Інґеборґ Бахман. Скажи мені, любове
При зустрічі піднімеш капелюха,
принаджуючи головою хмари,
та твоє серце мріє десь далеко,
уста вжилися в лад чужої мови,
наш край заріс трясучкою буйною,
а літо роздуває пломінь айстри,
сліпий від пуху, ти відводиш очі,
смієшся, плачеш, сам себе караєш,
чи може ще щось трапитись з тобою –
Скажи мені, любове!
Свій хвіст врочисто пава розпускає,
стовбурчить пір’я горлиця ласкава,
навколо чути ніжне воркотання,
іде індик поважно, диким медом
земля пропахла, в молодому парку
пил золотий висить над квітниками.
Ось риба обганяє свою зграю,
щоб досягти коралового ложа,
під срібну музику піску танцює скорпіон.
Жук чує звіддаля любовний поклик;
мені б його єство, і я б відчула,
як мерехтять під панцирами крила,
і полетіла б до куща малини.
Скажи мені, любове!
Вода перемовляється з водою,
і хвиля з хвилею цілується всякчас,
тужавіє на сонці виноград,
І так довірливо повзе по листю равлик!
Та навіть камінь робиться м’яким!
Скажи мені, любове, бо не збагну сама:
Невже отой жахний, короткий час,
що нам відміряно, сповняти лиш думками
й нічого любого не знати ні на мить?
Що з тих думок, коли його немає?
Ти кажеш: інший дух його полонить…
Мовчи, любове. Бачу саламандру,
яка проходить крізь вогонь безстрашно.
Вона не відає ні страху, ані болю.
Переклав Петро Рихло
Твори
Критика