Трансформація вчення про щастя в поетичній творчості Григорія Сковороди
Валентина Положай, Наталія Задніпряна
Як відомо, Григорій Сковорода у своїх поетичних творах приділяв увагу філософським проблемам.
У центрі філософії мислителя – питання про щастя людини і шляхи його досягнення. Слід зазначити, що ця проблема займає важливе місце і в поетичній творчості філософа.
На своєрідне філософське вчення Г.Сковороди мали вплив такі чинники: антична, середньовічна європейська філософія, вітчизняне просвітництво і народна мудрість.
Авторитетами для нього були Піфагор, Сократ, Епікур, Плутарх,
Аристотель, німецькі містики та пієтисти, Кирило Транквіліон- Ставровецький, Петро Могила, Феофан Прокопович та інші мислителі Бароко [1, 185].
Основним мотивом літературних творів раннього періоду творчості Г.Сковороди став пошук щастя. Відображаючи віковічну мрію людства про загальне щастя, філософ наполегливо запитував:
Щастіе, где ты живеш? Горлицы, скажите!
В поле ли овцы пасеш? Голубы, взвестите!
Щастіе! Где ты живеш? Мудрыи, скажите!
В небе ли ты пиво пьеш? Книжники, возвестите [2, 30].
Однак те, що говорилось у Святому Письмі про щастя на небі, в книгах мудрих про земне щастя не задовольнило філософа, і він прийшов до невтішного висновку:
Щастія нет на земле, щастія нет в небе,
Не заключилось в угле, инде искать треба [2, 31].
Вже у віршах коврайського періоду в уявленні поета щастя пов’язувалось зі свободою. Цікаво, що під свободою він розумів не тільки особисту свободу людини, але й відсутність жадоби наживи, гонитви за багатством, яка перетворює людину в раба речей.
Г.Сковорода твердив, що справжнє щастя не полягає у достатку і засуджував тих бідняків, які в погоні за ним не гребують жодними засобами. В оді “Похвала бідності” Г.Сковорода писав:
...Я не хвалю тих жебраків,
Яких ганебно вбиває мерзенне грошелюбство [2, 340].
Мислитель не лише наполегливо шукав відповідей на питання, в чому полягає істинне щастя і якими шляхами воно може бути досягнуте, але прагнув також вияснити мету свого життя і визначити свою роль у здійсненні народної мрії про загальне щастя [3, 337].
Г.Сковорода вважав, що щастя є найвищим “пренужнейшим и любезнейшим для всех благом”. Він писав: “Нет слаже для человека и нет нужнее, как щастіе” [2, 14].
Український мислитель визнавав, що прагнення людини до щастя загальне і що право на щастя мають усі люди без винятку. Г.Сковорода писав: “Премилосерднейшее естетство всем без выбора душам открыло путь к щастію...” [2, 212].
Причину нещасливого життя людей Г.Сковорода вбачав у їх безпорадності, в нерозумінні того, в чому полягає справжнє щастя і якими шляхами його можна досягти.
“Источником нещастія, – писав він, – есть нам наше безсоветіе: оно- то нас пленяет, представляя горкое сладким, а сладкое горким” [2, 215].
Людина має розум і свободу волі. Щоб створити щасливе життя, вона повинна пізнати закон свого щастя. Філософ розглядав самопізнання не лише як необхідну умову досягнення щасливого життя, але й як мету і сам зміст щастя [4, 117].
Г.Сковорода вважав, що знання мусить відкрити суть щастя і вказати шляхи його здійснення. Але щасливе життя може бути лише за умови поєднання знання і доброчесності, які мислитель образно назвав двома крилами, без допомоги яких людина не зможе досягнути завітної мети.
Мислитель твердив, що щастя не може полягати лише у фізичному здоров’ї чи красі, бо це означало б, що люди старі, хворі та із фізичними вадами ніколи не відчували б щастя. Г.Сковорода не заперечував того, що фізичне здоров’я може бути ознакою щасливої людини, але він категорично виступав проти того, щоб його сприймати за сутність істинного щастя:
Не всяк, кто по телу здоров, весело живет... [2, 75].
На думку філософа, блаженство і справжнє щастя людині приносить праця за покликанням, така, що відображає природні нахили людини, – “споріднена праця”. Г.Сковорода був переконаний, що кожна людина має природний нахил до певного роду діяльності, який може зробити кожного справді щасливим, бо праця за покликанням, вродженним нахилом і обдарованістю є бажаною, виконується залюбки і з насолодою.
Істинним щастям Г.Сковорода називав і сердечну веселість та радість. Розкриваючи своє розуміння щастя, він писав:
Проживи хоть 300 лет, проживи хоть целый свет,
Что тебе то помогает,
Естли сердце внутрь рыдает?
Когда ты невесьол, то всьо ты мертв и гол [2, 135].
Мислитель також вказує, що треба зробити для того, щоб бути дійсно щасливою людиною:
Брось Коперниковски сферы,
Глянь в сердечные пещеры!
В душе твоей глагол, вот будеш с ним весьол!
Глянь, пожалуй, внутрь тебе: сыщеш друга внутрь себе,
Сыщеш там вторую волю,
Сыщеш в злой блаженну долю [2, 136].
Також справжнім щастям філософ вважав і єдність з природою.
Глибоко сприймати і розуміти її, відчувати свою єдність з природою, розчинятися в ній – це і є дійсно щастя:
Весна люба, ах, пришла! Зима люта, ах, пройшла!
Уже сады расцвели и соловьев навели.
Ах ты, печаль, прочь отсель! Не безобразь красных сел.
Бежи себе в болота, в подземные ворота!
Бежи себе прочь во ад! Не для тебе рай и сад.
Душа моя процвела и радостей навела... [2, 141].
Г.Сковорода визнавав, що “исход к щастію не коротенькой” [2, 218] і що небагатьма долаються перешкоди, які виникають на цьому шляху.
Щасливою мислитель вважав ту людину, яка не лише зможе знайти щастя, але й зуміє ним скористуватися.
Філософ радив задовольнятися тим, що людина має від природи, бо щастя полягає в тому, щоб не бажати більше, ніж дає природа. Це випливало із “закону спорідненості”.
Отже, як ми помітили, проблема щастя для Г.Сковороди була не абстрактною істиною, а проблемою життя. Своїм життям мислитель доводив, що для щастя потрібно зовсім небагато – мінімум матеріальних благ, життя в гармонії з природою, сердечна веселість і радість та споріднена праця.
ЛІТЕРАТУРА
1.Тарасенко М.Ф.,Русин М.Ю.Історія філософії України. – К.: Либідь, 1994. – С.167 – 194.
2.Сковорода Г.Твори: У 2 тт. – К.: Обереги, 1994.
3.Куташ І.Категорія щастя у філософіїСковороди // Хроніка 2000. – Т.1. – Вип.37-38. – С.332 – 350.
4. Корнієнко Н.М. Григорій Сковорода: гіпотеза щастя // Філософська і соціологічна думка. – 1992. – №11. – С.113– 129.
