«Із любові до мистецтва...» (Як аналізувати новели О. Генрі)

І. М. Рада

Оповідання «Фараон і хорал» належить до нью-йоркського циклу і входить до збірки «Чотири мільйони». Отож дія відбувається у Нью-Йорку, величезному чотиримільйонному місті.

О. Генрі демократично обрав героєм місцевого волоцюгу Сопі, який мав звичай ночувати на лаві Медісон-скверу і мріяв перебути зимову пору року у в’язниці. «Трьох місяців ув’язнення на Острові — ось чого жадала його душа. Три місяці надійного захисту і забезпеченої їжі, у приємній громаді, віддалік від замаху Борея і фараонів — для Сопі це була справді межа бажань».

Новела побудована на черзі анекдотів, що йдуть один за одним. Шість — мають один і той самий сюжет. Герой коїть невеличкий злочин — порушує суспільний спокій — з метою опинитися на Острові. Проте полісмен або не звертає на нього уваги, або намагається заарештувати когось іншого, або з нашого злодюжки вже зовсім знущаються, тобто в’язниця залишається нездійсненною мрією.

Отже, сьомий, останній анекдот є головним. Загубивши надію на зимове перебування у в’язниці, Сопі, під впливом музики хорала, що її грав органіст у старій церкві, вирішив видертися з болота, повернутися до трудового життя, де були «сміливі плани, друзі, і чисті думки, і чисті комірці». У цю саму мить його заарештував фараон, а наступного ранку суддя проголосив вирок: «На Острів, три місяці...».

Якщо добре переглянути кожен анекдот, то виявиться, що основа кожного — комічна ситуація та несподіваний кінець. У сьомому випадку ситуація «упікантнюється» тим, що нашого героя заарештували не за злочин, а ніби за світлі думки.

Події розгортаються швидко: «все починається ранком, а завершується при сході місяця». Крім того, одна історія невимушено змінюється іншою, тому що бідолашний герой прямує через велике місто, що є фоном для його пригод. Місто голосно гуде, спалахує вітринами й рекламами, наповнюється «жінками в хутрах і чоловіками в теплих пальтах». Наш сіромаха стає зовсім самотнім і маленьким і начебто губиться у велетенському Нью-Йорку. Читачі співчувають йому, вони на його боці. О. Генрі був великим гуманістом і зміг передати свою любов до «маленької людини» читачам. Навіть у звичайнім волоцюзі письменник примусив нас побачити духовне світло.

Ізгой, посміховисько, об’єкт для знущань і задоволення садистських нахилів суспільства, що досягло успіхів, — так виглядає герой О. Генрі на початку розмови. Проте, так чи так цей невдаха стає переможцем під час розв’язки новели.

Письменник не був винятком у літературі США, що завжди виховувала в кожнім поколінні американців комплекс переможця.

Словесні жарти, гра словом — невід’ємна прикраса оповідань О. Генрі. Немає абзацу, речення без гумору. Ось перший абзац. Прикмети зими, що наближається: дикі гуси відлітають на південь; жінки, які не мають ко-тикових манто, стають приязними до своїх чоловіків; Сопі починає вовтузитися на лаві у парку. Гідні подиву деякі жартівливо-дотепні висловлювання письменника. Скажімо, «Жовтий лист — візитна картка Діда Мороза», якою він «чесно попереджає [людей] про свій близький прихід»; «Два офіціанти охайно укладали Сопі лівим вухом на нечулий тротуар»; «Сопі був приречений насолоджуватися свободою» тощо.

«Санаторій на ранчо» із збірки «Серце Заходу» належить до ковбойських оповідань. Місце дії даної новели — південний Захід США, ранчо Соліто, що належить Кертісу Рейдлеру.

Знову О. Генрі обирає героями пересічних американців, простих невибагливих людей, які займаються важкою фізичною працею. Від ковбоїв, скотарів годі чекати ввічливості та співчуття. Проте це лише перший узвичаєний та поверховий погляд.

В основі новели, як завжди, мелодраматична, певною мірою гостросюжетна ситуація. Господар ранчо привіз із міста Сан-Антоніо хворого сіромашного любителя боксу, Мак-Гайра, який помирав від сухот і відсутності грошей.

Кертіс Рейдлер хотів підсобити йому оговтатися за допомогою доброї їжі та свіжого повітря. Колись він привозив уже на ранчо кількох змарнілих доходяг, що були хворими на сухоти. П’ятьох господар виходив, а шостий знайшов тут вічний спокій. Колись ковбой підібрав теля, що відбилося від стада. Мак-Гайр був для скотаря «хворим, безпорадним створінням, що мало потребу у догляді». Рейдлер виконував примхи горопахи, який став на ранчо справжнім тираном. Випадково тут опинився доктор; на прохання господаря він оглянув хворого і зробив висновок: той цілком здоровий. Обурений ковбой виштовхнув Мак-Гайра на вигін таврувати худобу.

Однак ми пам’ятаємо, що дуже часто в новелах О. Генрі є «подвійна розв’язка». Спочатку вона наступає удавано (саме з цим ми маємо справу зараз), а потім насправді.

Так що ж відбулося насправді? Хворий чи здоровий любитель боксу?

Виявилося, що доктор оглянув замість Мак-Гайра слугу-мексиканця Іларіо. Тяжко хворий на сухоти вигнанець ледве не помер на пасовищі. Однак відбулося чудо — він одужав і став «наймоторнішим загоничем на всі ковбойські табори». Оце й є справжній (зовсім не удаваний) несподіваний кінець оповідання.

