Проект «Wordyssey». Шоста країна, шостий перекладач: Башкім Шеху (м.Тірана, Албанія).

Проект «Wordyssey».  Шоста країна, шостий перекладач: Башкім Шеху (м.Тірана, Албанія).

Від Рафаеля-Хосе Діаса (Іспанія, Канарські острови) п’ять віршів проекту «Wordyssey» вирушили у місто Тірана (столицю Албанії), в гості до культурного діяча, письменника й перекладача – Башкіма Шеху.

Башкім про вірші проекту: «Моє загальне враження - вірші досить видатні. Що мені подобається в них - так це щільність фактури вірша: щільне переплетення елементів, яке створює, за визначенням Шкловського,"приём странения"; новаторськи побудовані слова і синтагми дивують, але створюэться враження ніби так воно і має бути. Незабутні: деякі вражаючі образи, дуже реальні і незвичайні в той же час, і, звістно ж, атмосфера, яку вони створюють. (Можливо, ці коментарі занадто загальні, але аж надто важко бути більш конкретним і коротким одночасно).»

Башкім Шеху (Bashkim Shehu) – письменник, перекладач, культурний діяч. Народився 22 червня 1955 у місті Тірана (Албанія). Навчався на факультеті Літератури та Албанської філології (Університет Тірани, 1975-1980). Закінчив Курси Соціології з питань етнічних меншин (Інститут соціології Будапештського університету, 1993-1995).

Автор дев'ятнадцяти книжок (1977-2013 рр. - романи, автобіографії, збірки оповідань).Оповідання також публікувалися у журналах англійською, французькою, іспанською, португальською, німецькою, російською, угорською, румунською, сербсько-хорватською, словенською, словацькою, болгарською та грецькою. Співпрацював здеякими іспанськими газетами, писав для міжнародного інтернет-журналу "Living in Diversity", для газет та журналів Центральної та Східної європи, для албанського інтернет-журналу "Respublica" та інших ЗМІ.

Перекладав з англійської, французької, іспанської та каталонської на албанську наступних авторів: Ісайя Берлін, Ерік Дж. Хобсбаум, Чеслав Мілош, Агнес Хеллер, Ференц Фехер, Гаспар Міклош Тамаш, Джордж Стайнер, Лешек Колаковський, Карл Віттфогель, Альона Фінкелькраут, Марія Тодорова, Ернест Геллнер, Хосеп Рамонеда, Герберт Спенсер, Джон Стюарт Мілль, Джон Ролс, Пол Погосян, Жауме Кабре, Майкл Уолцер, Джон Серл, Джеймс Рейчелс, Хав'єр Серкас, Едуардо Мендоса, Ханна Арендт, Зигмунт Бауман, Лео Штраус, Роберто Боланьо, Хорді Пунті, Ричард Рорті, Жауме Кабре.

Нагороди

1996 – Національна Премія фонду "Velija" (Албанія, Македонія, Косово), краща художня книжка року ("Ago Ymeri's Last Voyage", роман).

2000 – Премія видавництва "Buzuku" (Пріштіна), краща художня книжка року ("The Circle", роман).

2002 - Премія "Hieronymus" (Тірана), кращий переклад року (Карл А. Віттфогель, "The Oriental Despotism", з англійської на албанську).

2008 – Фіналіст Премії "Balcanica" за кращу книгу року в Балканській літературі ("Angelus Novus", роман).

2010 – Національна премія "Kult" за книгу року ("Mozart, with delay", роман).

2012 – Національна премія Міністерства культури Албанії за кращий переклад року (Роберто Боланьо, "Nocturno de Chile").

Діяльність

1979-1981 і 1991-1992 – сценарист і редактор Національної албанської кіностудії.

З 1995 – перекладач з різних мов у сферах літератури і гуманітарних наук.

1995-1996 – редактор культурног ожурналу "AKS", м. Тірана.

1996-1997 – редактор щоквартального культурного журналу "ММ-2000", м. Тірана і Пріштіна.

1996-1997 - редактор "Вісника Албанського Гельсінського комітету".

1998-2000 – координатор Міжнародного парламенту письменників, дослідник у справах безпеки письменників.

2001-2012 – радник директора Центру сучасної культури Барселони (з питань Центральної та Східної Європи).

2012-2013 – член творчої команди "Вроцлав – культурна столиця Європи 2016 року".

Переклади Башкіма Шеху для проекту “Wordyssey”:

Маріанна Кіяновська — українська поетеса, прозаїк, есеїст, перекладач, літературний критик та літературознавець. Член Національної спілки письменників України. 1997 року закінчила філологічний факультет Львівського університету. Координатор Львівського осередку Асоціації українських письменників.

