ARTPOLE.IF не схожий на жоден з попередніх фестів. Це не фест у загальному розумінні: цього року організатори вирішили провести подію у форматі творчої лабораторії: майстерні, кінопокази, дискусії, об’єкти. Тема події - кордони і орнаменти. Велика сцена працюватиме лише два дні. Інакший, бо проводиться в час, коли частину країни відірвано, в іншій частині війна. І ми інакші, бо ніколи раніше не везли з собою на фест вантаж думок та незвичних вражень: постріли та вибухи десь на кордоні, погроми, викрадення, сліди танків на асфальті, озброєні люди… Відчуття, що це не наше життя, що хтось щось переплутав, коли повернемось, все буде добре. А ще ми знаємо, що Артполе востаннє в Унежі. Будемо прощатись.
Їдемо раніше, хочемо застати волонтерку і погуляти Унежем трохи довше, ніж звичайно. На берегах Дністра внутрішнє напруження зникає, наповнюємось спокоєм. Приготування – то особливий процес: цікаво спостерігати, як все починається на місці, до того ж дуже приємно відчувати себе причетними. Ввечері третього дня приїжджають Павло та Ігор з Києва, хотіли заїхати на один день події, але щось переплутали з датами, приїхали на волонтерку. Залишаються волонтерити, потім їдуть в Карпати. На четвертий день зустрічаємо діда Володю, що живе в крайній хаті. «Пам’ятаєте нас?» Так, він пам’ятає. Виносить з хати листи та фото. «В мене торік дівчата жили, листа прислали. Вони приїхали? Коли фестиваль починається? Файно, файно».
Почався. Майстерні для дітей та дорослих. В тіпі, у штабі, у гончарній майстерні. Йога просто неба. А ми йдемо записувати казку. «Велике вухо» Дзвінки Матіяш. В імпровізованій студії звукозапису багато дітей, адже саме вони досліджують звуки і вирішують, який саме схожий на те, як проростає насіння, випаровується вода, як Бог запалює зірки. Джерелом звуків може бути все: насіння, камінчики, посуд, керамічні дзвіночки-гранати, пакети, папір і тихе зітхання учасників. Казку записують всі п’ять днів, спостерігаю дітей, що серйозно й виважено ставляться до процесу запису й пошукам звуків. Реквізит щодня поповнюється: хтось приносить мушлі, що звучать, як дзьоб горобця, хтось колосся, яке шелестить тихо-тихо, так, як мають звучати вуса кота, коли він ворушить ними.
Після запису там же у штабі можна завітати до алхімічної лабораторії – майстерні з ціанотипії. А потім співати з Уляною Горбачевською або піти до гончарної майстерні. Щовечора кінопокази просто неба: відео поезії від фестивалю CYCLOP та документальні фільми від фестивалю документального кіно про права людини DOCUDAYS UA та незалежного об’єднання режисерів, операторів та кінематографістів #BABYLON’13. А також показ фільмів «Бальзам» Динари Ахтемової та «Жива ватра» Остапа Костюка і зустріч з режисерами. «Ватра» всіх заворожила, на Артполі показали лише фрагмент, тож тепер чекаємо на прем’єру в Києві.
«Уніж світ» відкривається надвечір. Всі фотографи, професійні й аматори, мали можливість вислати свої роботи з різних куточків України для виставки. Сама виставка в селі, в поштовому відділені. Вперше йдемо туди не селом, а полем. Безмежний простір, солома, вівці. Спокій та врівноваженість. «Уніж світ» чудовий, фоти пречудові.
Дискусії. Донбас, Крим. Що робити? Йду на дискусію, присвячену Донбасу, хвилююся, хочу багато сказати, але не знаю, якими словами. Виявляється, на Артполе багато хто приїхав з Донеччини та Луганщини. Цікаво й страшно дізнаватись, що відбувається на Донбасі за межами мого міста. Цікаво знати, як ставляться до ситуації й до нас в інших регіонах. Хочеться сказати: «Не відвертайтесь від нас, ми теж українці, може інакші, але ж українці.» Не відвертаються. Кримська дискусія. Навіть не дискусія, просто питаємось, як там тепер живуть, що змінилося, що можемо зробити? Як маємо діяти: їхати чи не їхати? Поїдемо, кордони не розділять людей.
Кожен день на Артполі проходить приблизно за таким розкладом: майстерні, «Велике вухо», дискусії або знов майстерні, кіно, лабораторія шуму щоночі. На третій день приїжджає Влад Креймер з перфомансом «НІЖНІСТЬ-МЕТАМОРФОЗИ-ВІЙНА-ТИША». Звуки та дії у просторі. Кілька разів підряд щодня. Чарівні звуки ніжності, дивні рухи метаморфоз, напруження війни, тиша. Приходимо щодня.
Четвертий день. Набагато більше людей, всі хочуть побачити-почути мультимедійний проект Юрія Андруховича та Karbido «Atlas Estremo». Музика-голос-відео. Імпровізація. Karbido + Андрухович – це завжди смачно, не варто таке пропускати.
Завершувала подію музика. Ввечері останнього дня на малій сцені капелу «Гуцули»
Мало не змило зливою, але музиканти грають за будь-яких умов, тому музика не скінчилась, а просто переїхала до штабу. Вже після зливи малу сцену закрило кримське тріо «Тараф».
Ніч музики на великій сцені почалась з «DUO DUO». Олену Єременко (Альону з «Бурдона») знають і люблять на Артполі, майже щороку вона грає на фесті в якомусь проекті. «DUO DUO» теж полюбили. Марк Токар теж не вперше на Артполі, торік він грав медіа виставу «Альберт, або найвища форма страти» з Юрієм Андруховичем та Уляною Горбачевською. Тепер слухаємо тріо, експресивна музика. Далі «Mavigiz» з Туреччини, теж вдруге на Артполі. « Aksak Balkan Trio» з Польщі. Чекали від них чарівних звуків, Марія завжди знаходить найсолодше й відтворює голосом та скрипкою. Було солодко.
Артполе їде з Унежа. Ми теж їдемо. Уніж лишається. Дністер так само дбайливо вкриватиме його туманами, вечірні співи лунатимуть над водою, дід Володя чекатиме на наші листи. Ми напишемо. А мандрівний фест Артполе складає до наплічника пісні й казки і рушає далі. Попереду ще багато просторів, що потребують звуків, дій, об’єктів. Кримська подія Артполя має відбутись в Одесі, дивна географія.
