Біографія Інґеборґ Бахман
Інґеборґ Бахман – австрійська письменниця, лібретистка та журналістка – народилася 25 червня 1926 року в Клаґенфурті в Каринтії (Австрія) та виросла поблизу кордонів із Італією та Югославією.
Вона була першою дитиною у родині шкільного учителя Матіаса Бахмана та Ольги Гаас-Бахман. Згодом у неї з'явилася молодша сестра Ізольда та брат Гайнц. Вже у дитинстві Інґеборґ почала складати музику та писати вірші. З 1932 по 1936 навчалася у народній школі, а з 1936 по 1938 — у федеральній реальній гімназії. Протягом 1938-1944 Бахман навчається у вищій школі для дівчат.
З 1945 до 1946 Бахман вивчала філософію та юриспруденцію в Іннсбруцькому та Ґрацькому університетах. У 1946 було опубліковане її перше оповідання «Пором» (Die Fähre), яке з'явилося на сторінках журналу «Кертнер іллюстрірте». Написані того ж року «Листи до Феліціана» залишись невиданими за її життя. У 1946 Бахман починає вивчати філософію, германістику та психологію у Віденському університеті.
В той же час вона відвідує зібрання гуртка молодих літераторів під проводом Ганса Вайґеля, які проходять у віденській кав'ярні «Раймунд», та працює над романом «Безіменне місто», який так і залишився неопублікованим. Перші вірші Бахман виходять друком у 1948-1949 у віденському часописі «Лінкей. Поезія. Мистецтво. Критика». 1949 року Бахман проходить практику в психіатричній клініці Штайнгоф, а вже наступного року дописує дисертацію «Критична рецепція екзистенційної філософії Мартіна Гайдеґґера», захист якої відбувся 25 березня 1950. Науковим керівником Бахман був філософ Віктор Крафт, який знов почав викладати в університеті після закінчення війни та залишився у місті останнім представником Віденського гуртка, що припинив своє існування після приходу націонал-соціалістів до влади у Німеччині. Після завершення роботи Бахман зауважує, що їй так і не вдалося скинути Гайдеґґера з п'єдесталу, а у 1959, коли Гайдеґґер святкував своє 70-ліття, відмовляється написати йому вірша до ювілейного альбому. В університеті Бахман починає цікавитися філософією мови Людвіґа Вітґенштейна.
Протягом своїх студентських років Бахман познайомилась з Паулем Целаном, Ільзе Айхінґер, Клаусом Демусом та Якобом Таубесом. Закоханість у Целана вплинула на творчість Бахман, вона часто використовувала характерний вислів Целана «незважаючи ні на що» (trotz allem), водночас, як писала Бахман Гансу Вейґелю, вони «з невідомих, демонічних причин позбавляли одне одного можливості вільно дихати».
Закінчивши університет, Бахман подорожує до Парижа та Лондона, де робить спробу познайомитися зі смертельно хворим на той час Людвіґом Вітґенштейном. Після повернення до Відня деякий час працює у секретаріаті американської окупаційної адміністрації.
Восени 1951 стає сценаристкою на австрійській радіостанції «Рот-Вайс-Рот», де згодом обіймає посаду редактора. Колеги називають її «Інґою», хоча і звертаються один до одного на Ви. У 1952 в ефірі вперше звучить її радіоп'єса «Сни на продаж». Того ж року в журналі «Голоси сучасності», редактором якого був Ганс Вайґель, було надруковано цикл її віршів під назвою «Від'їзд», а у католицькому часописі «Слово і правда» — рецензії на твори Гейнріха Белля, Теа Штернгайма, Альфреда Морберта, Хосе Орабуени. Провідні німецькі видавництва відмовляються друкувати її перший роман. У травні 1952 виступає на Десятій конференції «Групи 47» у Нієндорфі, на яку запрошує і Пауля Целана. Там знайомиться з композитором Гансом Вернером Генце. У вересні того ж року на запрошення Генце разом із сестрою Ізольдою вперше подорожує до Італії. Протягом своєї роботи на «Рот-Вайс-Рот» Бахман написала сценарії до одинадцяти серій популярної мильної опери, про які потім не згадувала в своєму резюме. Бахман припиняє працювати на радіо у 1953, наступні чотири роки вона живе разом з Генце в Італії.
Протягом 1953-1956 Бахман видала дві збірки своїх віршів, цей період також був позначений співпрацею з Гансом Вернером Генце, з яким Бахман підтримувала дружні стосунки. У 1953 вона отримала літературну премію «Групи 47» за поетичну збірку «Відкладений час» (Die Gestundete Zeit) та опублікувала свій есей про Вітґенштейна. З кінця літа того ж року вона жила в Іскії, Неаполі та Римі разом з Генце. Рік потому, у серпні 1954, німецький журнал «Шпіґель» розмістив на обкладинці портрет Бахман, підписавши його «Нові Римські елегії: Інґеборґ Бахман». Публікація у журналі принесла Бахман відомість серед ширшої аудиторії. У 1955 на Північно-західному німецькому радіо (Гамбург) відбулася прем'єра радіовистави «Цикади», музику до якої написав Генце. Бахман була авторкою також лібрето балету Генце «Ідіот» (1955), опери «Принц Гамбурзький» (1960, за драмою Генріха фон Клейста) та «Молодий лорд» (1965, за казкою Вільгельма Гауффа). У 1955 Бахман бере участь у Гарвардській літній школі мистецтва, науки та освіти (Кембридж, Массачусетс). У 1956 була видана остання поетична збірка Бахман — «Заклик до Великої Ведмедиці», за яку вона отримує Літературну премію Вільного Ганзейського міста Бремена.
