Христина Погоржельська
«Історія тривалістю два розділи»
Розділ перший
Маршрутка рушила з місця. Я втупила свій погляд у вікно, розглядаючи вогні вечірнього міста. Страшенно хотілося відволіктись від надокучливих думок прожитого дня. Ми саме проїжджали повз біг-борд з рекламою фільму «300 спартанців», коли я помітила хлопця, який щодуху намагався наздогнати маршрутку.
- І охота йому так надриватись? Невже важко дочекатися наступної? – промайнуло у думках.
Водій мав намір відчинити йому двері, але світло світлофора якраз змінилося з червоного на жовте.
Хлопець залишився позаду, тоді як попереду, мене чекала прекрасна перспектива – поринути у міцний, глибокий сон без сновидінь. От тільки залишилось добратися додому, де від недавно я мешкаю одна. Щоб згаяти час, я почала уважно роздивлятись інших пасажирів, уникаючи при тому зустрічі наших поглядів. Не люблю дивитись незнайомцям увічі.
Поважний, вусатий дядечко, притулившись потилицею до вікна, читав збірку сучасної поезії.
- Невже хтось ще таке читає? Невже хтось ще таке пише? – розмірковувала я, уявляючи себе у бібліотеці серед полиць з численними працями класиків літератури.
А от моднява дівчина, що проглядала на своєму гаджиті новини про зірок шоу-бізнесу, виглядала більш правдоподібно. Справа від мене сидів мужчина, на джинсах якого виднілась дірка, пропалена свічкою. Ні, скоріше за все сигаретою. Напроти- хлопчина, з до крові згризеними нігтями.
- Цікаво, хто таких чекає вдома.
Мене ж чекав страшенний сморід, що доносився із кухні. Так я і думала, гора немитої посуди чарівним способом нікуди не ділася. Помию завтра, сьогодні зовсім вже без сил.
Аромат ранішньої, недопитої кави спокусливо полоскотав ніздрі. Ні, кава на ніч глядя – це погана ідея. А от покурити…не завадило б. Сигарети в сумці, сумка на столі. Стривай-стривай, а де ж мій альбом? ДЕ МІЙ АЛЬБОМ?
- Дурьоха, ти його загубила – вже чувся шепіт мого внутрішнього голосу.
Швиденько пригадую, де бачила його востаннє. На зупинці, точно на зупинці. Ні, у руках хлопця, що біг за маршруткою. О, лишенько! Тепер мій альбом у того хлопця, тепер моє життя у руках іншої людини.
- І що ж мені робити далі? – заходжуся у нестримному риданні.
Розділ другий
Перечитала вище написаний текст. Повне безглуздя. Мабуть, пора ставити крапку. Що я і роблю.
