «Королі й капуста» (Харків, 1932 р.) із передмовою М. Йогансена. Характерно, що нове видання цього твору виходить у перекладі талановитого поета В. Мисика, продовжуючи таким чином уже усталену традицію, яка полягає в тому, що майстри українського художнього слова охоче працювали й працюють над перекладами творів видатного американського новеліста.

Л-ра: Всесвіт. – 1962. – № 9. – С. 146-148.

Біографія

Твори

Критика