Сюрреалістичні мотиви в новелі Інгеборг Бахман «Магазин, де продаються сни»
В. І. Тесля
Новела «Магазин, де продаються сни» (пізніше вона була перероблена на радіоп’єсу) присвячена сюрреалістичній проблематиці. Це теж варіація на задану тему, добре розроблену сюрреалістами: відтворення дивних марень, фантазій і снів героя. Життя Лоренца (таке ім’я він має) утримується у жорстких рамках. Він працює у фірмі за жорстким графіком, розраховує кожну хвилину, поспішає, заощаджує і відкладає гроші. Таким чином, для нього на початку характерне притуплене сприйняття світу. Існування Лоренца регламентоване й розписане до дрібниць. «Ввечері я завжди полишав будинок останнім, я мав здавати ключі портьє, і коли я стояв у воротах, перш я налаштовувавсь йти додому, мені лише залишалось обдумати виконану роботу - я мусив уявити, чи всі письмові документи були здані і замкнені в ящиках і чи були відмічені в календарях моїх начальників усі терміни і домовленості. Інколи я в неспокої повертався назад і ще раз перевіряв усе, за що на мене була покладена відповідальність». Несправжнє буття Лоренца заповнене сірими буднями пасивного існування. Він бачить неповноту світу і життя, несвободу суспільних відносин, як несвободу він сприймає необхідність працювати за шматок хліба. Він мусить щодня вести підрахунки своїх витрат. Це викликає вибух негативу. Гроші він уважає основою вільного життя, але виголошує інвективу проти неволі світу, де все продається й купується. Цей момент унаочнює те, що повсякденне існування-животіння веде людину до деперсоналізації й уніфікації, несправжнє буття заповнене сірими буднями пасивного існування.
Теоретик сюрреалізму Андре Бретон підкреслював, що у дорослої людини необхідність підкорення їй витісняє навіть фантазування, яке вона забуває, обкрадаючи себе: «Саме в дитинстві, в силу відсутності будь-якого примусу, перед людиною відкривається можливість прожити декілька життів одночасно, і вона цілком занурюється в ілюзію; вона хоче, щоб будь-яка річ давалась їй гранично легко, негайно. Кожен ранок діти прокидаються в повній безтурботності. І якщо пізніше, відчувши, що життя втрачає будь-який сенс, зрозумівши, що нездатна утриматись на висоті виняткових ситуацій, таких, наприклад, як кохання, людина намагається в той чи інший спосіб повернути втрачене, їй це не вдається. Причина в тому, що віднині вона душею і тілом підпорядкована владній практичній необхідності, котра не припускає, щоб про неї забували. Всім вчинкам людини буде не вистачати щирості, а думкам - розмаху».
Згадані в новелі птахи за контрастом символізують свободу життя. Простір, в якому мусить існувати Лоренц, антиорганічний за своїми якісними характеристиками: героя тут опановує втома і неспокій, люди й автомобілі губляться в пилюці, скрізь галасливо і гамірно. «Я завжди був стомлений, коли я йшов додому, втомлений, як вулиці, на яких губилися в пилюці люди й автомобілі; я ледве чув останній шум, заледве вітер, який підіймався в парку, і птахи, які з ясними криками торкалися дахів і до сутінок відлітали на пагорби й виноградники в околицях міста». Буття в міському просторі розлюднене, людина стала жахливою карикатурою на Творіння. Вже згадані птахи, які символізують свободу життя, близькість до землі, природи, тікають звідси на виноградники й пагорби в околицях міста.
Міський центр не структурований в художньому просторі тексту, - згадані лише вітрини в магазинах на центральних вулицях. Але навіть вітрини тут неякісні: в них виступають тіні і приховують таким чином товари, виставлені на продаж.
Зображення міських вулиць містить натяк на деструктивність. Процес урбанізації приводить до того, що порушується гармонія існування, людина в цьому просторі стає зайвою. Неодмінним супутником життя стає розумове й психічне перенапруження. Міський простір трансформується в місто-пекло, міська стихія, ніби хвиля, накриває героя і примушує існувати в нав’язаному нею темпі.
Лоренц - це маргінальна особистість, він губиться в урбанізованому просторі, для нього не існує життєвого розмаїття. Проте герой відкидає стереотипність законів, за якими живе звичайний світ.
