26 мая 2017 в 16:12 Віталій Коротич 105

Запах неба і дух землі

Запах неба і дух землі

Григорій Сивокінь

Ім’я поета Віталія Коротича стало нині уже настільки відоме, що другу збірку поета «Запах неба», недавно випущену в світ, питали в книгарнях задовго до її появи. Добра прикмета! Радує успіх молодого автора. Та ховається за цим і важливіша ознака: поезія наша, як і вся література, тепер все більше привертає до себе увагу громадськості. Зростає інтерес читача до того, що думають і що говорять письменники.

Воно й зрозуміло: все більше активізується в наш час суспільне осмислення дійсності. І сама дійсність до того спонукає.

Віталій Коротич належить до числа наймолодших поетів, чия творчість стала предметом широкого обговорення і бурхливих дискусій, одна з яких точиться і на сторінках «Дніпра». Поет він обдарований, і лишається тільки додати, що своєю новою збіркою Коротич ще раз підтверджує це.

«Запах неба» вирізняється серед інших збірок молодих поетів загальною тактовністю, почуттям художньої міри. Автор вправно володіє образним словом, вміє відшукати нові його можливості. Думка в поезіях В. Коротича розвивається енергійно і чітко, закріплюючись остаточно, як правило, в заключних рядках, що не раз звучать як гасло:

...Відкинь з ясних доріг старе,
конаюче,
Убий його.
І перш за все — в собі.

Роздуми поета, втілені у вчинках і чуттях ліричного героя, не звучать тенденцією —вони випливають вдало зі знайдених і ясних образних асоціацій.

Автор «Запаху неба» знайшов також свої інтонаційні малюнки в поетичній мові. Інтонації його переважно спокійні, тон віршів — переконаний; поет часто ще вдається, так би мовити, до методу художнього доведення, приглушуючи емоціональні можливості поетичної мови.

У ритміці В. Коротич тяжіє до вільного вірша, використовує варіанти графічної подачі рядків, відступаючи досить часто від усталених в українській дотеперішній поезії класично-строфічних побудов. Усе це дає поетові великі можливості варіювання поетичної мови, не позбавляючи разом з тим його віршів тієї внутрішньої енергії, яка властива поезії взагалі.

Відомо, що серед молодих поетів Віталій Коротич відзначається найбільшою «доступністю». Справді, поет менше схильний до ускладненого словесного образу, який характерний, скажімо, для І. Драча чи М. Вінграновського. Образність Коротича, так би мовити, ширша — вона на цілий уривок поезії, а то й на увесь твір (наприклад, вірш «Ні, ні — вони не золоті...»). Звичайно, в такий спосіб поданий твір буде сприйматися легше, ніж той, що насичений ускладненими образами з більш віддаленими асоціативними зв’язками. «Запах неба» — книжка, багата на спостереження і думки, широка тематично. І, разом, з тим. у ній є кілька основних проблем, на поетичне розв’язання яких спрямовує свої сили автор.

І однією з перших постає перед ним проблема ролі митця в суспільній боротьбі. Молодий поет правильно уявляє собі цю роль. Перед його очима приклад безсмертних синів людства, чий творчий подвиг він уславляє. Відданість правді, служіння народові — ось що приваблює В. Коротича в музиці Бетховена, якій «не малят колисати — землю вона трясе», у віршах тих поетів, що загинули в роки війни від рук фашистських варварів. В. Коротичу близький митець-скеля Ернест Хемінгуей, «одними — давно захвалений, брехнею інших — забруднений»:

Не вийшов з нього письменничок Маленький, ручний, цяцькований...

В. Коротич пише переважно про долю митця в капіталістичному світі. Він протиставляє правдиво-чисту творчість великих майстрів тим, що мають силу і владу, тим. що ненавидять правду народу і намагаються підкупити її. Сила ж художника в тому, щоб писати не «картинки з життя принцес», не красиві панно, а правду життя.

Муза В. Коротича взагалі часто виходить за національні рамки. Він пише про події, які відбуваються на всій земній кулі («Лист в Гавану», «Лумумба», «Іспанія» та ін.). Іноді здається навіть, що це вірші, так би мовити, «з приводу», вірші, як це буває в практиці, часто поспішні, споглядальні, а то й зовсім далекі від справжньої поезії. Ні, в цих творах В. Коротича звучить велика і щира пристрасть. Автор засуджує тих, що поневолюють людей в Іспанії, намагаються гнітити права людини у Конго, зазіхають на свободу народу Куби. Слова поета звучать в унісон з почуттями читача, і тому читач не лишається до них байдужим.

Так само сприймаються нечисленні, але художньо виразні вірші Віталія Коротича, спрямовані проти загрози нової війни. Тема ця зараз — одна з найпоширеніших в літературі. І, на жаль, буває, що деякі поети збиваються в ній на мелодраматизм, на сльозливість.

У Віталія Коротича антивоєнна тема звучить суворо. Мабуть, найбільш вдалий з цього тематичного циклу вірш «Запах неба», твір, що дав назву і всій збірці.

Небо в загравах! Хто з тих, що бачили це на власні очі, може забути хмари в червоних відблисках пожеж! Поет використовує цей образ, щоб протиставити йому всю красу тихого неба, ясного неба, блакитного неба. І хоч прикінці автор не втримується від декларативного: «Я хочу, щоб людство забуло про воєн мари», і це дещо послабило поетичну образність вірша, але загалом твір сильний, бойовий.

На жаль, дещо інше враження лишається від поезій Коротича про нашого сучасника і нашого земляка. Вони щонайменше спірні в суті своїй. Бо в поезіях цих відчувається певна віддаль між героями і автором.

