Ділова лексика в «Словарі української мови» Бориса Грінченка​

УДК 161.2.81‟374.373.46

Лідія Тименко
Інститут української мови НАН України (Київ)

У статті класифіковано лексичні групи ділової лексики, зібраної в “Словарі української мови” Бориса Грінченка. Підтверджено, що орієнтування автора на народну мовну основу визначила систему пріоритетів у доборі реєстрового матеріалу: найширше в словнику репрезентовано законодавчу й канцелярську лексику, тоді як не зафіксовано дипломатичної.

Серед публікацій, присвячених українському письменникові, вченому, педагогу, громадському діячеві Борисові Дмитровичу Грінченку, є чимало таких, які містять глибокий філологічний аналіз виданого за його редакцією «Словаря української мови». Дещо менше приділяли уваги історії написання та перевидання цієї визначної праці, а також описові лексичного складу словника [7, с. 60 - 63].

Працю Б. Грінченка високо оцінили не тільки сучасники, а й нащадки. Численні покликання на словник надибуємо в багатьох як термінологічних, так і перекладних російсько-українських словниках, що виходили в наступні роки. Зокрема, у реєстрі «Словника ділової мови» за ред. М. Дорошенка, М. Станіславського та В.Страшкевича зафіксовано близько 50 виразів, винотованих зі «Словаря» Б. Грінченка [5]. І сьогодні цей словник становить цінну лексикографічну пам‟ятку, яка не втратила ні практичного, ні наукового значення.

Ми дослідили ділову лексику, зафіксовану в «Словарі української мови». Його джерельна база засвідчує, що офіційно-ділових документів автор не розписував, а тому ділова лексика не має прикладів з відповідного стилю мови. Проте очевидним є те, що подані слова яскраво репрезентують саме офіційно-діловий стиль української мови.

Українська ділова лексика є невід‟ємною частиною літературної мови. Вона формувалася на власній мовній основі за загальними словотвірними моделями, засвоюючи все те, що доти вироблялося століттями. Офіційно-ділова термінологія залежить від розвитку соціально-правових відносин у суспільстві. Це відкрита мовна група, яка зі зміною суспільно-політичних формацій зазнає перетворень, зумовлених потребами державного життя.

Специфіка ділової термінології полягає в тому, що нею користуються не лише вузькі групи професіоналів, а й широкі кола носіїв загальнонаціональної мови, які протягом свого життя тією чи іншою мірою вступають у відносини з різними організаціями: судами, нотаріальними конторами, юридичними органами та ін. На відміну від багатьох інших терміносистем, ця група лексики є однією з найвідкритіших. До її складу входять також цілі ряди суспільнополітичної, економічної, фінансової, виробничої, побутової та іншої лексики. Вона є базовою в законотворчих документах держави, бо кожне слово закону, судового вироку нерідко має доленосний характер не лише в житті однієї людини, а й держави в цілому.

Поняття «ділова мова» витлумачуємо як мову ділових стосунків установ з іншими організаціями та громадянами, а також як мову міжособистісних ділових стосунків. Тривалий час українська офіційноділова лексика перебувала під великим впливом російської мови, через що нерідко утворювалася за російськими зразками, здебільшого внаслідок калькування. У словникових статтях питомі українські терміни часто вилучали зовсім або ж пересували на друге або третє місце, пор. защитник, захисник, оборонець. Це зумовлено тим, що в Україні судочинство, нотаріальна справа, правове та інше діловодство переважно послуговувалися російською мовою. Найскладнішим в унормувальному процесі виявилося завдання відбору з синонімічного ряду одного слова, яке б найточніше відбивало суть позначуваного поняття й мало стилістично нейтральний характер.

У зв‟язку з цим уважаємо за доцільне проаналізувати відображення названої групи лексики в «Словарі української мови» Б. Грінченка.

У ньому трапляється власне канцелярська лексика: відповідно^[1] [1, с. 224]; засвідчити/засвідчувати [2, с. 93]; учиняти [4, с. 370]; чинити [4, с. 462]; рада (судня рада) [4, с.2]; радити [4, с. 2]; розгляд [4, с.38]; дія/діяння [1, с. 393].

