Манія - друзі. Ода життю

Нещодавно ми з однокласниками організували зустріч випускників. Скільки не бачилися – не питайте. Після цієї події моя однокласниця, добра подруга і рідна людина Ольга (ще й поетеса - творчий псевдонім Denisonechko) написала те, що я для себе назвала «Ода життю». Як на мене, це прозова поема, відзвук безстрашної і щедрої душі, котра попри біль лишається світлою і радісною. Дякую тобі, Олюсю, за дозвіл друкувати без купюр.

Отже, читаймо разом.

Спочатку приємно розвіювався страх, що когось не впізнаю. I якi ж тільки, до глибини душi проникливi, отi нiмi паузи i митi впiзнавання: "ЦЕ ТИ....!" Бачити! Кожне обличчя i дiзнатися хоч пару речень вiдповiдi на запитання: "ЯК ти...... .... ?" Пишатися успiхами кожного в контекстi успiху нашого класу. Бо це ж МОЯ однокласниця/ Мiй однокласник!!! Значить i успiх на якiсь там долi, сотi вiдсотка, Мiй! I вболiвати за труднощi, якi їм довелось пройти (он як Саня, на приклад, та й iншi), i без зайвих iдеалiзацiй, в той же час, знаючи характери. I так СИЛЬНО побажати! I вiддати частину душi i поштовх тим, в кого десь щось поки що не досклалось. І де там нашi, ті, якi не прийшли, а чи все гаразд?

Пригадати і труди і нагороди! I ще раз попишатися за наших медалiстiв. Згадати Вчителів! Попригадувати витiвки i безшабашні вибрики тих часів: i шалений баскетбол на кожній перерві, наші шкiльнi дискотеки i тi фото!!! А швейні та авто справи, прання презервативів в умивальниках шкільної їдальнi, i як ми всією дівчачою половиною класу їх надували і підписували. А той останній шкiльний дзвоник.... стiльки спогадiв, курйозiв, емоцiй... Урочистостi та пригоди на випускному (перегляд вiдео чого вартий) i зустрiч свiтанку ... Дуже! Дуже приємно було побачити їх такими ж вiдкритими, справжнiми, грайливими, радими зустрiчi! Господи, думаю, як же ж я вас всіх люблю! Такими як є! З усiма досягненнями i промахами, i труднощами, i безтурботнiстю!

І звiсно ж, ця зустрiч для мене особисто це величезна, ще одна з мотивацій жити! Творити! I досягати чогось нового! АЛЕ, разом з тим, не боятись не досягнути нiчого i, попри все, вiдчувати, що тебе все одно люблять, що тобi радi безумовно. I теж, якось так чисто i вiдверто радiти.

Я то вiдчула!!! Мабуть, всiма рiвнями вiдчуттiв!!! (шкiрою, глибиною душi, спиною, розумом, iнтуїцією i ще чимось, не знаю, як i назвати... ) Знаєш, як в грецькiй мовi, там же ж 7 термiнологiчних значень слова «любов», одне з яких "aggappe" безумовна i... не все поглинаюча собою, а та яка ллється, все вiддаваюча!

Пригадала, що коли написала i прочитала "Божу любов" сину, якому тодi було 5 рокiв, вiн сказав:

- Мамо, ти не проживеш Божою любов’ю…

- Я знаю, знаю, синку, - вiдповiла тодi. - Але ж i без неї, одним прагматизмом, теж не проживеш....

Нiщо не замiнить тiєї душевностi i щиростi!

ТАК жаль, що не прийшли тi, якi були у Кiровоградi, знали, але чомусь не наважились. Насправдi, не так важливо, кому якi палки в колеса ставило життя, ТИ Є!!! І тебе, незважаючи нi на що, все одно люблять i пам’ятають! Передайте їм, будь ласка, цi слова, якщо побачите! Обов’язково!!

Хоч i в мене був якийсь період наприкiнцi зими - початку весни 2015р., де я вже попрощалася подумки з усiма i з життям....(про всяк випадок).

Тодi, коли в 4-й раз аналізи показали: "ще гiрше вам стало", i вже не передраковi змiни, а онко....(фiзично на таких стадiях воно-то майже i не турбує, i слава Богу, що вчасно помiтили). Тi самi лiкарi кажуть, що все ще виправно, i нiяких (самих страшних) метастаз НЕМА!!!

Так що....

"ДА Здравствует ЖИЗНЬ!!!"

"Выше счастья ты просто не знаешь,

Это воздух вдохнуть во всю грудь!

Больше счастья, мой друг, понимаешь,

Это сверху подарено: "Будь!"

Хочу жити! Діяти, радiти i віддавати радість! Пам’ятаючи так вчасно сказану фразу на цiй зустрiчi: "Хочешь - значит сможешь".

Дуже, дуже очікую фото - i відсканованих старих, i нових.

А ще жду нових зустрічей!!!