27-04-2016 Петро Карманський 1154

Роман «Кільці рож» Петра Карманського – пропедевтика символізму

Ганна Осадко

Зовсім нещодавно український читач відкрив для себе нового Карманського - не лише поета і публіциста, але й прозаїка. Зусиллями дослідників його творчості (зокрема, С. Яреми) було віднайдено і вперше повністю видрукевано роман у двох частинах “Кільці рож”.

Літературознавці зауважують, що цей твір має виразно виявлене документальне тло, є своєрідною автобіографією Карманського, і тому його “можна читати як сповідь і спокутування гріхів - не лише головним героєм, а й самим автором”.

Мета нашого дослідження - аналіз тексту крізь призму теорії символу, з погляду так званих знакових символів, що на них ґрунтується ідейно-тематичне осердя твору. Для цього ми скористаємося теоретичними концепціями Т. Гундорової про “знаки-сигнали”, “знаки-символи”; М. Подрази-Квятковської про “символи-ключі”; Л. Петрухіної про “символи-маркери”, що по суті є одне і те саме. Ми у своєму дослідженні на означення вищенаведених понять користуватимемося терміном “знаковий символ”. Цей символ у нашому трактуванні слугує для позначення, по-перше, аури часу, епохи, коли творився текст; по-друге, він маркує стилістичний напрям (у даному випадку - передсимволізм); по-третє, - вказує на національну приналежність і, по-четверте, - висвітлює індивідуальне світобачення і світосприймання автора. Знакові символи - майже завжди архетипи. їх можна виявити за частотою використання як певним автором, так і конкретною літературною епохою, причому кожен час, кожен напрям залишає на знаковому символі своє відбиття, надаючи образам нових значень.

Для досягнення мети ми ставимо перед собою ряд завдань, передусім - виділити і комплексно проаналізувати домінуючі образи твору з позиції знакових символів, вибудувати на їхній основі цілісну картину ідейно-тематичного підґрунтя роману, довести, що “Кільці рож” - яскраве слово в українській прозі, одна з перших спроб модерного роману.

Саме у спробі аналізу тексту через домінуючі знакові символи, з позиції теорії українського модернізму, передсимволізму, з погляду архетипних концепцій Юнґа і Фрая, з урахуванням особливостей української етнопсихології та ментальності полягатиме новаторство й актуальність цієї праці.

В основі сюжету роману - любовний трикутник: Святослав Петрович - його дружина Ірена - художник Богдан Росткович. Паралельно з цією лінією представлене широке тло мистецького, суспільно-політичного та історичного життя в Україні 1914-1921 рр.

Про те, що “Кільці рож” - насамперед, модерний роман, свідчить уже сама його назва. Прикметно, що ні у першій, ні в другій частинах роману цей образ не зустрічається (за винятком кількох незначних описів італійських пейзажів, що в них рожі були лише романтичним тлом для побачень закоханих). Такий авторський прийом - внесення у назву твору не пов’язаної з сюжетом символічної метафори, а потім упродовж розгортання подій - її розшифрування, уточнення, вибудовування, - риса суто модерної літератури.

Символ “кілець рож” суґестує особливу атмосферу таємничості і глибини, що її читач прагне віднайти у тексті. Вдаючись до розшифрування цього знакового образу, звернемося до архетипних та міфологічних значень символу рожі (троянди) і кілець (молодих пагонів, проростків, що утворюються з дорослої, старої рослини), вибудувавши асоціативні ряди.

Троянда - це глибокий архетипний символ, що поєднує ряд значень (чуттєве кохання, духовна любов, досконалість, завершеність, смерть і відродження, Ісус і Богородиця). У Юнга символ троянди позначає цілісність особистості, баланс між свідомим і несвідомим. Кільці (проростки) - символ відродження і безсмертя. У комплексі символ “кільці рож” можна трактувати як відродження прихованих сил, вічне оновлення, повернення до життя, віднайдення віри. На особливу увагу заслуговує типове для християнської іконографії значення символу троянди як уособлення Священного Ґрааля - чаші останньої Вечері, що в неї Йосип Арімафейський зібрав кров розіп’ятого Христа. Ґрааль виражає ідею добровільної жертви і викуплення, оновлення, відродження після випробувань. На справедливість наших припущень про асоціативну близькість, спорідненість символів вказує і те, що ключове слово “жертва” - одне з домінуючих у романі, і стосується як добровільної духовної самопожертви героїв (Петровича, Ірени, Надії), так і українського народу загалом.

Знаковий символ ЖЕРТВИ акумулює у собі потужний потенціал інформації про ауру часу, стилістичний напрям, національну приналежність автора і його індивідуальні характеристики.

Аура часу - роки війни, визвольних змагань (полярні настрої: тривога, неспокій, приреченість, фаталізм - піднесення, віра, оптимізм, натхнення).

Стилістичний напрям - передсимволізм.

Характерна риса - “поєднання модерного індивідуалізму з народницькими симпатіями і патріотизмом”, що свідчить про своєрідні національні історичні обставини його розвитку.

