Жага не-буття. Антитеза Життя/Смерть у художньо-філософській концепції буття Ш. Бодлера і П. Карманського

Жага не-буття. Антитеза Життя/Смерть у художньо-філософській концепції буття Ш. Бодлера і П. Карманського

Тимошенко Ю.В.

Квіти чеснот в фантазії поета
не можуть розквітати без квітів зла,
так само як світло тим яскравіше,
чим різкіші тіні.

Шарль Бодлер

Поняття антитези в межах даної розвідки представлене в двох своїх семантичних вимірах: 1) філософсько-світоглядному, гносеологічному — як певний тип світовідчуття, світосприймання, світорозуміння;

2) поетикально-естетичному — як важливий композиційно-стилістичний засіб, суть якого «полягає у драматичному запереченні певної тези чи у вмотивованому контрастуванні смислових значень бінарних образів...».

Антитеза, будучи універсальним прийомом поетичного смислотворення, здавна посідає важливе місце в текстах словесного мистецтва. Як відомо, особливого поширення вона набуває в художніх системах, пов'язаних із романтичним типом авторської свідомості — естетиці бароко, романтизму, модернізму. «В романтичній поезії контраст, антитеза не тільки проймають зміст творів, — пише Дмитро Наливайко, — а й стають провідними засобами художнього виразу. Контраст визначає поетичний лад творів, виступає внутрішнім організуючим принципом сюжету й композиції, системи образів, відбору деталей тощо». Постійне тяжіння романтичних напрямів до антитетичного методу осягнення дійсності пояснюється щонайперше основоположним для естетики й поетики романтизму драматичним світовідношенням людини, яка гостро й болісно переймається дисонансами життя, усвідомлює трагізм повсякденного існування, проймається світовими скорботами. Яскравим підтвердженням цього може слугувати неординарна творчість поетів-символістів, зокрема француза Шарля Бодлера й українця Петра Карманського — найяскравішого представника літературного об’єднання письменників-модерністів «Молода Муза».

В естетиці «бодлеризму», як і в художній практиці молодомузівства, антитетика виступає не просто домінантою, яка поряд із символікою стає змісто-формотворчим чинником поетики окремих творів, а й є наскрізним концептом ліричного переживання авторами світу, вочевидь засвідчує різкі зрушення в художній свідомості другої половини XIX - початку XX століть. Ш. Бодлер і П. Карманський належать до тих художників, котрі максимально загострено й оголено відчувають глибинні онтологічні протиріччя між людиною й довкіллям, а в самій людській природі вбачають змагання двох протилежних начал — божественного і сатанинського (про себе Бодлер пише: «Я — зла й добра переплетіння», в любому переживанні світу і себе — буття і не-буття. Цей складний вузол екзистенційних суперечностей митці переносять і в поезію, де протиставлення і контраст стають організуючою моделлю їх художнього світу, одним із системотворчих факторів поетики. На властивість антитези до моделювання художньої візії звертає увагу дослідниця антитетичного методу в філософському поетичному дискурсі Елеонора Соловей: «Очевидно, насамперед сила поетичної антитези проявляється в її «моделюючій» здатності: визначивши посутні життєві опозиції, роз'єднавши і протиставивши їх, поет означує тим самим найсуттєвіші контури своєї світобудови».

Щойно відзначене драматичне світосприймання митців зумовлює нову актуалізацію ними глобально-одвічних, традиційних буттєсвітних бінарних опозицій, таких як Життя/Смерть, Добро/Зло, Краса/Потворність. З огляду на незначний обсяг роботи обмежимося інтерпретацією лише однієї, але, як на наш погляд, кардинальної для поезії Бодлера і Карманського антитетичної пари Життя/Смерть — протиставлення найвищого рівня філософсько-поетичного узагальнення, рівня, що об'єднує навколо себе як антитези одного порядку (Добро/Зло, Краса/Потворність), так і антитези нижчих рівнів. Схематично це об’єднання найістотніших модусів людського буття-у-світі навколо антитетичного ядра Життя/Смерть може мати такий вигляд:

Краса Добро Зло
Потворність
Життя
(Ерос)

Смерть

Типологічна спільність у трактуванні смерті Бодлером і Карманським виявляється у розумінні кінця Життя як жаги Не-буття, жаги Ніщо, що закладена в людині від народження разом із прагненням буття, пристрастю бути «Я» (Гайдеггер). «Спілкування» поетів зі смертю — наслідок самозаглиблення, самоаналізу, в результаті яких й усвідомлюється реальність смерті. Завдяки усвідомленню неминучості кінця людина, як твердить відомий філософ-екзистенціаліст Жорж Батай, власне стає людиною. Прагнення Ніщо чи не найсильніше розкривається Бодлером у вірші «Жага небуття», який для смислової повноти сприйняття подаємо повністю:

Скорботний духу, ти кохався в боротьбі,
Але Надія вже не вб'є свої остроги
Тобі в живіт, щоб ти летів без остороги,
Щоб ніс мене, мов кінь, на гордому горбі!
Засни тваринним сном, скорись, душе, судьбі!
Олуху зламаний, зів'ялий до знемоги,
Кохання не дає вже радощів тобі;
Так прощавайте ж ви, замрії голубі.
Зітхання флейт і труб! Вже видно довгі дроги!
Не пахнуть вже Весни чудової розлоги!
Зжирає час мене, і клякну я в тужбі,
Десь начебто в снігах, далеко від дороги;
Дивлюся вже згори на всі земні тривоги.
На людські юрмища і на світла слабі.
Лавино забуття, візьми ж мене собі!

