Борис Грінченко

(1863-1910)

Літературно-наукова спадщина Б. Грінченка багатогранна і значна. Як поет він виступав у багатьох жанрах, найбільше уславившись своїми ліричними віршами й байками.

Б. Грінченко творив у складний суспільно-політичний час, коли прикметами духовної атмосфери в Україні стали, зокрема, такі явища, як роздвоєння свідомості інтелігенції, концепція П. Куліша про відступництво освічених класів (це уявлялося йому обов’язковою парадигмою української історії), нарешті, поява нового, ще малочисельного, покоління інтелігентів, зорієнтованих на копітку просвітницьку працю.

Письменник не замикає своїх героїв у рамках етнографічності та хуторянства, показує осмислення й переосмислення культурних впливів у формах українського менталітету.

У своїх п’єсах драматург відтворив нелегкий шлях болісних роздумів над універсальною національною ідеєю, врівноваженням категорій громадянського та естетичного, розв’язання вузла моральних суперечностей душі героя. І тому драми Грінченка бачаться не лише літературним фактом своєї доби, — вони безперечно, становлять цінність для нащадків.

Чимало уваги приділяв Грінченко справі популяризації кращих творів української і світової літератури, а також створенню підручників для народних шкіл. Особливо слід відзначити його видання «Української граматики» та першої книги для читання українською мовою — «Рідне слово».

Біографія