Ментальна приналежність - властиве галичанам відчуття національного простору, Дому (для Сходу простір обмежується сакральним родинним Домом (“моя хата скраю”), а для Заходу таким Домом, крім родинного, є вся Україна). Галичанам притаманний інстинкт “частини цілого” - і тому таким промовистим є символ добровільної, свідомої “жертви” молодшої сестри - Галичини в ім’я старшої - Великої України.

Індивідуально-авторські характеристики: Карманський як прихильник філософії Шопенґауера, поет-модерніст - з одного боку, і активний суспільно-політичний діяч, борець за волю України, свідок і учасник національно-визвольних змагань - з іншого, втілює у своєму прототипі власні риси характеру, думки і почування.

Типовим для літератури модернізму є знаковий символ ГРИ, поширений у романі. “Гра уяви, гра образів, гра смислів та символів, відкриття мистецької істини у грі належать до відкриттів цієї доби”.

Проаналізувавши текст, виведемо найхарактерніші типи гри, що присутні у романі:

Театр. Символ театру, драматичного мистецтва вживається Карманським зазвичай на означення чогось несправжнього, вигаданого, нереального, фальшивого і має негативне забарвлення. Найчастіше цей символ стосується суспільства як соціального ладу, з його правилами і законами: “Воно далі буде грати свою роль, буде дурити себе і народ місією, даною йому Богом, буде красти і пропивати закрадене, буде торгувати шкурою сліпої юрби, буде крамарювати високопарними фразами, буде жити євангелієм наживи і брехні”. Карманський у “Кільцях рож” розширює, уточнює символ театру, подаючи образи конкретних драматичних жанрів: комедії, трагедії, містерії.

Маска (маскарад, карнавал). Маска - символ глибокий і багатозначний, похідний від символу театру - містить у собі схожі значеннєві нюанси. Карманський найчастіше вживав цей знаковий символ на означення своєрідного захисту, втечі від самого себе, від проблем довкілля, як спосіб ідентифікації з тим, кого маска втілює, переродження, “перевдягання” у того, ким хочеш себе представити. Так, головний герой роману Петрович, сховавшись за маскою самозахисту і самовідчуження, втрачає, врешті-решт, зв’язок з дружиною і з суспільством, губить сенс життя. І лише коли він відчуває і розуміє, що “наклав на себе маску і закрив нею своє справжнє обличчя”, коли осягає, що за “лячна руїна” в його душі, - вирішує “визволити себе”, перестати грати ролі, зняти облудну маску байдужості. Саме з цього моменту в творі перед нами постає “новий” Петрович - дієва, сильна натура, котра свідомо і безапеляційно прагне змін.

Маска Ірени - це, насамперед, маска захисту перед чоловіком, спосіб охорони своєї душі і свого права кохати - стражденна, пройнята болем маска: “І яким поглядом будеш дивитися в його очі через серпанок брехні і облуди? Скільки сил піде в тебе на замасковування твоєї нікчемності? Нещасна жінко!”.

І коли у подружжя з’являються ці дві ролі-маски - між ними встає уже не звична невидима “стіна відчуження”, а “глибиться прірва в нескінченність”, “з котрої віяло холодом на обох”.

Шахи, кості. Символ шахів у романі має значення ґлобальної гри, життя всього людства загалом і кожної людини зокрема з позицій вічності, долі, фатуму. Гадаємо, у цьому Карманський наслідував філософські думки Шопенґауера про Світову Волю, що керує життям. “Петрович дивився на площу, вимощену квадратним камінням, і мав враження, що має перед собою велетенську шахівницю. І здавалося йому, що він сам стоїть на сій шахівниці та що невидима рука посуває ним самовільно, як бездушною фіґуркою. “Шах!” - “шах!” - “Ґард!” - вчувалися йому слова остороги. І він з притаєним духом дожидав, куди поверне ним рука невидимого грача”.

Схоже значення має символ гри у кості - уособлення фатуму, вирішеності, безповоротності вибору в житті головної героїні: “Кістка кинута. Вороття вже немає... Треба плисти за течією, бо вона непереможна. А куди ми запливемо? ... Мені однаково”.

Особистісні ігри. Особливої уваги у творі заслуговують так звані “особистісні ігри” - тобто такі, що стосуються лише героїв твору у їхніх взаєминах. Це, насамперед, ігри - типи поведінки при інтимних стосунках, або, як їх ще можна умовно назвати, “шлюбні ігри”: “кішки-мишки”, “перелицювання”, “піжмурки”. Знаково, що це - власне чоловічі ігри - підступні й жорстокі, облудливі й егоїстичні щодо жінки - Ірени.