Кожен із жанрів офіційно-ділового стилю (законодавчий, адміністративно-канцелярський, дипломатичний) послуговується своїми різновидами паперів: акт (В наших церковних і монастирських архивах усякі дієписні … акти) [1, с. 6]; грамота (У руках царська грамота) [1, с. 321]; декларація [1, с. 367]; декрет (із значенням «вирок, рішення») [1, с. 367]; догана [1, с. 406]; доручення [1, с. 427]; заповіт [2, с. 82]; заява [2, с. 120]; лист визволений (документ про визволення з кріпосного або рабського стану) [2, с. 362]; наказ [2, с. 491]; оповістка [3, с. 59]; постанова [3, с. 368]; угода [4, с. 314]; указ [4, с. 326] та ін.

Зафіксовані в Словарі й загальні назви установ та різних закладів: інституція (Вірують у правду нової інституції і вбачають у мирових посередниках правдивих судей) [2, с. 199]; суд [4, с. 225]; волость (волосне правління) [1, с. 251]; губерня / губернія [1, с. 335]; писарня (Пішли в писарню до волосного писаря) [3, с. 153]; кантора [2, с. 215]; канцелярия [2, с. 215]; сенат [4, с. 114]; палата [3, с. 88].

Заслуговують на увагу також назви посад у державному апараті, господарчих та громадських організаціях, конторах: бурмистр / бургомістр [1, с. 113]; возний [1, с. 248]; депутат (От цариці знов приказ: прислати до столиці депутатів)[1, с. 368]; десятник (помічник старости на селі) [1, с. 373]; дорадець [1, с. 425]; жандарм / жандар [1, с. 475]; суддя / судящий [4, с. 225]; помічник [3, с. 298]; кошовий [2,

с. 296]; комисар [2, с. 275]; отаман [3, с. 75]; служащий [4, с. 153]; управитель [4, с. 348]; староста [4, с. 199]; підпомагач [3, с. 176]; консул [2, с. 278]; посол / посел (депутат парламенту, сейму) [3, с. 366].

Є в Словарі й слова – назви професій, уживаних у діловодстві: голова (Зібралась рада, голова щось торочив…) [1, с. 301]; писар (канцелярист, секретар) [3, с. 153]; секретарь [4, с. 112]; заступник [2, с. 103]; канцелярист / канцеляриста [2, с. 215]; заказник (той, хто приказує, прикажчик) [2, с. 45].

Кожна галузь науки, суспільного життя, виробництва послуговується своєю термінологією. Залежно від сфери обслуговування ділова мова звертається то до суспільно-політичної лексики: завод / завід [2, с. 17]; капиталиста [2, с. 217]; біднота / бідночі [1, с. 62]; то до фінансово-економічної: карбованець [2, с. 221]; витратка / трата; [1, с. 194; 4, с. 279]; банкрут, банкрутство [1, с. 27]; безгрішшя / безгрошев’я [1, с. 39]; капитал [2, с. 217]; кошт [2, с. 297]; одиниця [3, с. 39]; оплатки (податок) [3, с. 58]; оплать (видатки) [3, с. 58]; дохід [1, с. 5]; плата [3, с. 192]; борг (кредит, борг) [1, с. 86]; гроші [1, с. 331]; трата [4, с. 279]; збиток [2, с. 123]; розщот [4, с. 63], готівка / готовик [1, с. 319] і т. д.

Значну частину функціонально маркованих одиниць становить лексика адміністративно-юридична, до якої належать спільнослов‟янські за походженням слова актово-ділового вжитку та спеціальна офіційно-юридична термінологія: відміняти [1, с. 219]; надати / надавати [2, с. 479]; наказувати [2, с. 492]; постановляти [3, с. 369]; підписувати (Я підпишу на суді оправдання) [3, с. 175]; стверджати / стверджувати (Люблинську унію ствердив) [4, с. 201]; доносити [1, с. 421]; записувати [2, с. 79]; зарахувати [3, с. 88]; керувати [2, с. 236]; оскаржувати [3, с. 67]; розроблювати / розробляти [4, с. 55]; скасувати [4, с. 132]; скликати [4, с. 136]; сприяти [4, с. 190]; учиняти [4, с. 370]; свідок / свідчий [4, с. 107]; суддя [4, с. 225]. Стилістична доцільність використання дієслів зумовлена прагненням авторів урізноманітнити лексичні засоби, оскільки основною рисою офіційно-ділового стилю є узагальненість та абстрагування.