MARIJANA KIJANOVSKA

DIPTIK (kushtuar Milosz-it)

 

nëse qyteti ku gjithçka filloi

do ishte vetëm qytet

vend dhe

jo një pikënisje

jo një grumbull fotografish

fytyrash dhe njerëzish pa fytyra

nëse era, nëse dëbora

nëse ullinjtë dhe limonat

nëse kafeja dhe vera

nëse të gjitha këto që, pa përjashtim,

fsheh gjysma e librit

nuk do linin njolla

në lëkurë ose në dysheme për shembull

ndërsa ne zvarrisim hijet

nëse e kaluara vetëm do kishte kaluar

apo më tepër se kaluar

më tepër se aq

atëherë poeti do ishte vetëm poet

apo më tepër se poet

më tepër se thjesht ai që

ngjitet dhe zbret

lart dhe poshtë

lart dhe poshtë

e kështu me radhë

vdekja si një diell mes rrjeshtave

sikurse edhe prapa

dhe një zog i mençur

nuk do ishte në fole dhe as në kafaz

as në mjekër dhe as në sy

as në dorë dhe as në gojë

porse diku brenda

në brendësi

drejt më intimes

duke ecur

i paaftë për të fluturuar

do nisej fluturim, do zinte vend

e kështu me radhë

Сергій Жадан — український письменник, перекладач та громадський діяч. Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені тринадцятьма мовами. Сергій Жадан є також активним організатором літературного життя України, учасником мультимедійних мистецьких проектів, а також акцій громадянської непокори.

SERHIJ ZHADAN

DASHURI GJER NË VDEKJE

 

A të kujtohet ajo shtëpi e dyshimtë?

Banonin aty zombi të dëshpëruar.

Në fillim ajo ngjitje dhe zbritje, fjetje midis karrigesh

dhe në vaskat e banjove, ndoca net mjerane hotelesh,

dhe tani dora jote në tullën e zhveshur,

ngrohtësia e saj, trashësia e saj,

tullë e vërtetë qerpiçi.

A të kujtohet plaku? E hasëm shkallëve.

Ngjeshur për muri, që të mund të kalonim,

ngurrosur si kufomë, na vështronte dyshues me sytë e tij të dalë.

Duke ndjekur çdo lëvizje tënden,

i verbuar nga shkëlqimi

i nyjeve të porcelanta, të shndritshme të këmbëve tua

në shtyllat prej drite dhe pluhuri,

nga ëmbëlsia e gjunjve të tu që lëshonin ngrohtësi.

Polici që erdhi atëherë të na shihte ishte dyshues dhe mosbesues

kur pyeti: “Si ka mundësi? Një muaj! Një muaj të tërë!

Nuk e vutë re atëherë zhdukjen e tij? Që nuk po dukej? Një muaj të tërë?

“Jo, vërtet”, u shfajësova, “ishte muaji më i bukur në jetën time”.

“Po era?”, ngulmoi polici. “Nuk u çuditët nga era?”

“Jo, pse?”, ia ktheva. “Ndonjoherë jeta ka këtë erë”.

“A e dini që vdiq në shtrat? Mu mbi kokën tuaj? Duke thithur dyshekun,

dergjur përdhe. Aq mjaftonte që t’ju pikonte tavani”.

Te dritarja filloi atëherë një verë e papërshkrueshme,

radioja solli lajme të hidhura

dhe, edhe po të isha në gjendje të vdisja, vdekja do më kish kapur në befasi duke dëgjuar lajmet.

E more zemrën time kur donte të ndalej dhe e mbushe sërishmi me shpresë

që të fillonte të rrihte sërishmi nën dorën tënde.

Çfarë thotë ai që kthen kokën të të vështrojë?

Çfarë mund të thotë ai që të sheh?

Të të dua gjer në vdekje.

Do të të dua gjer në vdekje.

Asaj do t’i ndihim që të mund të ngrihemi

ose të humnerohemi në terrin e tuneleve dhe guvave.

Ti vazhdo, zombi, kërciti koskat,

Kremtoje vdekjen, bjeri

banxhos tënde të shkallmuar.

Këndo atë që di më mirë se çdokush.

Koha nuk na robëron, kënga jonë e dëbon atë.

Fatlume derdhet në zgavrën e dorës dashuria

me të cilën dita-ditës kemi selitur lulet

e varreve tona.