Проаналізувавши знаковий символ гри, що його Карманський розширює навіть до підтипів, зауважимо, що цей символ - глибокий архетип і типовий образ епохи модернізму. Будучи маркером часу, він відтворює ауру епохи зламу століть - властивий їй хаос, розгубленість, оптимістичний фаталізм, відчуття приреченості, нереальності, минущості. Означуючи собою своєрідність стилістичного напряму - українського передсимволізму, - символ гри вказує на особливості цього культурного феномена - епатажність, виклик народництву і неможливість повністю звільнитися від впливу “профанно-патріотичного болота”, сецесійність, декаданс (використання символу гри на означення соціальних, історичних змін і морально-етичних понять, настроїв, філософських і життєвих позицій). Як маркер національної приналежності та індивідуально-авторського світогляду, знаковий символ гри вказує на властиві українцям ментальні риси та характеризує Карманського як прихильника філософії Шопенґауера з його песимістичним фаталізмом і вірою у сліпу, невмолиму Світову Волю.

Наступним знаковим символом у романі “Кільці рож” є образ ДОРОГИ.

Характерно, що символ дороги у романі одночасно стосується, найперше, реального життєвого шляху героїв і дороги їхнього духу; паралельно - дороги України, дороги боротьби народу, а масштабніше - дороги людства загалом. Через такі характеристики, як напрям і характер руху (зиґзаґоподібний шлях, часті повернення, блукання, вагання), тип дороги (важка, тернова, самотня, кривава, смертна), довколишні пейзажі (каміння, скелі, прірви, цвинтарі, хрести, руїни), образ мандрівника (самотній, сліпий, втомлений, побитий, бідний, стражденний, жебрак) ми можемо охарактеризувати знаковий символ дороги як найбільш потужний у творчості Карманського, що в ньому автор втілив епоху і власне світобачення.

Надзвичайно важливими для висвітлення ідеї роману є знакові символи СНУ і його опозиції - ПРОБУДЖЕННЯ. Одразу зауважимо, що архетипний символ сну - типово модерністський і один з найпоширеніших у поезії Карманського. Власне, на протидії, на протиставленні символів сну-пробудження ґрунтуються ідейні конфлікти у романі, причому вони стосуються як головних героїв, так і масштабніше - трагедії усієї нації. Зауважимо, що перша авторська назва роману “Кільці рож” - це цитата з Т. Шевченка “І в огні її окраденую збудять...” Отож символи сну-пробудження нації Карманський вважає чи не найголовнішими у творі. Він виводить “сонність” як одну з ментальних ознак української душі. Це, насамперед, її “пацифізм”, недалекоглядність, ідилічність і мрійливість.

Головна трагедія українського народу, зауважує автор, - всередині нього самого: “Він зрозумів, що трагедія, якої так дуже боявся український віщий Пророк, трагедія, що Україну окрадену в огні розбудять, здійснилася. Україна обідрана і окрадена з власної душі, тридцятип’ятимільйонова темна, сіра етнічна маса, розбудилася в огні, проснулася серед моря безладдя і руїни, і коли було їй треба йти з ясно отвореними очима на боротьбу з запеклими ворогами, з сусідами і з своїми, вона мусить перш усього звести боротьбу з собою самою, з своєю - не своєю душею”. Знакові символи сну і пробудження яскраво відтворюють ауру початку XX століття, а точніше - історичних подій в Україні 1914-1921 рр., часу пробудження національно-визвольних змагань. Окрім цього, у символічній опозиції “сон-пробудження” ми прослідковуємо вимоги стилістичного напряму та індивідуальних авторських світоглядних позицій.

Виявивши та проаналізувавши найголовніші знакові символи у романі П. Карманського “Кільці рож” (жертва, гра, маска, маскарад, дорога, сон, пробудження), ми ще раз переконалися, що вони акумулюють в собі надзвичайно глибокий і потужний пласт інформації. Саме через такі символи-архетипи, через їх аналіз читач “проникає” у “підводні течії” тексту, бачить не лише “вершину айсберга”, але і ті 7/8 прихованих частин. Зауважимо, що символи взагалі неможливо трактувати однозначно, і наша спроба аналізу є у дечому суб’єктивна, заснована на відчуттях і суґестії. Та це, власне, чи не єдиний правильний спосіб зрозуміти багатозначний світ символів - спробувати “абстрагуватись” від звичних значень, від власного інтелектуального багажу, сприймати їх інтуїтивно.

Заглибившись через приховані значення символів у істинний зміст твору “Кільці рож”, ми бачимо його зовсім іншими очима - перед нами уже не банальна історія однієї сім’ї та хроніка визвольних змагань, а справжній модерний роман - глибокий і ємний. Через знакові символи перед нами постає час початку XX століття з неповторною аурою передчуття змін, трагізмом світовідчуття та апокаліптичними настроями; стильовий напрям (український передсимволізм) з його вимогами та особливостями; національна приналежність автора, його ментальні й індивідуальні характеристики. Знакові символи-архетипи, що ними насичений текст, при уважному прочитанні й аналізі перетворюють, здавалося б, звичайний, реалістичний, автобіографічний роман соціально-побутового спрямування на справді глибокий символічний твір, один із перших українських модерних романів.

Л-ра: Мандрівець. – 2004. – № 2. – С. 60-63.

Біографія

Твори

Критика