Однозначності сприйняття та використання набули в офіційноділовій мові назви дії та її виконавця віддієслівними іменниками, які також є в «Словарі української мови» Б. Грінченка: виконання, висвідчення [1, с. 164, с. 184]; піклування, правування (управління)[3, с. 186, с. 400]; розрахування, розшукування [4, с. 55, с. 63]. Тенденція до узагальнення фактів та явищ, а також до абстрагування спричинила використання абстрактних іменників: законність, недбалість, неправість (несправедливість, беззаконня) [2, с. 52, с. 543, с. 555], самостайність / самостійність [4, с. 101]; відвічальність (відповідальність) [1, с. 206]; дешевість [1, с. 373] та інші. Адже віддієслівні іменники, на думку А. П. Коваль, «забезпечують потрібну діловому стилю однозначність, а водночас і узагальненість змісту. Ця однозначність і узагальненість створює атмосферу ділової значущості, офіційності…» [6, с. 164].

Потрібно відзначити й звертання, що є в досліджуваній праці: Вельможний пане, високоповажний добродію [1, с. 133, с. 188], Ваша милість [2, с. 425], Пане Добродію [3, с. 91]; пані [3, с. 93].

Адміністративно-законодавча термінологія, зафіксована в «Словарі української мови» Б. Грінченка, у подальшому зазнала семантичного розщеплення: вона стала вираженням іншої ідеології – терміни набували нового соціального змісту, зберігаючи своє лексичне значення. Новий зміст вкладався в правову термінологію: арешт [1, с. 9]; власність [1, с. 244]; закон, злочин / злочинство [2, с. 51, с. 161]; купівля / купля [2, с. 327].

Відомо, що за джерельною базою, добором лексичного матеріалу словник був зорієнтований на народну основу – «слова народної мови», «народні слова». Цей принцип визначав систему пріоритетів у використанні джерел: на першому місці – записи народнорозмовної та фольклорної мови, дібраної з різноманітних етнографічних та інших видань, а також записаної безпосередньо з уст народу, а потім уже інші джерела, зокрема літературні твори. Прямим наслідком такої орієнтації стала далеко не повна відповідність реєстру словника фактичному станові української мови кінця ХІХ – початку ХХ століття, збіднення словника, особливо тематичних груп суспільно-політичної, культурноосвітньої, наукової лексики [8].

За нашими спостереженнями, у “Словарі української мови” найширше представлено лексику адміністративно-канцелярського та законодавчого підстилів і майже не зафіксовано дипломатичної. Це зумовлено принципами добору та опрацювання реєстру.

Література

1. Грінченко Б. Словарь української мови: Т. 1. – К.: Лексикон, 1996.

2. Грінченко Б. Словарь української мови: Т. 2. – К.: Лексикон, 1996.

3. Грінченко Б. Словарь української мови: Т. 3. – К.: Лексикон, 1996.

4. Грінченко Б. Словарь української мови: Т. 4. – К.: Лексикон, 1996.

5. Дорошенко М., Станіславський М., Страшкевич В. Словник ділової мови (російсько-український). – Мюнхен, 1993.

6. Коваль А. П. Культура ділового мовлення. – К.: Вища школа, 1982.

7. Копиленко Н. Б. З історії «Словаря української мови» Бориса Грінченка // Українська мова і література в школі. – 1990. – № 7.

8. Тараненко О. О. Мовна скарбниця українського народу. Словарь української мови: в 4 т.– К.: Лексикон, 1996.

---

[1] Слова, виділені курсивом, і приклади в дужках подано в тому ж правописному варіанті, що й у «Словарі української мови» Б. Грінченка.