Богдана Матіяш — поетеса, редактор, літературний критик. Навчалася в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». 2004 року закінчила магістерську програму «Філологія. Історія, теорія літератури та компаративістика». У 2004-2008 рр. була аспіранткою кафедри філології. Добірка віршів «Твоя любов проста й усміхнена» увійшла в антологію «Метаморфози. Десять українських поетів останніх десяти років». Перекладає з польської й білоруської мов. Редактор видавництва та часопису «Критика». Представник київської редакції часопису «Український журнал» (Прага). У 2010 році отримала нагороду від Союзу Українок Америки та Фундації Лесі та Петра Ковалевих за збірку «розмови з Богом»

 BOHDANA MATIJASZ 

***

ata që dashurojnë përmallohen shiko sa të bukur janë

të drotjur si drita e parë e agut

dhe besimplotë si pëllumbat

ata që dashurojnë shiko sa bujarë që janë

dhe me çfarë butësie pranojnë çka u del përpara

shiko duart e tyre mbushur me thesare

atë lëkurë ata sy harenë e qartë

në buzagazin e lumtur qetësinë

paqësorë si një fllad i lehtë vere

ata që dashurojnë janë si delfinët

që hovin mbi ujë çapkënë të qashtër

qindra herë i hapin unazat e valëve

duke shpërndarë dritë përreth vetes

na mësojnë mirënjohjen për çka është në botë dhe për çka nuk është

na mësojnë ëmbëlsisht dhe me besim t’u afrohemi të tjerëve

dhe të sprapsemi pa e zgjatur

ashtu si në muzg drita dalëngadalë shuhet zogu bie në heshtje

ashtu si ujët e tokës rrjedh e sërishmi shpërthen

Остап Сливинський — український поет, перекладач та літературознавець. У 2000 році закінчив Львівський університет, після чого чотири роки навчався в аспірантурі при кафедрі слов'янської філології. 2007 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Феномен мовчання в художньому тексті (на матеріалі болгарської прози 60-90-х років ХХ століття)». Співупорядник перекладної українсько-білоруської поетичної антології «Зв'язокрозрив».

 OSTAP SLYVYNSKYJ

DIÇKA ATY PËRPARA ISHTE PËRHERË NË DRITË

 

Diçka aty përpara ishte përherë në dritë –

dhe nuk ishte një piketë,

as edhe sinjal shmangieje,

as edhe flakërim zjarri, as edhe fener,

banesa e askujt,

sikurse as gjahu apo lufta e ndokujt

që mund të zgjasë në këtë vend,

as njeri as kafshë,

as pemë e thatë

që të binte në purgatorin e vet,

e pashkatërrueshme si shpirti në trupin e shndritshëm, as

ftesë dhe as aluzion, jo,

diçka

solidare me ne që s’kemi rrugëdalje,

diçka e pangushëlluar nëse jemi të pangushëllueshëm

e ligështuar për aq sa i dorëzohemi ligështueshëm humbjes.

E shurdhër ndaj lutjeve dhe përgjërimeve të ndërsjellta,

si në luftë ashtu edhe në paqe,

jo për këtë më pak pa qetësi nëse

heshtja jonë zgjat me të tepër.

Gjithëpoaq e ndriçuar

për princat e vegjël kontinentalë dhe për ata

që ndiqen syresh tatëpjetë shkallëve.

Miopë dhe të matur

si nënat e plakura.

Dhe asnjë shpresë, kjo

ndodh herë-herë,

nuk ka asnjë shpresë,

ashtu është. 

Олег Лишега — український поет, драматург та перекладач.Перша його книжка під назвою «Великий міст» з'явилася у 1989 році, а вже через рік вийшла друком збірка «Оповідок давнього Китаю». У 1997—1998 роках Лишега відвідав Пенсильванський університет, отримавши стипендію Фулбрайта. Лишега — перший український поет, якого було нагороджено премією ПЕН-клубу за поетичний переклад.

OLEG LISEHA

KËNGË 555

 

Sa ende nuk është tepër vonë: çaje akullin me krye!

Sa ende nuk është tepër vonë: çaje akullin me krye!

Kalo mespërmes, ik!

Që bota e mrekullueshme sërishmi të takohet me ty!

Krapi është pikërisht e kundërta,

mundohet në thellësi, kridhet këtu dhe atje.

Krapi është aty

që të kapet herët a vonë.

Po ti je njeri dhe nuk i takon rrjetës.

Krapat janë tjetër gjë: shekuj të tërë në tufa.

Të zhytesh në sope rëre, të errëta e të frikshme,

për të dalë sërishmi në skajin tjetër.

Dhe koha jonë, asfare nuk ndiqet qysh nga amshimi i tërë?

Një fletëz fshik tjetrën... ka ikur!

Ndihesh i braktisur? Po ti je njeri!

Mos u bëj frikaç: përherë do dalësh nga telashet.

Sa ende nuk është tepër vonë: çaje akullin me krye!

O ti, e pacak, e thyer, e mrekullueshme botë e re!

Прим.: вірші українською ви можете знайти за ось цим посиланням: http://litfest.ru/news/2012-12-17-2401

17 липня, 2013 року.

Бортовий журнал проекту «Wordyssey».


Читати також