Такими є вірші «Покоління», «Борги», «Дорослість», «Хліб».

Справді, поет ніби стає над своїм поколінням, судить про нього збоку і з висоти зайнятої позиції нагадує йому про хліб, вирощений руками його батьків, про борги, не сплачені ровесниками борцям минулих часів. Це добре — пам’ятати про подвиги батьків. Але іноді почуття вдячності попередникам ніби мішаються в поета з докорами теперішнім молодим за легкий хліб:

Ясноокі хлопчиська,
Вам легко усе далосяі Вам на цілому світі Здається усе легким.

Поет доброзичливо ставиться до цих яснооких, бажає їм не відати, «що то печаль». Однак він не може не розуміти, не знати, що й зараз ще далеко не в кожної молодої людини «білі руки», і «красиве м’яке волосся», і «плюшеві сни». Мабуть, не всіх треба рівняти в «яснооких хлопчиках», і не всіх «яснооких хлопчиків» з білими руками слід гладити по голівці.

Віддаленість поета від життя конкретної людини (відомо, що це тепер сильна тенденція нашої літератури — інтерес до конкретної людини) ще відчутніша в циклі «Місто». «Злітаю в небо я...», — говорить поет за свого ліричного героя і справді здіймається до зірок, щоб окинути оком місто, рідне й дороге йому.

Звичайно, митець мусить бачити життя звисока, щоб краще його осягти і зрозуміти — так плин часу піднімає над подіями. Поет мусить охоплювати поглядом те, чого інші не бачать. Однак виявляється, що ліричний герой «Міста», через світ якого поет намагався показати великі життєві зміни, здається, так високо піднявся над землею, що видно вже йому стало тільки будинки, тільки архітектурні зовнішні зміни в обличчі міста протягом віків. Архітектура затулила людину. І хоч почуття і думки героя високі, сповнені благородства, — звучать вони все ж декларативно. А причина того — у відірваності зображувача від долі конкретної, людської індивідуальності. Одно слово: запах неба перебиває дух землі.

Значно кращою в цьому відношенні видається поема «Повернення батька».

Характерно, що сильними є саме ті вірші Віталія Коротича, що засновані на конкретних спостереженнях, зокрема сатиричні поезії, спрямовані проти міщанства. Поет ненавидить пристосованців, жерців тихого щастя. Він виступає проти віджилого, старого; міцного тим, воно не відміняється декретами і «в очах і гаманцях». Гостре і доте слово поета влучає точно («Людці»).

Надзвичайно багато своєрідних барв є у віршах В. Короті на «найдовшу з тем, найважчу з тем за його словами, — на тему кохання. Почуття поетового героя складні, навіть суперечливі: недаремно інколи йому здається, що в шуканні коханої йому по дорозі з власником Росінанта. Поет торкається глибинних течій теми кохання - його героїв поєднують не самі почуття, але й родинні обов’язки. І якщо автор і вдається ще раз до образу сузір’я (вірш «Шляхи»), то він у нього вагоміший і є справжнім відкриттям.

Хочеться зупинитись іще на одному вірші цього уявного циклу: «Ну, от і все. Коротким був спектакль...». Твір приваблює зображенням в дуже стислій формі діалектики поглядів ліричного героя на родинне щастя. Певне, через молодість або під впливами він, «іще не звідавши, почім сухе зерно», уявляє собі це щастя, як судільні подарунки дружині цукерок, вина і красивого намиста. Життєвий досвід вносить у ці майже міщанські уявлення свої корективи. Герой побачив більше змісту в рядках поем, написаних у важкій праці, ніж у парадності подарунків. Певне, його поглядів не поділила друга сторона: «Коротким був спектакль...». Поет віддає на суд читача, хто з героїв правий.

Дещо осібно стоїть у новій збірці Віталія Коротича «фаховий цикл» його поезій — про лікарів. У віршах циклу окреслюється ліричний герой — особа, що вбачає покликання своє в самовідданій боротьбі за здоров’я людини. Безперечно, цікаві вони як поетичне проникнення в нову, принаймні для української поезії, галузь діяльності людини.

Однак названий цикл має одну, але суттєву і, на жаль, вразливу особливість. У ньому знову відчутна деяка віддаленість поета від людини — людини, яка навіть у межах клініки живе соціальним життям. І ліричний герой автора, нехай він навіть лікар, чия турбота перш за все — про фізичне здоров’я людей, не тільки благородністю свого фаху для нас цікавий. Адже він також член суспільства. Йдеться про витлумачення людини в цих віршах переважно як одиниці фізіологічної. Чи ж не поступка це перед тим, що становить надбання кращих поезій самого В. Коротича? Чи ж не поступка це перед суспільними завданнями поезії в цілому? Очевидно, тему роботи лікаря треба осмислювати глибше, говорити не тільки про красу здорового людського тіла, але й про духовне здоров’я людини — члена суспільства.

Складається враження, що в цьому циклі поезій Віталій Коротич знову виявився суголосним з тим самим ліричним героєм, який у «Місті» і деяких інших віршах надто високо злітає над землею, так що й життєво правдиву людину з набраної висоти важко розгледіти.

Загубити в хмарах дух землі — то велика небезпека. Поет мусить застерегти себе від неї, тим більше, що в кращих віршах нової збірки він показав себе здатним це зробити.

Л-ра: Дніпро. – 1963. – № 1. – С. 154-157.

Біографія

Твори

Критика



Ключевые слова: Віталій Коротич, Виталий Коротич, критика на творчество Виталия Коротича, критика на творчість Віталія Коротича, скачать критику, скачать бесплатно, характеристика творчості Віталія Коротича, українська література 20 ст.