Ігор Алєксєєв: “Це він є тією людиною, котра занесла до української літератури нецензурні слова”

Ігор Алєксєєв громадський активіст проукраїнського руху у Харкові. Він вважає, що ми маємо протистояти сепаратизмові на всіх рівнях. Ми переможемо лише на культурному рівні.

Ігор також є випускником філософського факультету університету ім. Каразіна. Серед Ігоревих захоплень є творчість мало знаного в Україні письменника-гумориста Степана Руданського. Тому він вирішив видати маловідомі вірші українського метра, яких неможливо знайти у виданнях творів С. Руданського. Про це розповів Ігор під час нашої розмови.

Степан Руданський - яскравий представник літератури другої половини дев'ятнадцятого століття. Це було давно. Приблизно тоді ж працювали і Франко з Лесею Українкою. Але чи часто зараз про них говорять? Більшість тих, хто "згадує українську літературу", обговорює щось, що написано і вийшло недавно, на що зараз мода. Мода на півроку або рік, а потім на щось інше. Класичну літературу згадують рідко й у рамках шкільної програми -здебільшого. Руданський - це класична література, а деякі факти, що я назву - красномовно це підтвердять.
Останнє його видання, мабуть, це те, що я тримаю зараз у руках і котре зробило можливим укладання збірки, що я видаватиму.
"Усі твори в одому томі" - видане без державної підтримки в Ірпіні 2005-го року, "вперше у гісторії української літератури містить всю творчу спадщину". Це видання принципово відрізняється від усього, що видавалося раніше, тому що деякі твори Руданського ніхто раніше друкувати не наважувався. Майже вся укладена мною збірка - це такі твори, прочитавши які ви одразу побачите чому. Велика подяка Григорію Латнику і В’ячеславу Буселу за це видання. Вони зробили перший і головний крок до об'явлення справжнього Руданського, а я - довершу їхню справу.
Усі попередні видання, у тому числі академічний тритомник 1973-го року, свідомо приховують найважливіші аспекти світогляду Руданського, відображені у чудових творах. Там немає неважливих віршів, котрі показують його ставлення до окупаційної погані, до перебування України у складі держави москалів.
А я саме цим аспектом і зацікавився. Підготовлена мною збірочка розкриває тільки його і він, на мою думку – головний.
Історія мого знайомства із Руданським ясно покаже, як я дійшов до твердого наміру укласти саме таку його збірку.

Було мені ще років з вісім, як у якомусь дитячому журналі трапився ілюстрований вірш "Полотно" із короткою передмовою, що "такий чудовий український поет був призабутий і зараз згадується трохи частіше". Там, здається, було і кілька інших віршів, навіть - "Московська ікра".
Звичайно, після цього я звертав увагу на томик Руданського у складі "Бібліотеки української літератури". Погортав, а деякі гуморески навіть запам'ятав на довгі роки. Було і так, що гидливо відкладав книжку, коли знайшов щось неприйняте. Так у дитинстві закінчилася моя перша стадія знайомства із Руданським.
Пізніше, у роки студенства, я зіткнувся із таким явищем, як так звана сучасна українська література. Жити і не стикатися із ним неможливо у нашому суспільстві та з різних причин на вірші із нецензурою та "жіночу прозу" про аборти і курорти є попит, і знаходяться ті, хто робить пропозицію. Мій приятель, філолоґ Леонід Ковтун ті ж роки якось зауважив: "Дарма Ви думаєте, що така зацикленість на бруді та сексі з'явилася недавно" - і наводив уривки із давньої української літератури, із сороміцького фольклору. Десь тоді ж мені чи-то все таки в інтернеті, чи то у журналі "Лель", можливо, трапилися порноґрафічні вірші Руданського і я зрозумів, що впринципі - це він є тією людиною, котра занесла до української літератури нецензурні слова. Так завершилася друга стадія мого знайомства зі Степаном Руданським, означена крайньою неприязню та ґрунтована на сприйнятті його як гумориста, котре зараз є дуже поширеним.

