Рекрутські та солдатські пісні
ОД КИЄВА ДО РОМНА
Од Києва до Ромна
Дороженька столбова,
Да гей, гей, ох, ох, ох,
Дороженька столбова *. (* Після кожних двох рядків повторюється: «Да гей, гей, ох, ох, ох» і другий рядок.)
Дороженька столбова
До вдовиного двора,
А в вдовиному дворі
Стоять столи тесові,
Стоять столи тесові
Понакривані.
А за тими столами
Сидять пани рядами;
Пишуть вони перами,
Смотрять вони в бумагу,
Пишуть вони і смотрять,
Кого в рекрутушки брать.
А де п'ять — не велять,
Де чотири — там не брать,
А де три — утекли,
А де два, там дарма.
А у вдови один син
Да й той пішов під аршин,
Тілько вершка не дойшов,
У некрутики пішов. —
Постой, мати, не ридай,
Карих очей не втирай.
Тоді, мати, заплачеш,
Як у строї побачиш.
Ой у строї, у строї
На вороному коні,
На вороному коні.
На черкеському сідлі,
На черкеському сідлі
В голубому жупані.
ЗА ГОРОЮ, ЗА КРУТОЮ
За горою, за крутою,
Та живуть люде слободою.
Там не люде — супостати:
Та беруть парня й у солдати.
Беруть парня у солдати.
Та нікому парня оплакати.
Ой то парень — сиротина.
Та нема в його ні роду-родини.
Нема в його ні роду-родини,
Та нема в його ні вірної дружини.
Десь узялась дівка Мар'я
Та й оплакала того парня.
Оплакала, обтужила й хустиночку подарила.
КОЛИСЬ БУЛА РОЗКІШ-ВОЛЯ
Колись була розкіш-воля,
А тепероньки неволенька,
Все болить серце й головонька,
Що беруть брата у солдати.
Сестра іде, коня веде,
Середульша збрую несе,
А третя допитує:
— Коли, брате, з війська будеш?
— Візьми, сестро, піску жменю,
Посій пісок на каменю,
Ходи туди зіроньками,
Поливай пісок слізоньками;
Як пісочок той ізійде,
Тоді брат твій з війська прийде.
ЧЕРЕЗ САД ЗЕЛЕНЕНЬКИЙ ДОРОЖКА ЛЕЖАЛА
Через сад зелененький дорожка лежала —
Ой туди наша судариня некрут виряжала.
Списала, змалювала удовиного сина,
Славен удовин син на воронім коні грає;
Ой на воронім коні грає у голубім жупані;
— Вийди, дівчинонько, вийди, моя пані!
Не вийшла дівчинонька, вийшла її мати,
Взяла коня за поводи, та й стала питати:
— Сину Івасику, де тебе шукати?
— Шукай, мати, питай, мати, у степу при долині.
Ой там, моя мати, буду горе горювати:
Своїм чубом кучерявим степи устеляти,
Своїм тілом білесеньким орлів годувати,
Своєю кістю жовтенькою мости вимощати,
Своєю кров'ю червоною — моря доповняти,—
Будеш мене, мати, слізьми поминати...
ПРИ ДОЛИНІ, ПРИ ШИРОКІЙ НИВЦІ
При долині, при широкій нивці
Брала дівка синій льон;
Брала, брала, тонесенько розстелила,
Всю долину сходила,
Та не найшла парня молодого,
Которого любила.
Полюбила парня молодого,
Да в солдати взяли,
Та повезли парня молодого
Все чистими полями;
За ним ідуть його товариші
Вороними конями,
За ним іде дівчинонька.
Вмивається сльозами.
Махнув парень правою рукою:
— Та не тужи, дівко, за мною.
Не плач, дівко, не плач, не журися.
Не вбивайся за мною:
Не буть мені тобі чоловіком,
А ти мені жоною.
Треба мені розрізниться з тобою,
Як дощик із хмарою.
СОКІЛ З ОРЛОМ ТА Й ЗЛІТАЄТЬСЯ
Сокіл з орлом та й злітається,
Сокіл орла та й питається:
— Чим же той світ закрашається,
Чи горами, чи долинами,
Чи високими могилами.
На могилі солдат вбитий лежить,
У головах кінь вороненький стоїть,
Копитами все потрюмуває,
Свого пана все розбужуває:
— Ой мій пане, мій ти паночку!
Підійми ко мні головочку,
Да укажи шлях-дорожочку.
— Оце прямо шлях-дорожка лежить,
Широкая та убитая,
Слізоньками та й облитая.
— Біжи, коню, та до батенька в двір.
Будуть тебе та розспрашувать,
Прошу, коню, пересказувать.
Та не кажи, що убитий лежу,
Кажи, коню, що заручений хожу.
Заручила шабля гострая,
Оженила пуля бистрая,
Обвінчала мать сирая земля.
ОЙ А ХТО, БРАТТЯ, НЕ БУВ ЗА ДУНАЄМ
Ой а хто, браття, не був за Дунаєм,
Той і горя не знає.
Ох а ми, браття, були за Дунаєм,
Ми усе горе знаєм.
Ой Дунай річка, браття, невеличка,
Переходу нєту.
Ох тільки, браття, переходу —
Виростає древо.
Ой там не древо, браття, не зелене —
Білая береза.
А на тій, на білій березі,
Сидить птиця пава.
Ох і кричить пава: «Браття! Запропала
Солдатськая слава!»
— Ох [ви] солдатушки, браття-ребятушки,
А де ж ваші доми?
— А то ж доми — все високі гори —
То то ж наші доми.
— Ох [ви] солдатушки, браття-ребятушки,
А де ж ваші жони?
— А то ж наші жони — ружжя заряжоні —
Ото ж наші жони.
— Ох [ви] солдатушки, браття-ребятушки,
А де ж ваші діти?
— А то ж наші діти — калинові віти —
Ото ж наші діти.
— Ох [ви] солдатушки, браття-ребятушки,
А де ж ваші батьки?
— Ото ж наші батьки — на голові шапки —
Ото ж наші батьки.
— Ох [ви] солдатушки, браття-ребятушки,
А де ж ваші неньки?
— Ото ж наші неньки — шабельки старенькі —
Ото ж наші неньки.