Після перших двох збірок протягом свого життя Бахман опублікує близько двох десятків віршів. У 1957 вона стає членом-кореспондентом Німецької академії мови та поезії у Дармштадті. Наприкінці того ж року відвідує Париж, де зустрічається з Целаном, а в 1958 переїжджає в пошуках роботи з Риму до Мюнхена, де працює драматургинею на Баварському телебаченні. На семінарі «Критичний погляд на літературну критику», що проходив у Вупперталі, знайомиться з Гансом Маєром. Того ж року вступає до «Комітету проти ядерного озброєння», після чого Ганс Вайґель пише відкритого листа з критикою Бахман, де зазначає, що «як жінка, як поетеса та як чужинка» вона має мовчати.
У 1958 також відбувається прем'єра радіовистави Бахман «Добрий Бог з Мангеттену». 3 липня Бахман вперше зустрічається з Максом Фрішем, з яким живе наступні чотири роки у Цюриху та Римі. Мотиви їхнього розлучення у 1962 звучать у романах Фріша «Назву себе Гантенбайн» та «Монто́к».
У 1959 за радіоп'єсу «Добрий Бог Мангеттену» Бахман отримує Премію сліпих ветеранів війни, під час вручення якої 17 березня проголошує промову «Людині слід довірити правду» (Die Wahrheit ist dem Menschen zumutbar).
Наступного року Бахман стає першою запрошеною лекторкою з поетики у Франкфуртському університеті. Навесні вона подорожу разом з Гансом-Маґнусом Енценсберґером та Вальтером Йенсом до НДР, де знайомиться з Ернстом Блохом та Штефаном Гермліном. Починає перекладати німецькою вірші Джузеппе Унґаретті. У 1961 було видано збірку оповідань «Тридцятий рік», за яку Бахман отримує премію Спілки німецьких критиків. У 1963 отримує стипендію Фундації Форда на річне перебування у Берліні, де залишається до 1965. В Берліні Бахман зустрічає Альфреда Андереша, Уве Йонсона, Йоганнеса Бобровського та Вітольда Гомбровича.
У 1964 опубліковано роман Макса Фріша «Назву себе Гантенбайн», прочитання якого стало травматичним досвідом для Бахман. Подорожує до Праги, Єгипту та Судану. В Римі Бахман знайомиться з Анною Ахматовою, якій присвячує вірш «Насправді». У 1966 Бахман зриває публікацію перекладів віршів Ахматової, яку підготував колишній член Гітлер'югенду Ганс Бауман. У середині 1960-х починає працювати над циклом «Види смерті» (Todesarten).
У 1965 Бахман переселяється до Риму, де живе до кінця життя, влітку відвідуючи Клагенфурт. У 1968 отримує Велику австрійську державну премію з літератури. З другої половини 1960-х працює над прозовим циклом «Види смерті», першою книгою якого стає роман «Ма́ліна», виданий у 1971. Романи «Справа Франци» та «Реквієм для Фанні Ґольдман» так і не було завершено. У 1972 виходить збірка оповідань «Синхронно», Бахман отримує премію Антона Вільдґанса.
На початку 1973 помирає батько Бахман. Вона відвідує концтабір Аушвіц, виступає з літературними читаннями у Польщі. 26 вересня Бахман отримує опіки другої та третьої ступені від пожежі, що сталася у її квартирі через те, що вона курила у ліжку.
Інґеборґ Бахман померла 17 жовтня 1973 року в Римі у Госпіталі святого Євгенія через те, що лікарі не відразу змогли розпізнати ознаки абсистентного синдрому, що розвинувся через вимушене припинення прийому наркотиків.
Вибрані твори:
1952 - Сни на продаж / Ein Geschäft mit Träumen, радіоп'єса.
1953 - Відкладений час / Die gestundete Zeit, збірка віршів.
1955 - Цикади / Die Zikaden, радіоп'єса.
1956 - Заклинання Великої Ведмедиці / Anrufung des großen Bären, збірка віршів.
1958 - Добрий Бог Мангеттену / Der gute Gott von Manhattan, радіоп'єса.
1961 - Тридцятий рік / Das dreißigste Jahr, збірка оповідань.
1966 - Справа Франци / Der Fall Franza, роман.
1971 - Ма́ліна / Malina, роман.
1972 - Синхронно /Simultan, збірка оповідань.
1972 - Реквієм для Фанні Ґольдман / Requiem für Fanny Goldmann, роман.
Твори
Критика
- Дискурс самооцінки в новелі Інгеборг Бахман «Кульгавий»
- Новела Інгеборг Бахман «Комендант»
- Сюрреалістичні мотиви в новелі Інгеборг Бахман «Магазин, де продаються сни»
Поділитися