Третя стадія мого знайомства із Руданським розпочалась 2013-го року, коли я досліджував походження слова "кацап" (кацап - це кат, і хто це знає - розкажіть тим, хто не чув ще). У звичайнісінькій Вікіпедії я побачив "співомовку" Руданського "То-то любо!" і цей натуралістичний та антикацапський вірш вразив мене дуже глибоко. Я одразу звернув увагу, що ніде того вірша раніше не бачив і якщо Руданський таке написав - а він, мабуть, і багато іншого цікавого написав - то не просто так це не видавали. Лише тоді я, невіглас, почав системно цікавитися Руданським, читати про нього та дізнаватися його життєпис.

Наче в кіноплівці, блискавично промигують факти: Руданського видавала Олена Пчілка та досліджував Іван Франко, книгу його життєпису та впорядкування архіву здійснював Аґатанґел Кримський і були ж на те причини.

І дуже скоро, закономірно-випадково, у знайомого на квартирі бачу дивовижну книжку "Усі твори в одному томі" та знаходжу у ній таке, чого більше ніде не знайдеш!
Хіба що в архіві Руданського в Інституті літератури, вивчивши який, Рильський писав: "деякі твори Руданського - національно обмежені", а Колесник - "петербурзький період творчости Руданського - найменш досліджений, він ще чекає свого дослідника". (Дочекався!)
От і виходить, що Руданський ставився до "старшого брата" – точнісінько так само, як і Павло Штепа (тут напрошується брутальна аналоґія зі сценою з кінофільму "Брат-2": "не брат тьі мне, гнида ...").
Певною мірою – це расистські погляди, погляди чудового лікаря, якого надзвичайно шанували у Криму і який займав там високі посади. Ця людина – це приятель Боткіна - завзятого етноґрафа, матеріалами якого користувався Костомаров; людини, яка прожила у Московії та змушена була контактувати із тамтешнім "простим народом", чесної та неймовірно патріотичної людини. Людини, котра вперше здійснила цілісний переклад українською мовою "Іліади", "Слова о полку Ігоревім", пісні котрої стали народними. Паскудність у його творчості - це не перше і не п'яте, і зумовлена вона - значною мірою просто цитуванням мешканців Московії.
Звісно, із такими поглядами Руданський сприймав Україну, як завойовану дикими виродками державу, але він хотів її незалежності. І я незнаю, хто ще у цей час її хотів також, але Міхновський публічно заговорив про це лише за півстоліття. У цьому і є ґеніальність Руданського. А також - у його подвижницькому житті.

Не чекайте, поки вийде збірка, котру я уклав, друком. Завантажте її з мого сайту і читайте в електронному вигляді та передавайте друзям. Якщо виникнуть думки, що мої висновки десь тенденційні або я щось пропустив повз увагу - буду радий конструктивній критиці. До паперового видання я готую велике дослідження, чого не було у нормальному виданні Руданського ані при царизмі, ані при комуністах і так само довгий час при Незалежності. Звичайно, завжди треба звертати увагу на те, яким Степан Руданський був освіченим і чесним, а значить - всі його ідеї вірні.

Найбільше мені сподобалися його твори "То-то любо!", "Балта" та "Іван Скоропада".

У нашій культурі, у такій якою вона є зараз, немає місця для справжнього Руданського. В інтернеті його патріотичні твори з'явилися вперше, бо я друкував та викладав їх вручну. Книжка, з котрої я це робив – так і не набула поширення.
Та й чи багато людей є зараз, котрі усвідомлюють, наскільки правим був Донцов, закликаючи "вогненною стіною відгородитися від Московії та усима силами добитися розчленування потворної імперії"?

Я сподіваюся, що моє дослідження та підготовлена мною збірочка допоможуть українській культурі подолати літературний ’’імунодефіцит’’, а кожен, хто її прочитає - глибше зрозуміє мерзотну природу ’’рашизму’’. Науковець, митець і чудова людина - Степан Руданський - інколи жорстко, але влучно, показує нам усім, що причиною страждань є сама імперія і народ, який її хоче, а не ті чи інші тимчасові еліти.
Я би дуже хотів, щоби саме з мого видання поруч із "Ментальністю орди" Євгена Гуцала та "Московством" Павла Штепи, у школах вивчали не менш важливого Степана Руданського.

Розмовляв: Дмитро Тирусь