Одного разу він заходить до крамнички, в якій сподівається знайти щось звичайне. У продавці на початку бачить звичайну людину. Картину звичайності доповнюють пил, тиша, велика муха, що літає приміщенням. Це місце, здається, не може бути заповідником поетичності. Опис приміщення крамниці відображує статичну ситуацію і, здається, не обіцяє героєві ніяких змін. Але там продаються сни. Та заплатити за них покупець має право не грішми, а місяцями чи навіть роками життя. Епізод у магазині, коли Лоренц переглядає сон, стає чи може стати вирішальною точкою його життя, і це є результатом драми становлення. Позитивна хвиля була зумовлена естетичними чинниками, емоційно-почуттєвий пік у житті Лоренца припадає саме на цей момент. Усе креативне для героя зосереджене в крихітній крамниці з її таємничими шафами і шухлядами, де містяться сни. Для героя характерне уявлення, що за допомогою неясних сил йому стануть відомими незбагненні таємниці світу. Але він не звертає уваги на дрібниці та деталі. Образ пилу, який покриває все в крамниці, свідчить про спустошливе хтонічне єство чарівного явища. Лоренц вибирає сон, у якому бачить кохану дівчину на кораблі. «Свідомість повернулася до мене лише тоді, коли я в одному зі снів побачив Анну; вона стояла на білому, великому кораблі, її тіло було перетягнуте сяючою лускою, і вона простягувала руки до мене. Над її кучерями, які круто підіймав вітер, кружляв чорний птах, я злякався, що він може її ушкодити або зіштовхнути, я тримав свої руки перед обличчям і швидко відшукав для себе інший сон. Золоті м’ячі, які ніхто не кидав, падали на землю і підстрибували потім трохи вгору, падали вниз і знову підіймалися, це була чудова гра, в яку б і я охоче грав».
Відчуття часу є стрижневим моментом новели. Він є своєрідним товаром і має свою вартість. Володіти насолодою означає володіти часом. Час впливає на перебіг подій, перебіг подій скасовує і «з’їдає» час. Купівля сну можлива лише в помежовому з реальністю стані, бо чудеса трапляються лише в сакральному часо-просторовому континуумі. Цікаве описання інтер’єру: в магазині повітря насичене тишею і пилом, життя тут уповільнене, закони механічного, урбанізованого простору перестають тут діяти. Духовне бере гору над земним, сфера його свідомості розширюється в нових умовах. Святкові багатства крамниці зачаровують Лоренца. Він бачить особливий просторовий розмах, шир, що розкривається у снах. (Чорний птах зі сну мусив би попередити його про невдачу.) І справді, ця деталь не подобається героєві. Він сподівається, що після купівлі сну його життєдіяльність протікатиме більш інтенсивно, і вірить, що його життя набуде краси й польоту. Справа викликає у Лоренца почуття ентузіазму, він бачить, що в його житті відкриваються невичерпні можливості розвитку.
Ентузіазм персонажа з приводу пропозиції самої долі тут надто великий, - йому здалося, що він віднайшов край чудес. Чудесне актуальне для героя, бо він підвладний спокусі. Лоренц не замислюється над тим, чи надано його бажанням легітимного характеру, і виходить так, що кинутий виклик порушує рівновагу.
Коли герой вирішує наступного дня викупити цей сон, магазин зникає. Він відчуває напад слабкості і змушений цілий місяць провести у ліжку, не маючи сил опиратися хворобі. Це служить нагадуванням про те, що насолода травматична. Виходить так, що він даремно мусить пожертвувати місяцем життя, і до того ж його звільняють з роботи.
Хвороба й звільнення з роботи спричиняє ерозію його намірів. Загравання з невідомим призводить до того, що приходить страх. Перспектива буття пов’язана для нього віднині зі страхом перед невідомим. Невідоме мусить бути витіснене на периферію життя. Причиною життєвого краху Лоренца є пошук свободи, акт нерегламентованого волевияву.
У цьому старанно виконаному сюрреалістичному етюді автору вдається передати відчуття загадковості того, що відбувається, його невідповідності звичним уявленням, чудесне зображується як джерело нещасть і ледь не загибелі. У той же час ілюзорний світ, що виник нібито на межі між сном і станом пробудження, не позбавлений ознак реальності.
До подібних сюрреалістичних вправ вдавалися в середині 50-х років XX ст. Ільзе Айхінгер і Т. Бернгард, про якого російський дослідник Ю. Архипов справедливо сказав, що «...непомірним сюрреалістичним утрируванням в них (творах - В. Т.) акцентується абсурдність оточуючого; непомітна буденність якось плавно зісковзає в хворобливо фантастичне». Це свідчить про те, що і творчість І. Бахман розвивалася в руслі пошуків молодої генерації письменників, до якої належала як вона сама, так й Ільзе Айхінгер та Томас Бернгард.
Л-ра: Наукові записки Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя. Філологічні науки. – 2005. – С. 19-21.
Твори
Критика