Дії розвивалися достатньо швидко, картини миготіли одна за одною. Ми були свідками «блискавичного боксу» в Сан-Антоніо (саме з-за нього Мак-Гайр не став господарем кафе, а навпаки став звичайним злиднем), знайомства головних героїв. Разом з ними ми їхали потягом у «країну ранчо, володіння коров’ячих королів», перебували на самому ранчо, дізналися про побут ковбоїв, які мешкають на «безмежних просторах прерій, що залиті сонцем». Скотарі вже не були для нас нечулими та брутальними. Сила гуманізму О. Генрі така, що читач починає не лише співчувати героям, а й розуміти, що за зовнішньою грубою оболонкою вони приховують чутливі, тендітні душі. Такими є Кертіс Рейдлер, Росе Харгіста й сам Мак-Гайр.

Як завжди, словесні жарти, витівки — головна прикраса новели О. Генрі. Наприклад:

«Думки їх оберталися, мов шестерні конічного зубчастого передавального механізму, — у кожного навколо своєї осі й у протилежних напрямках»; «Повітря п’янило, як вино, і освіжало, як сельтерська...»; «роздолля савани, що радіє»; «[доктор] вибивав зорю на грудях у мексиканського хлопця» тощо.

— Новела «Перетворення Джиммі Валентайна» із збірки «Шляхи долі» належить до циклу оповідань про «шляхетних шахраїв».

Місце дії — «маленьке місто в п'яти милях від залізниці, у глибині штата Арканзас».

Демократизм письменника не має меж. О. Генрі обрав героєм новели зломщика сейфів Джеймса Валентайна, на прізвисько Франт. Грабіжник мав шляхетні манери, гарну зовнішність, відмінний одяг. Джиммі був, якщо можна так казати, фахівцем високого класу. «Будь-який сейф був для нього майже розгорнутою книгою».

До речі, все оповідання побудоване на контрастах. Ми навмисне зупинилися на зовнішності героя, яка аж ніяк не співпадає з його кримінальним фахом.

Перед нами мелодрама з елементами гостросюжетного детектива.

Після в’язниці Джиммі не зупинився: він зламував один, другий, третій сейфи. Цінних паперів та срібла «благородний грабіжник» не торкався, забирав тільки долари...

У місті Елморі він опинився з певною метою. Однак замість грабувати банк, він закохався у доньку банкіра (і тут в наявності контрастна комічна ситуація). «Джиммі Валентайн заглянув їй у вічі, забув, хто він такий і став іншим чоловіком».

Герой узяв інше ім’я, зробився торгівцем взуття, відкрив магазин, досяг успіхів. Те ж саме в суспільстві та коханні... За два тижні він мав намір одружитися з міс Аннабел Адамс, а власну унікальну валізу з фаховим приладдям збирався подарувати приятелеві. Під цілющим впливом кохання Джиммі перетворився на чесну людину. Здавалося, все добре закінчується, але... О. Генрі знову використовує свій улюблений прийом — подвійну розв’язку.

Батько нареченої, банкір Адамс, обладнав нову комору з сейфом. Коли велика родинна компанія оглядала її, племінниці нареченої гралися, і старша зачинила молодшу в коморі. Двері відчинити не можна, дитина може задихнутися, родина майже божеволіє з відчаю. Аннабел звертається до нареченого з проханням допомогти: «жінці завжди здається, що немає нічого неможливого... для чоловіка, якого вона обожнює». (Знову комічна контрастна ситуація: до зломщика звертаються з проханням зробити те, що є його справжньою роботою). Що залишалося робити Джиммі? Якщо він відчинить сейф, він себе викриє: детектив Бен Прайс уже поруч і готовий заарештувати «благородного пройдисвіта». Джиммі не зміг відмовити коханій, відчинив комору за допомогою власного приладдя, тобто урятував дитину. Зараз його заарештує Бен Прайс, і все скінчиться в’язницею... Здається, в цьому оповіданні декілька удаваних розв’язок. І ось тут, нарешті, настає справжня несподівана розв'язка — детектив зробив вигляд, що не впізнав Джиммі Валейтайна. Шляхетний вчинок колишнього грабіжника зворушив Бена Прайса настільки, що він залишив Ральфа Д. Спенсера (таке було нове ім’я героя) на волі.

Оповідання дуже цікаве з погляду композиції. Воно мовби складається з трьох новел: 1) «Повернення на волю»; 2) «Життя Ральфа Д. Спенсера»; 3) «Перетворення Джиммі Валентайна». Кожну міні-новелу можна аналізувати окремо як звичайну: вона не має особливої чарівності, не має родзинки. Коли ж вони разом — відбувається перетворення попелюшки на принцесу. Три пересічні міні-новели разом перевтілюються в справжній шедевр — оповідання О. Генрі.

Здається зайвим говорити про гуманізм американського письменника, бо тільки він міг перетворити грабіжника на справжнього самовідданого Ромео.

Від словесних жартів і витівок, на які так гаразд митець, читач отримує велике задоволення. Наприклад: «Писар вручив йому залізничний квиток і папірець у п’ять доларів, які, як убачав закон, повинні були повернути Джиммі права громадянства і добробут»; «Він сам був законодавцем мод для трохи позолоченої молоді Елмора»; «Містер Ральф Спенсер, фенікс, що виник з попелу Джиммі Валентайна, який був охоплений вогнем кохання, що спалахнуло несподівано і перетворило його, залишився в Елморі й досяг успіхів».

Л-ра: Зарубіжна література. – 2001. – № 3. – С. 17-18.

Біографія

Твори

Критика