Ігор Качуровський

(1918-2013)

Ігор Качуровський увібрав у себе з дитинства мелодійність і пластичність української мови, народної пісні.

Поезія Качуровського охоплює два світи, що співіснують на своєрідних «принципах дисонансу»: перший — це світ тихої гавані мрій, теплий і близький поетові, який гармонійно єднає в собі відчуття любовної лірики, красу природи, «хміль романтики»; це також світ догораючої «старої доби», з культурою, гуманізмом, старими (англо-саксонськими, германськими, південно-американськими) віруваннями і легендами. Другий світ — світ сучасності з брудними вулицями, портами, кістяками неживих кораблів, в якому навіть скелі «стирчать, як поламані зуби роздертої пащі». Це чужий поетові світ, який родить у нього зневіру і відчай; це — ніби остання пристань, звідки немає вже виходу.

Естетичний кодекс Ігоря Качуровського без жодної суперечності поєднав шопенгауерівський ідеалізм, оскарвайлдівський культ мистецтва, бунінський традиціоналізм, концепцію автономності мистецтва, парнаський артизм, християнську містика і розуміння Краси як відблиску абсолютного Добра.

Біографія

Твори

• І знову ніч
• Передмістя
• Поет

Критика

• Естетичний кодекс Ігоря Качуровського
• Поема Ігоря Качуровського «Село» - невідома сторінка літератури ХХ ст.
• Сьомий з лебединого грона