Суголосною за змістом і почасти за формою з «Жагою небуття» є поезія Карманського «Прийде пора — розтягнесь сумерк ночі...» зі збірки «Ой люлі, смутку»:

Прийде пора — розтягнесь сумерк ночі,
І шлях урвесь на склоні гробу.
Лиш бовкне дзвін — загаснуть очі
І кину яр важкої проби.
Прийде пора — розтягнесь сумерк ночі.
І дух зболілий скине пута плоті
І людську страсть: демонську злобу.
Ще раз обійму зором шпиль Голготи
І радо вийду з пекла проби,
І дух зболілий скине пута плоті.
Спокійно лягну. Щирі співи-стони
Сирітських мольб мене вколишуть
На вічний сон. Лиш бовкнуть дзвони
І всі полишуть, всі полишуть.
О Лето! Лето!

Об'єднуючим семантичним стрижнем цих двох поезій є мотив прийняття Смерті як даності, примирення із постійною присутністю її в Житті. Останнє виступає в ліриці поетів немовби незавершеним буттям. Свою завершеність буття знаходить в кінечності, переході зі стану буття в Не-буття. У ліричному переживанні смерті письменники приходять до одного й того ж висновку, який науково обґрунтував у некласичній філософії М. Гайдеггер: смерть завершує людське існування, бо вона є кінцем життя, а відтак життя людини, її існування — це «буття до смерті», «буття, призначене до загибелі».

Цікаво відзначити, що Смерть і для Бодлера, і для Карманського — не розлука, яка викликає нестерпно-болючі драматичні емоції. Навпаки, автори прагнуть примирити Смерть зі щастям і тим самим «зняти» ще одну одвічну буттєву опозицію. У цьому плані має рацію дослідник французького мистецтва зламу віків В. Божович, який відзначає, що «якщо у французьких романтиків, особливо у Гюго, улюбленим прийомом була антитеза, то в поетиці Бодлера величезну роль відіграє поєднання непоєднуваного». Ця, на перший погляд, епатажна парадоксальність, несумісність понять, насправді відкриває істинну сутність речей і долає штучну розірваність між явищами життя й творить неповторну цілість світообразу. Таким чином, у розумінні митцями Смерті є всі підстави констатувати процес гуманізації її — характерну світоглядну тенденцію новітнього часу. Промовисто говорить про це Бодлер у поезії «Смерть бідняків»:

Втішає тільки смерть, яка дає життя нам —
Єдина ціль, о жах! Єдина благодать,
Вона наснажує йти обширом оманним,
Вона з напоїв тих, що гоять і п'янять.

Звідси для ліричного суб’єкта віршів обох авторів не властиве почуття страху смерті, прийняття реальності її:

Мені не страшно, не страшно, Боже!
Що я, гей трам, без сили,
Упаду з зойком на смертне ложе,
На зимне дно могили.
Мені не страшно, не страшно, Боже!
Життя не стоїть ні сліз, ні жалю,
Я радо жду розстання,
Спокійно ляжу в глухім проваллю,
Де вснуть мої страждання.
Життя не стоїть ні сліз, ні жалю.

Подібний стан відсутності страху смерті Гайдеггер називав «несправжнім буттям до смерті», для якого, на відміну від «справжнього буття» не властива боязнь перед завершенням життя.

Про антитетичність відношення між поняттями Смерті і Життя в художньо-філософській концепції авторів доводиться говорити лише умовно, оскільки різкої, контрастної опозиційності в цій бінарній парі не спостерігається. Більше того, впадає в очі свідоме стертя суперечностей між протилежностями. Єдиним бажанням життя тут виступає бажання смерті. До речі, подібні міркування лежать і в філософських поглядах Ф. Ніцше і А. Шопенгауера, для яких життя — рідкісний вид смерті.

Насамкінець варто окремо зауважити про джерела мотиву смерті у Бодлера і Карманського. Причина трагізму автор» «Квітів зла», на думку Івана Карабутенка, лежить «в неможливості відповісти собі на основне питання: що є Добро і що є Зло», а постійним генератором страждання для нього є відчуття безповоротної плинності течії часу, яка на своїх гребенях відносить в забуття життя. У поезії Бодлера «кожне явище життя, навіть в момент свого пишного розквіту, — відзначає В. Божович, — містить в собі зерно власного розкладу і смерті. Неминучість кінця отруює всі радощі».

О, не гудіть мене, що я співак зневіри,
Що від моїх пісень заносить пліснь гробів,
Не ремствуйте, брати, що я з моєї ліри
Умію викликать лиш тихий плач рабів.
Я син часу, дитя всіх ваших смутнів, болів,
Всіх ваших скорбних дій і всіх нових недуг,
В моїй душі лежить гніздо всіх ваших МОЛІВ:
Безсилих поривань, і сліз, і вічних тут.

У своїй поетичній концепції буття Бодлер і Карманський, незважаючи на дистанцію, що відділяє поетів у часі, виявилися багато в чому подібними. У випадку Карманського ця спільність — не стільки наслідувально-поетичного характеру, скільки глибинно-бупєвого переживання себе-у-світі-часі-житті-смерті.

Л-ра: Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2002. - № 7. – С. 60-62.

Біографія

Твори

Критика



Ключевые слова: Петро Карманський,антитеза життя-смерть,критика на творчество Петра Карманского,критика на творчість Петра Карманського,скачать критику,скачать бесплатно,характеристика творчества Петра Карманского

Читайте также